Як ми вже з’ясували в попередній статті («Помилка Льва Толстого-2, або Анатомія нещасливої сім’ї»), попри те, що наші сімейні драми розігруються в мільярдах різноманітних варіантів, у кожному з них відбуваються одні й ті ж самі руйнівні процеси, які йдуть за одним і тим же «сценарієм розпаду» до логічного кінця — смерті кохання й остаточної відчуженості подружжя. Парадоксальним чином саме ця однаковість і передбачуваність дає нам надію: якщо хвороба загальна, отже, і лікування її може бути універсальним. І оскільки чимало пар справляються з цією недугою, значить, можуть упоратися й інші — було б бажання, підкріплене знаннями та старанням.
На допомогу людям, які переживають сімейний розлад, дедалі частіше приходять психологи — не тільки на Заході, а вже й у нас. І це зрозуміло — адже більшість людей, як правило, не мають нічого проти послуг інструктора-професіонала, який навчає їх водити машину або кататися на гірських лижах. Але ж гарні взаємини в сім’ї — не менш важливе і складне мистецтво, то чому б не повчитися і його у професіоналів?
При цьому найкращі з цих спеціалістів чудово розуміють, що для розв’язання сімейних проблем потрібна не психотерапія як така, адже шлюб — це не хвороба! Насправді людям потрібне навчання мистецтва уживатися одне з одним. Ось чому такою важливою є роль курсів і тренінгів із психологічної освіти сімейних пар (і тих, що вже зі стажем, і «перспективних»). Головне, чого має навчитися подружжя і без чого неможливо ужитися, — за будь-яких обставин залишатися в контакті одне з одним, не нападати одне на одного і не замикатися в собі. Як бачимо, виходить: сімейна терапія спрямована проти біології, що програмує нас або відповідати на атаку контратакою, або ухилятися від боротьби. Цей факт свідчить як про труднощі цього шляху, так і про його облагороджувальний зміст.
Бачити в іншому людину
Якщо зріти у корінь, то головна причина багатьох сімейних конфліктів пов’язана з тим, що ми поступово перестаємо бачити у своїй половині особистість, починаємо ставитися до неї, як до набору приємних і корисних для нас функцій. Так, типовий набір функцій чоловіка — приносити зарплату, не затримуватися на роботі, виносити відро зі сміттям, дарувати подарунки та квіти... Настільки ж типові функції дружини — годувати обідом, вести господарство, завжди бути лагідною і готовою до сексу... Ще довший список того, чого дружина не повинна робити: скандалити, бути невдоволеною, дорікати, довго базікати по телефону, заважати грати в комп’ютерні ігри, ображатися через пиятики з друзями... Але й чоловіку багато чого не дозволено: валятися на ліжку у верхньому одязі, кидати огризки під крісло, вмикати на повну гучність важкий метал тощо... Коли у виконанні цих «повинен—не повинен» відбуваються цілком природні збої (кожний із нас може втомитися, занедужати чи просто бути не в гуморі), ми сердимося й обурюємося.
Поступово ми перестаємо помічати і цінувати найкращі риси нашого чоловіка (дружини), через які ми, власне кажучи, його (її) і покохали, сприймаючи їх як належне. Зате ми концентруємо нашу увагу на тому, що нам не подобається, що нас дратує. Цікаво, що навіть у щасливих і стабільних сім’ях члени подружжя схильні більше помічати і пам’ятати негативні риси іншого. І тут криється серйозна небезпека втратити бачення цілого, яке зовсім не таке вже погане. До того ж, коли постійно думати тільки про негативні риси, позитивні можуть просто стертися з пам’яті. Але так само, як важкі періоди життя не скасовують щасливих, так і погані риси нашого партнера не скасовують хороших.
«...Одне одним захоплюватися»
Порівняйте два способи думок. Перший — коли ви звично думаєте про те, чого бракує вашій половині і вашим стосункам із нею. Очевидно, що ці думки викликають у вас досаду, роздратування, біль... Другий — коли ви звично думаєте про те, що у вашому партнері вам подобається і захоплює, чим він вас привабив до себе свого часу і приваблює тепер. Такі думки підвищують ваш настрій і допомагають справлятися з неприємними моментами.
Важливо зауважити, що захоплення є прямою протилежністю неповаги, найбільш небезпечного з «чотирьох вершників сімейного апокаліпсиса». Звідси стратегія щасливого сімейного життя номер один: не забувайте про хороше, що пов’язано з чоловіком (дружиною), культивуйте в собі позитивні думки про нього (неї).
Можна для початку скласти список усіх чудових якостей вашої половини і подумати, наскільки ваше життя стало б біднішим, безбарвнішим і гіршим, якби вона не мала цих рис. Потім щоразу, коли ви спіймаєте себе на тому, що думаєте про чоловіка (дружину) критично, згадуйте пункти з цього списку. Коли це узвичаїться, ви напевно виявите разючі зміни на краще у ваших стосунках, особливо якщо не будете тримати свої позитивні думки при собі. Адже всі люблять, коли їх хвалять і захоплюються ними, особливо, коли це робиться щиро. І нехай вас не збентежить, якщо спочатку чоловік (дружина) відреагує на такі висловлювання з часткою цинізму, — це буває з незвички.
Зрозуміти себе
У кожного з нас є набір неусвідомлених очікувань і припущень із приводу наших взаємин із чоловіком (дружиною). Вони складаються поступово, і на те, якими вони будуть, дуже впливає родина, у якій ми виросли. Тоді ж і там же нерідко зароджуються наші емоційні проблеми. Будучи не в змозі їх розв’язати, ми намагаємося запхнути їх якомога глибше. Ці чекання і проблеми, втім, мають властивість спливати у схожих обставинах і, залишаючись неусвідомленими, можуть добряче зіпсувати наше життя — оскільки люди засмучуються, коли не отримують бажаного, навіть якщо не дуже ясно розуміють, чого саме хочуть.
Ще одна з найпоширеніших помилок — не висловлювати свої цілком усвідомлені бажання в ясній формі, а підспудно розраховувати на те, що партнер сам про них здогадається, чого практично ніколи не відбувається. Коли ж наша фрустрація доходить до критичної точки, ці бажання вихлюпуються в агресивній, атакуючій формі, що аж ніяк не сприяє їхньому задоволенню...
Американський сімейний психолог Лорі Гордон уклала ці типові неусвідомлені або усвідомлені, але не висловлені, чекання у формі хайку: «Якщо ти насправді кохаєш мене, то повинен здогадатися, що мені треба, і виконати це. Оскільки ти не здогадався і не виконав, тобі вочевидь байдуже. А коли так, то чому мені треба піклуватися про те, що ти думаєш, відчуваєш, говориш, хочеш, робиш і т.п. Коли ти повідомлятимеш мені про свої бажання, я теж не виявлятиму до цього жодного інтересу...»
Очевидно, що розірвати це замкнене коло може чесний самоаналіз і усвідомлення кожним із членів подружжя своїх бажань і потреб, пов’язаних зі шлюбом. Кожному з них треба навчитися висловлюватися ясно і відкрито, але при цьому так, щоб не провокувати в партнері захисну реакцію. Адже один із найбільших парадоксів людської поведінки — це те, що люди можуть і хочуть змінюватися лише тоді, коли відчувають, що їх приймають такими, якими вони є!
Мистецтво правильної суперечки
Вирішальний чинник сімейного благополуччя — те, як ви сперечаєтеся одне з одним. Головне в тому, куди ведуть ваші суперечки — до ескалації конфлікту чи до його вирішення або чи хоча б пом’якшення. Правильно сперечатися важко, але цілком можливо. Зрештою всі ми вміємо більш-менш нормально обговорювати спірні питання з колегами чи сусідами. Виходить, проблема не в браку навичок спілкування, а в атмосфері негативності, що проникла в сім’ю, за якої найменша незгода може обернутися глобальним скандалом.
Як відомо, не завжди прямий шлях найкоротший. Виявляється, сімейний конфлікт вирішується набагато вдаліше й плідніше, якщо подружжя концентрує свою увагу не на суті спірного питання, а на своїх емоціях, пов’язаних із ним. Ідея тут у тім, щоб у кожному стихійно виниклому конфлікті намагатися зруйнувати звичний цикл негативності, пов’язаний із будь-якими незгодами між членами подружжя, а не розмінюватися на дрібниці конкретного спірного моменту. Це завдання можна вирішити із допомогою таких тактичних прийомів.
Обмежити час для суперечки. Для початку домовтеся відводити не більш як 15 хвилин поспіль на будь-яку розбірку з умовою повернутися до цього обговорення пізніше, якщо не вийде вкластися в термін. Не покладайтеся на внутрішнє відчуття часу — у моменти емоційного збудження воно нас дуже підводить — використовуйте таймер або годинник.
Зберігати спокій. Йдеться про специфічний спосіб боротьби з емоційним переповненням — найсерйознішим руйнівником сімейних стосунків. Намагайтеся приборкати перший порив гніву й обходитися без прямої критики особистості (якщо критикувати, то окрему конкретну поведінку, та й то — краще цього уникати). Тут теж не можна покладатися на почуття і слід спиратися на об’єктивні фізичні показники, насамперед частоту пульсу. Заміряйте пульс на початку розмови і перевіряйте його через кожні п’ять хвилин. Щойно він підвищиться більш ніж на 10% (приблизно на 8—10 серцебиттів за хвилину), беріть тайм-аут не менш ніж на 20 хвилин. І не рвіться в бій, не вимірявши пульс і не переконавшись, що він прийшов у норму — люди часто думають, що вже спокійні, тоді як насправді їх ще тіпає. Згодна, що все це звучить трохи дико, але як показує практика, прийом працює добре, тож є сенс хоча б спробувати.
Зняти оборону. Вміння слухати і говорити, не займаючи оборонну позицію, теж знижує ризик емоційного переповнювання. Уважно слухайте те, що вам кажуть, і не домислюйте того, чого не кажуть. Намагайтеся зрозуміти мотиви мовця — чим він насправді занепокоєний, стурбований тощо. Не слід сприймати гостру критику на вашу адресу як наїзд і негайно кидатися в контрнаступ. Правильна реакція — розцінювати це як ознаку гостроти і серйозності проблеми для чоловіка (дружини). Все це не означає, що ви зобов’язані погоджуватися. Ваше завдання зрозуміти почуття партнера, прийняти їх як законні, навіть якщо ви не можете їх розділити.
Виражати розуміння. Вивчаючи сімейні конфлікти, психологи дійшли несподіваного висновку, що в більшості випадків подружжю потрібне не розв’язання хвилюючої їх проблеми (вони знають, що не всі проблеми вирішуються), а її розуміння. Тому немає нічого важливішого за вираження емпатії — співчуття, вміння бачити речі з погляду іншого. Емпатія — це вищий ступінь розуміння. Щоб її досягти, можна починати з малого і йти поступово. Для початку визнати свою відповідальність за конфлікт (адже за стосунки в сім’ї завжди відповідають обидві сторони), вибачитися, віддати належне партнеру...
Дотримуватися правил гарного тону. У процесі обговорення треба якомога спокійніше, коротше й ясніше описати, що відбувається з вашого погляду. Висловлювати претензії краще зі слів «я», «мені», «мене», а не «ти...» або ще гірше «ти завжди...». Висловлюйте свої думки чітко і будьте гранично чемні. Ваша мова має носити позитивний характер.
Не забувайте застосовувати чарівні слова і словосполучення: «будь ласка», «мені здається, було б непогано», «мені було б дуже приємно, якби».
Постійне навчання. Після першої вдало проведеної суперечки вам може видатися, що ви вже опанували це мистецтво. Не зваблюйтеся — все ще може повернутися на круги свої. Так само, як у кожній справі, тут важливі практика й увага. Потрібно опанувати навичками спілкування і взаємопорозуміння такою мірою, щоб вони не розвіялися навіть під час обговорення найгарячіших і найболючіших тем.
Оцініть свої претензії. Спробуйте більш критично поставитися не до партнера, а до своїх претензій. Може, вони надто завищені, а то й просто нездійсненні? Може, у вас говорить бажання підігнати його під якийсь стандарт, у який він просто не може втиснутися? Може, ви могли б обійтися компромісним рішенням? Відволіктися й потерпіти. Спробувати розв’язати проблему самостійно. Якщо ні, то тоді сміливо йдіть у бій — але тільки з урахуванням усіх попередніх пунктів.
Бути друзями
Ми вже казали про важливість емпатії у вирішенні сімейних конфліктів. Мало того, емпатія — це, по суті, головне, що ми шукаємо в шлюбі. Усім нам потрібен партнер, який завжди готовий до емоційної підтримки, близький друг, помічник, споріднена душа... Бути гарними друзями потрібно вміти. Щоб навчити цього мистецтва, знадобляться такі прийоми.
— Казати одне одному приємні речі, виявляти знаки уваги — насамперед у дрібницях, адже з них складається наше життя.
— Знати про партнера все — знову ж до дрібниць, для чого треба запитувати (що любить, що не любить, що в житті залишило особливий слід, що відбувалося в дитинстві і т.д.) й уважно слухати.
— Запровадити традицію щовечора півгодини розповідати одне одному про події минулого дня, проблеми на роботі, про родичів, друзів. Це позбавляє членів подружжя «звичної неуважності», котра перетворює їх на випадкових попутників. Важливо зауважити, що в конфліктах із оточуючими слід завжди ставати на бік свого партнера — навіть коли він явно не правий. Якщо ви вчините навпаки, це викличе почуття образи, адже він розраховував на вашу підтримку. Пізніше в спокійній обстановці можна повернутися до цього питання і м’яко вказати на помічені помилки.
Але початкова реакція має виходити з принципу «ми з тобою заодно, навіть якщо весь світ проти нас».
— Дружба демократична — ніхто з членів подружжя не повинен претендувати на узурпацію влади. Родини, в яких чоловік (або дружина) занадто захоплюється роллю глави сім’ї, бувають значно менш стійкими, аніж ті, в яких обидва члени подружжя поводяться толерантно.
Подружжя як архітектор своєї сім’ї
Світ швидко змінюється, і коли раніше ролі чоловіка та жінки в родині жорстко диктувалися культурою, то в сучасному суспільстві немає нічого жорсткого: не лише сімейні, а й інші соціальні ролі змінюються на ходу. Тому замість того, щоб шукати рішення на зразок «як у всіх», спираючись на «узвичаєні» норми, звичаї чи думку родичів, подружжю потрібно виробити свій стиль стосунків і спосіб розподілу ролей, який підходить їм обом, насамперед із допомогою спокійних і шанобливих розмов одне з одним. Не слід вкладати свою сім’ю в прокрустове ложе стереотипів. Так, бувають чоловіки, яким не дуже добре вдається роль годувальника. Замість того щоб постійно пиляти такого чоловіка, дружині значно розумніше зайнятися власною кар’єрою, яка забезпечувала б сім’ю, а головне, не перейматися з цього приводу і не вважати чоловіка невдахою та ганчіркою. Можливо, йому добре вдається ладнати з дітьми і вести домашнє господарство — то чому не передати йому відповідальність за ці сфери сімейного життя?
Хоч би яким був розподіл ролей у кожній конкретній сім’ї, усім піде на користь винахід і запровадження особливих сімейних ритуалів. Наприклад, призначайте час від часу побачення одне одному десь поза домом. Не нехтуйте зустрічами з друзями, участю у святкових подіях. Спеціально відзначайте (хоча б найскромнішим чином) усі, навіть найменші, успіхи одне одного (якщо партнер не квапиться відзначити ваш успіх, станьте ініціатором самі). Коротше кажучи, станьте архітектором своїх думок, почуттів, стосунків і, як наслідок, своєї родини. Зрештою, саме від вас залежить, яким буде ваше сімейне життя...