Ряд учених пов’язують багато рис людини — і агресивність, і схильність до ризику, і сексуальну орієнтацію — з генами. Нині подібну думку заперечують — ми не просто продукт розвитку ДНК. Наші гени не знаходяться в якомусь вакуумі. Закладена в них інформація може послаблюватися й посилюватися залежно від впливу навколишнього середовища. Причому зрозуміло, що для дитини це середовище передусім створюють самі батьки.
Природно, існує і значний зворотний вплив — дітей на батьків. Нервові, вередливі й неврівноважені діти вельми часто виводять із себе тата й маму. Зате малюки з янгольським характером позитивно впливають на батьків, роблячи їх більш спокійними, добрими та чуйними, причому не лише під час спілкування з дітьми.
Слід пам’ятати, що 15—20 відсотків дітей від народження сором’язливі й боязкі, зате 25—30 відсотків — сміливі, зухвалі, самовпевнені. Мабуть, це генетичні властивості, проте й на них можна цілеспрямовано впливати.
Усі діти народжуються зі здатністю стати високоморальною особистістю, але цю здатність можна втратити, до того ж саме в дитинстві. Через відсутність виховання, поганий догляд або знущання.
Ясна річ, для 8—9-місячної дитини поняття «дисципліна» просто не має сенсу. У цьому віці крихітка ще не здатна розуміти значення слова «не можна», аби припинити робити те, що їй забороняють.
Саморегуляція відсутня приблизно до півтора року, позаяк нервова система малюка ще не дозріла для цього. Лише до середини другого року батьки повинні пояснити синові чи доньці основні правила поведінки — бути обережними, добрими, не брати нічого без дозволу тощо. І не забувати хвалити за хороші вчинки.
Чимало батьків цікавляться, чи припустимі тілесні покарання. Американська академія педіатрії протягом семи років вивчала це непросте питання. Учені дійшли висновку, що помірні покарання «обмежено ефективні», проте попереджають про шкідливі побічні наслідки. Тілесні покарання можуть сприяти розвитку в дитині агресивності, низького рівня самоповаги, а в подальшому житті — депресії. До речі, в Америці лише третина батьків шльопає своїх нащадків.
Ніколи не забувайте, що саме в дитинстві формується майбутнє ставлення дітей до батьків, яке збережеться на все подальше життя. До півтора року малюк вже здатен зрозуміти, що дві людини можуть любити чи не любити різні речі.
У вихованні немає дрібниць. Батьки, швидко реагуючи на плач немовляти, уже роблять важливу роботу із закладання моральних підвалин його особистості. Нормальна дитина в два роки здатна втішити братика, котрий плаче, віддати йому іграшку чи цукерку. У цій справі надзвичайно важливий позитивний приклад дорослих.
Між роком і двома діти поступово починають розуміти, що існують певні правила поведінки, але дотримуються цих правил не завжди, особливо якщо поруч немає дорослих. Після двох років слухняна дитина додержується правил і за відсутності батьків. Проте діти нерідко нагадують дорослих, котрі добре знають: у місті не дозволяється їздити зі швидкістю понад 60 кілометрів, але частенько її перевищують.
Іноді можна запропонувати дитині самій вибрати собі покарання за певне порушення, скажімо, залишитися без морозива чи не подивитися по телевізору мультик. Коли право вибору залишається за дитиною, це вчить її зважати на чужу думку. Завжди навчайте малюка сприймати різноманітні події з погляду іншої людини: «Як би ти почувався, якби це зробили тобі?
І ніколи не забувайте про такий чинник, як поведінка вашого сина чи доньки за відсутності тата й мами.