Закінчення футбольного сезону нагадує хвацько закручений сюжет трилера: начебто і розв’язка близька, а ясності усе немає. Хіба можна сьогодні з упевненістю сказати, хто з фаворитів — «Динамо» чи «Шахтар» — зійде на вищу сходинку п’єдесталу пошани в 11-му національному чемпіонаті. Ще складніше передбачити лауреата Кубка України. Київсько-донецьке дербі, безсумнівно, стане окрасою минаючого сезону.
У 23-му турі лідери відпочивали. Матчі з їхньою участю перенесено на 7 червня — день, спеціально зарезервований для команд, що делегували в збірну певну квоту своїх гравців. Тому зіграно було усього чотири поєдинки. У них 80 футболістів-учасників за шість годин ігрового часу спромоглися лише тричі загнати м’яч у ворота. Два з них було забито в матчі «Таврія»—«Закарпаття». Тож глядачам можна лише поспівчувати.
Тим часом національна команда вирушила до Москви на міжнародний турнір LG Cup. Окрім української дружини на ньому були представлені росіяни, югослави та білоруси. Виїзд у білокам’яну розглядався наставниками збірної як черговий етап підготовки до осінніх відбірних поєдинків євро-2004. Українці виступили в Москві аж ніяк не найсильнішим складом. Андрій Шевченко позначив свою участь у турнірі лише введенням м’яча у фіналі, а перевірені гвардійці Олег Лужний, Анатолій Тимощук і Геннадій Зубов і зовсім на полі не з’явилися.
Після перших контрольних матчів збірну критикували. Її наставник Леонід Буряк пояснював: йде цілеспрямована підготовка, проглядаються кандидати, виробляється концепція гри. У таких умовах для критики, на думку наставника, приводу немає. Необхідно почекати до осені, коли команда набуде своє остаточне ігрове обличчя і постане в офіційних поєдинках проти греків, вірменів й ірландців.
У такій позиції є резон. Але додамо, якщо говорити про техніко-тактичні характеристики, про селекцію. Не можна не брати до уваги й те, що називається «духом команди», її характером. Поки що після п’яти товариських матчів бажання боротьби і настрою на перемогу в діях жовто-блакитної дружини відзначено не було.
Перший суперник українців на турнірі виглядав досить серйозно. Однак лише з точки зору минулого авторитету. Капітан югославів — харизматичний Михайлович, котрий вже давно втратив місце в основному складі «Лаціо», в основному більше тишком-нишком фолив, аніж координував дії своїх партнерів. Європейські «зірки» Мілошевич і Кежман світили тьмяно. Однак у цілому в діях підопічних Деяна Савичевича проглядалася професійна виучка. Такий суперник, здається, дуже підходив нашій команді. Адже в матчі проти технічного, але дещо інертного колективу, можна було якнайкраще представити лицем свій товар.
Те, що швидкість найважливіший чинник сучасного футболу, підтвердив гострий випад українців на 78-й хвилині. Ребров із глибини різким пасом підключив до атаки дебютанта Мусолітіна і той, попри гучні імена югославських захисників, невимушено розправився з ними — 2:0. А перший м’яч українці провели в метушні біля воріт суперника зусиллями Попова. На початку другого тайму югослави могли відігратися, однак удар Ковачевича з 11-метрової позначки було виконано за канонами антифутболу — м’яч пролетів над поперечиною.
Із точки зору готовності збірної України до відповідальних поєдинків значний інтерес становив її виступ у фіналі проти білорусів. Обидві команди прекрасно знайомі зі стильовими особливостями свого суперника, а тренери — Леонід Буряк і Едуард Малофєєв можуть прекрасно охарактеризувати кожного гравця в стані противника. У минулому відбірному циклі українці, зігравши внічию в домашньому поєдинку, переграли підопічних Едуарда Васильовича в Мінську.
Білоруську дружину не без підстави називають «командою киян». Адже саме Белькевич і Хацкевич грають у ній «перші скрипки». Однак з’ясувалося, що на підході у Малофєєва не менш здібні гравці — Глєб і Кутузов. Ці хлопці розмалювали білоруську атаку свіжими фарбами. Явно не справлялися наші захисники з опікою свого одноклубника Белькевича. Отримавши на 48-й хвилині оригінальний пас, Валентин без особливих зусиль протаранив оборону й у манері француза Анрі відкрив рахунок — 0:1. Ну а те, що відбулося через 15 хвилин, мало змусити наших тренерів задуматися над надійністю деяких лідерів оборони українців: Глєб потужним ривком залишив за спиною Головка, а м’яч — за спиною Шовковського — 0:2. Леонід Буряк же, напевно, залишився з головними болями: як зібрати збірну?