У мирний час графіка Ніла Хасевича не переставала б зворушувати тисячі шанувальників, збирала б поважні аудиторії глядачів на мистецьких виставках в Україні та за кордоном. Але коли у смертельному двобої зійшлися нацизм і більшовизм, у цього небайдужого поліщука зажевріла надія на відновлення української державності. Він вступив до лав УПА і пов’язав із підпіллям усю подальшу творчість. «У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу», - писав він в одному з листів.
Четвертого березня 1952 року підпільник «Зот» загинув від рук чекістів.
Нещодавно у видавництві «Літопис УПА» вийшло грунтовне дослідження Олександра Іщука, Ігоря Марчука та Дарії Даревич «Життя і творчість Ніла Хасевича». Один з авторів, завідувач відділу «Інститут дослідів Волині» Рівненського обласного краєзнавчого музею Ігор Марчук, погодився розкрити невідомі раніше обставини загибелі художника, а також розповісти про виявлені недавно його роботи та задуми.
- Пане Ігорю, карикатури Ніла Хасевича на радянське життя, паперові знаки - бофони, ескізи нагород членам ОУН та воякам УПА розповсюджувалися серед делегатів Генеральної Асамблеї ООН 1951 року, посольств іноземних держав в СРСР. Поза сумнівом, вони викликали лють Москви. Здогадуюся, радянським каральним органам було дано вказівку знищити художника…
- Це не зовсім так. На той час у Західній Україні, зокрема на Житомирщині, Хмельниччині, залишилося дуже мало підпільників - трохи більше сотні. Вони вже розуміли, що західні держави не почнуть війни з СРСР, що боротьба ОУН-УПА проти більшовицької Москви приречена. Натомість органи держбезпеки мали великий досвід боротьби з підпіллям, у кожному селі - по кілька інформаторів, а в деяких районах - навіть псевдопідпільні групи провокаторів, які налагодили зв’язок зі справжнім підпіллям. Усі повстанці вже були на оперативному обліку, їх тримали під серйозним контролем.
У виявлених та знешкоджених криївках до рук чекістів потрапляли різні документи й ілюстровані пропагандистські матеріали, які свідчили, що Ніл Хасевич активно працює. Радянські органи держбезпеки знали про існування Ніла Хасевича. Справу-формуляр на нього завели ще 1944 року. Було заарештовано кількох людей, які контактували з художником у підпіллі. Однак МДБ не мало чіткої вказівки його ліквідувати, а нагромаджувало інформацію для арешту або знищення. Його розшукували спорадично - мабуть тому, що Ніл Хасевич збройною боротьбою не займався, був лише керівником графічної ланки. А основні сили чекісти тоді кинули на ліквідацію провідників - Романа Шухевича, Василя Кука та крайових керівників ОУН.
- Наскільки мені відомо, в той час чекісти активно розшукували керівника крайового проводу ОУН на Волині Василя Галасу (псевдо Орлан). Можливо, по дорозі до нього вони виявили бункер, де переховувався Ніл Хасевич?
- Дорога до місцезнаходження художника була неблизька. Якось «Орлан» попросив керівника надрайонного проводу ОУН Володимира Троцюка («Буйного») знайти йому якусь просторішу криївку, щоб перезимувати і підлікувати поранених. «Буйний» знав, що в селі Радухівка Клеванського району є гарна криївка, в якій переховувався Ніл Хасевич. У результаті різних перипетій Хасевича з неї перевезли до криївки для невеличкої групи повстанців, яку облаштував колишній керівник зв’язку крайового проводу ОУН Ігор Власюк («Назар»). Вона була на хуторі біля села Сухівці, в обійсті Лавріна Стацюка. Хасевич сприйняв переселення дуже болісно. У бункер, розрахований на двох - художника та його учня - вселили третього повстанця. У гнівному листі до «Буйного» Хасевич обурювався: ви захопили мою криївку, завдаєте небезпеки моєму перебуванню... Він мав рацію: адже для трьох потрібно було більше харчів на зиму. До того ж часто виходити на поверхню не міг через інвалідність.
Наприкінці лютого 1952 року чекісти накрили криївку «Буйного». Загинув надрайонний провідник та повстанці, які з ним були. У криївці знайшли документи, а серед них - згаданий лист від Хасевича. Це означало, що художник десь поблизу. Емгебісти отримали інформацію, що й Галаса також неподалік. Усі сили вони спрямували на їх ліквідацію.
- Зі спогадів заступника начальника 1-го відділення УМДБ Рівненської області Бориса Стекляра, який керував операцією з ліквідації Хасевича, видно, що чекісти не знали, де саме перебуває художник. Його видав хтось із місцевих мешканців?
- Якраз тоді, коли в Радухівку прибули троє офіцерів МДБ - скоріш за все, щоб зібрати інформацію про Хасевича, у Сухівцях відбувалася нарада колгоспного активу. Вона затяглася допізна. Заготівельник Радиловець і ще декілька колгоспників пішли ночувати до хати Лавріна Стацюка. А тут якраз нагодився «Назар». Невідомо, чому він був один. Радиловець, зіткнувшись з ним, побачив зброю. Вони зчепилися. «Назар» вистрелив і легко поранив Радиловця. Останній вирвав у «Назара» автомат, і той був змушений утекти. А Радиловець, зібравши всі сили, побіг у правління колгоспу. Там підняли на ноги міліцію, викликали Стекляра з Радухівки. Почали розпитувати Лавріна Стацюка, що сталося. Господар відкараскувався: мовляв, нічого не знаю. Але була підозра, що криївка десь поблизу. Знайшли Стацюкову дружину Єфросинію і молодшого сина Григорія, яких на той час не було вдома. Під час допитів дружина змушена була сказати, що дійсно у хліві є криївка. Відтак Лаврін показав вхід до неї.
Стекляр дочекався приїзду начальника Клеванського райвідділу МДБ із солдатами. Повстанці, почувши, що вороги вже близько, почали спалювати документи. Один із них спробував відстрілюватися. Але марно, бо мали дуже слабеньку зброю: лише три пістолети та дві гвинтівки. Спершу емгебісти почали пускати в криївку ракети, сподіваючись, що газ викурить повстанців і їх удасться захопити живими. Далі кинули гранати. Всі, хто був у криївці, загинули. Серед тіл упізнали й Хасевича. Мертвих повстанців відвезли до Клеванськогой райвідділу МДБ, але невідомо, де поховали. Лавріна Стацюка з дружиною і сином, які тримали криївку, заарештували і засудили на 20 років сибірської каторги з конфіскацією майна.
- Доля братів та батька Ніла Хасевича теж склалася трагічно?
- Його брат Анатолій («Хвильовий») був політичним референтом Костопільського надрайону. На початку 1944 року, коли наближався фронт, він потрапив до рук червоних партизанів і був замордований. Про його долю мало відомо. Федора, священика з Волині, 1946 року засудили за надуманими звинуваченнями в антирадянській пропаганді та вбивстві єврея… У 1950-х роках контролювали його пошту, бо мали підозру, що він листується з Нілом. Федір відсидів свій строк і жив біля Томська. А батько, Антон Хасевич, загинув іще восени 1943-го під час масштабної каральної акції, яку німецькі окупанти проводили на Костопільщині.
- Про ранню творчість художника, графіку періоду навчання у Варшавській школі образотворчого мистецтва знаємо небагато. Які невідомі його роботи вам вдалося відшукати?
- Навчаючись у Варшаві, студент Хасевич бідував і був змушений підробляти тим, що нині називаємо рекламним дизайном. Він ілюстрував чимало періодичних видань. Крім того, мені вдалося знайти буквар, виданий у Львові на початку 1930-х років, для якого Ніл Хасевич створював ілюстрації. А нещодавно, переглядаючи книжку про історію українських нагород, я натрапив на відому відзнаку 1932 року - Хрест Симона Петлюри, - якою нагороджували воїнів армії УНР в еміграції, та грамоту до неї. Її автор - Ніл Хасевич, як і грамоти митрополиту Андрею Шептицькому...
- Екслібриси, листівки «Кличі ОУН», карикатури з так званої Колгоспної серії, сцени життя повстанців «Волинь у боротьбі» та інші - це добре відомі графічні роботи Ніла Хасевича. Невже немає зовсім незнаних циклів?
- У 1950-х роках Ніл Хасевич розробив серію «Слова і дійсність». В архівах я знайшов сюжети для 84 робіт. Це мав бути чималий цикл, створений протягом чотирьох років. Він мав на меті показати контрасти радянського життя - що обіцяли і що є; бідне життя селян, робітників, інтелігенції. Ніл Хасевич виношував задум створити серію робіт про майбутнє життя в Українській державі, де не буде колгоспів, а будуть вільні селяни, діти не голодуватимуть, не тинятимуться, а навчатимуться у школі. На жаль, художникові не судилося реалізувати ці задуми.
- На цьому недоступні загалу роботи Ніла Хасевича вичерпуються?
- Аж ніяк. Наприклад, у Волинському обласному краєзнавчому музеї зберігаються деякі роботи художника із серії «Волинь у боротьбі» та їх ескізи. З них добре видно, як Ніл Хасевич переводив начерки у графіку. Є ескіз «Олесь» і відповідний малюнок, є замальовка із зображенням поваленого дерева і завершена графічна робота - дерево і під ним кулеметник. Ніл Хасевич гармонійно поєднував елементи природи з образом повстанця. Збереглися й інші оригінальні роботи із зображеннями підпільників на відпочинку, виконані тушшю й гуашшю. Це, скоріш за все, його професійні роботи для двоколірного деревориту.
Поза сумнівом, автори книжки намагалися з різних боків показати особу Ніла Хасевича, його багатогранну творчість. Чимало їм вдалося. Шкода тільки, що дослідники не змогли до кінця висвітлити шлях художника у підпіллі з 1945-го по 1950 р. - де він переховувався, яке було його оточення, - бо не знайшли відповідних документів. Сподіваємося, грунтовніша праця - попереду.