У минулому номері «Дзеркала тижня» було окреслено перспективи створення фостерних (названих) сімей в Україні. Не виникає сумніву, що дітям-сиротам, які втратили найрідніших, або просто «нічиїм» хлопчикам та дівчаткам, родичі котрих існують лише формально, потрібні бодай названі батьки, які б дали їм любов і турботу, вивели в люди. Названа сім’я приймає дітей на виховання і повертає їм дитинство. Це — найкращий варіант. Він давно прижився у країнах Заходу. Певні надії вселяє проект створення названих родин у Києві, Одеській, Харківській, Запорізькій, Львівській областях та в Республіці Крим, що починає реалізовуватися відповідно до постанов Кабінету міністрів. Але тут виникає одне «але». Передбачено, що деякий час проект фінансуватиме Європейська дитяча благодійна організація. Подальша підтримка покладається на районні бюджети. Важко припустити, що може статися, коли місцеві скарбниці почнуть балансувати на грані: то кошти для названих родин є, то їх ось-ось забракне…
Тому від розвитку мережі закладів домашнього типу, яким є, наприклад, Центр соціальної допомоги «Родина» у Тернополі, ще тривалий час відмовлятися не варто. Принаймні тому, що він перебуває повністю на державному утриманні, фінансується з бюджетів вищих рівнів — державного і обласного, і відчутної загрози «вийти з грошей» для «Родини» не існує. Щоправда, одягом і організацією святкових заходів допомагають недержавні, неприбуткові організації — Товариство Червоного Хреста, клуб «Ротарі».
Цей притулок сімейного типу діє з 1996 року як спеціалізована установа обласного Центру соціальних служб для молоді і сім’ї. Він поки що не має аналогів в Україні. І сюди за порятунком приходять не тільки жителі Тернопільщини та сусідніх регіонів, а навіть приїжджають громадяни з країн СНД. Персонал з п’яти осіб зумів створити дійову модель родини, яка сприймає знедолену людину як рідну, віддає їй частку свого тепла.
Діти приходять до «Родини» самі і можуть будь-коли вільно піти. Це ті, які зразу розуміють, що їм не підходить вулиця, або вже розчарувалися в її неконтрольованій свободі. Нерідко прибулі хворі на педикульоз, мають венеричні хвороби. Трапляється, що важку дитину приводять люди у формі: вона хоче повернутися до нормального життя, але розгублена, не знає, від кого чекати допомоги. Та основний контингент «Родини» — діти з неблагополучних сімей, в яких батьки конфліктують, вживають алкоголь, наркотики, а також хлопчики й дівчатка з багатодітних, неповних і бідних родин, котрі не можуть їх утримувати. Опинялися тут і жертви конфліктів у школі з однолітками. Останнім часом зросла кількість школярів, які втекли з інтернатів. Одного разу прихисток від недоброї долі хотів знайти аж надто забезпечений хлопчик. Він мав персональний комп’ютер і породистого пса, але не смів ступити кроку без дозволу батьків. За допомогою звертаються, як правило, і молоді жінки, які зазнали у сім’ї фізичного насильства з боку «сильної» статі.
Дитині, яка приходить до «Родини», допомагають відчути, що саме тут її вислухають, постараються зрозуміти і допомогти. Так починається психологічна допомога.
Сімнадцятирічну дівчину мати прогнала з дому — покарала дочку за те, що осоромила рідню на все село: народила дитину поза шлюбом. Два місяці тинялася та з немовлям по гуртожитках і квартирах знайомих, нерідко ночувала на вокзалах. Нарешті, потрапила у «Родину», де вирішується проблема з її працевлаштуванням і житлом.
Працівники центру не докоряють. Вони чисто життєвими порадами застерігають. У цьому закладі, де зібрані мешканці різного віку та інтересів, намагаються створити середовище, подібне до здорової сім’ї, де б дитина могла вільно себе почувати, відкрито висловлювати свої думки. Тут її привчають до самостійності, до відповідальності. Навіть малюк знає, що він сам повинен акуратно застелити ліжко, прибрати в кімнаті, почистити, випрати одяг. І у такий спосіб вчиться цінувати те, що для нього створюють. Дуже важливо знайти індивідуальний підхід до кожної дитини. З цією метою консультанти-психологи «Родини» проводять тестування, щоб знати інтереси і визначити розумові здібності дитини, а завдяки методам психологічної діагностики виявляють особливості характеру, приховані психічні комплекси. Проводяться тренінги з невеликими групами осіб, у яких спільна біда, спільні проблеми. Як наслідок у потерпілих — дітей чи навіть дорослих — відновлюється спокій і психічна рівновага, до них повертається міцний сон, вони перестають здригатися при згадці про пережиті неприємності…
Формально у Центрі соціальної допомоги дозволено перебувати упродовж трьох місяців. Та якщо дитині потрібно, вона може залишитися на довший період. Кодекс законів про шлюб та сім’ю зобов’язує у місячний термін встановлювати опіку над дітьми, батьки яких позбавлені батьківських прав. Та директор центру Мирослав Кулеба запевняє, що поспішати з клопотаннями про позбавлення батьківських прав не слід. Врешті, зробити це не так просто. «Ми даємо шанс повернутися дитині в сім’ю, в учнівський колектив, а батькам — не втрачати своїх найдорожчих. Намагаємося переконати, що без рідних людина не може бути повноцінною, їй завжди чогось бракуватиме», — зауважує пан Мирослав. А для багатьох випускників шкіл-інтернатів «Родина» стає останнім кроком перед виходом у самостійне життя. Адже у них немає житла, вони потенційні безробітні… Вибір професій, які можна здобути у ПТУ при інтернатах на Тернопільщині, м’яко кажучи, неширокий. До того ж ті спеціальності не користуються підвищеним попитом і не відзначаються бодай середньою оплачуваністю. Так склалося, що Центр соціальної допомоги змушений допомогти таким дітям пройти шестимісячні курси перепідготовки через центри зайнятості, відтак посприяти у працевлаштуванні, отриманні кімнати у гуртожитку… В актив «Родини» можна внести те, що вона, так би мовити, поставила на свій хліб понад 30 інтернатівських дітей-сиріт.
Директор обласного Центру соціальних служб для молоді та сім’ї Ольга Вадзюк спробувала пояснити стратегічне завдання закладів, подібних «Родині»: «Наше суспільство підштовхнуло їх здійснювати тривалу соціальну опіку над сім’єю і дитиною, які того потребують. Центри допомоги на зразок «Родини», окрім прямих функцій, мають на меті профілактику і підтримку, щоб запобігати виникненню нових джерел конфліктів у сім’ї, допомагати усім необхідним, доки не вирішаться для дитини чи її сім’ї життєво важливі проблеми.
За весь період існування притулку сімейного типу у ньому побувало понад 800 осіб. Складні соціальні умови призвели до того, що кількість його тимчасових мешканців зростає щороку. Але ті, кого обійшла доля, побувавши тут, зрозуміли для себе важливу закономірність: яким би меркантильним, жорстоким і байдужим не ставало суспільство, в найважчі моменти життя можна розраховувати на підтримку — психологічну та матеріальну. Навіть якщо у тебе немає сім’ї.