У моторці було троє чоловіків. Двоє закінчували вибирати сітку, а третій спрямував бінокль у той бік, де за обрієм ховався далекий берег. «До нас рухається катер, — сказав він тривожно. — Тікаймо!» — «Не бійся, встигнемо, — відгукнувся один із його товаришів. — Ще п’яток хвилин — і тільки нас і бачили. Поки тихохідна лайба рибоохорони сюди добереться, ми будемо вже далеко». Проте «лайба» поводилася не типово. Невдовзі її вже було видно й без бінокля. Катер наближався з небаченою швидкістю. Браконьєрський пластиковий човен, попри потужний мотор, вочевидь програвав гонку...
За півгодини все скінчилося. Нищителів природи взяли на гарячому. Це сталося на Азовському морі — у районі села Потів Приморського району Запорізької області. У човні виявили 26 ікрових осетрів, понад 70 севрюг (також, ясна річ, з ікрою), 33 судаки й 8 штук камбали-калкан. Загалом тут нарахували добра на 51 833 гривні. Цікаво, що сіті, встановлені за 30 кілометрів від берега, були обладнані спеціальним маяком, а на браконьєрській моторці стояв досить дорогий навігаційний прилад — аби їх було легше знайти у відкритому морі. Адже ахани зазвичай ставлять на ніч, а вибирають зранку, через багато годин.
Тут мене можуть запитати: а чому судно стражів рибних багатств раптом мчало з такою скаженою швидкістю? Адже зазвичай такі плавзасоби плетуться, ніби черепахи, — куди їм до швидкохідних браконьєрських моторок. На Чорному й Азовському морях нічні павуки грошей на техніку не шкодують. Вони ставлять на катер два-три «Вихори» чи аналогічні закордонні мотори — і наздоганяй, рибінспекторе! Йому ж у багатьох випадках залишалося тільки кричати: «Ну, зайцю, постривай!» Нинішня метаморфоза відбулася завдяки американським двигунам «Джонсон» потужністю 50, 150 і навіть 200 кінських сил, куплених спеціально для катерів рибоохорони. Тепер вони можуть розвивати швидкість від 60 до 90 кілометрів на годину. У результаті кількість порушень на Чорному й Азовському морях цього року помітно зменшилася. Браконьєри почали боятися — ризик, що їх накриють із сітями й рибою, значно підвищився.
Недавно в Запорізьку обласну прокуратуру для притягнення до кримінальної відповідальності направлено матеріали стосовно рибальського судна ВРД 10- 10. Його затримали в Азовському морі з забороненим знаряддям лову — донним тралом, який вигрібає разом із рибою всю рослинність і залишає після себе підводну пустелю. На борту ВРД 10-10, орендованого приватним підприємцем, виявили понад 280 судаків (396 кілограмів), 57 штук пеленгаса (50 кілограмів) і 10 — камбали-калкан (5 кілограмів). Збиток становив понад 17 200 гривень. Цікаво, що торік у березні це судно вже затримували за незаконний промисел риби. Двох чоловік тоді було засуджено. Тепер екіпаж інший, але, як бачимо, займається тим самим. То, може, час нарешті знайти для ВРД 10-10 краще застосування?
А ось ще один випадок. 8 травня на Чорному морі біля берегів Криму інспектори Кримазчоррибводу затримали судно сімферопольського ВАТ «Спецуправління підводно-технічних робіт», яке вело промисел у період, заборонений для лову камбали-калкан. Цієї риби на борту було близько 2,5 тонни. Крім того, на судні виявили 6 білуг загальною вагою майже 90 кілограмів, трикілограмового осетра та 63 скатів — «морських лисиць» (понад 190 кілограми). Зазначимо, що білугу занесено в Червону книгу — її вилов заборонено будь-якої пори року. «Що білуга — риба з Червоної книги, я знав, — написав капітан судна в пояснювальній записці. — Але впіймані особини були в поганому стані, тож ми не випустили їх назад у море». — «Це, м’яко кажучи, неправда, а коли називати речі своїми іменами — брехня, гідна барона Мюнхгаузена, — прокоментував пояснення капітана начальник відділу рибоохорони Головрибводу України Сергій Миропольський. — Білуга була в чудовому стані. Хоч посилай на виставку...»
Розмовляючи з Сергієм Дмитровичем, я не міг не торкнутися гучного скандалу з турецькими браконьєрськими шхунами, які навесні цього року під час нересту ловили камбалу-калкан у нашій економічній зоні. Гучного в буквальному значенні слова, бо, на жаль, не обійшлося без стрілянини. У результаті загинула людина. Стосовно двох шхун, які потрапили в Севастополь, суд уже відбувся, повідомив мій співрозмовник. Судна браконьєрів і виловлену ними рибу конфіскували. Капітанів оштрафували на значну суму.
— Якщо органам рибоохорони та прикордонникам виділять достатню кількість пального, ніякі іноземні рибалки без дозволу не вестимуть промисел у нашій морській економічній зоні, — переконаний Сергій Миропольський. — Скільки дефіцитної риби виловили в українських водах турецькі браконьєри, сказати неможливо. Але, думаю, чимало. Бензин, потрібний нам, аби позбутися непрошених гостей, коштує значно менше. До того ж, на шальках терезів лежить і престиж країни. Рибу потрібно берегти не тільки для нас, а й для нащадків. Адже браконьєрські набіги можуть призвести до підриву відтворення камбали-калкан у Чорному морі.
Торік «Зеркало недели» писало, що керівництво Головрибводу звернулося в Міністерство транспорту України з настійним проханням навести порядок на узбережжі Азовського моря, де місцеві жителі цілком спокійно тримали безліч ніде не зареєстрованих човнів і катерів. Зрозуміло, що, оснащені потужними двигунами, спроможні піти в море на два-три десятки кілометрів, такі плавзасоби потрібні власникам аж ніяк не для прогулянок. Як повідомили мене в Головрибводі, Міністерство транспорту серйозно поставилося до прохання захисників рибних багатств країни. У Генічеську, Бердянську, Маріуполі й інших місцях почали активно наводити порядок на березі. Створені тут нові інспекції забороняють користуватися «безгоспними» суднами, з’ясовують, кому вони належать.
Тепер не можна вийти в море будь-якої години дня й ночі. Перед «рейсом» власник катера зобов’язаний повідомити прикордонників. Кожне судно повинно мати реєстраційні номери. І хоча досі чимало моторок стоїть біля баз відпочинку, дачних ділянок чи просто в очеретах, наведення порядку, на думку першого заступника начальника Головрибводу України Романа Поєдинка, приносить свої плоди: кількість порушень зменшилася.
На щастя, цього року нападів на представників рибоохорони й випадків опору з застосуванням вогнепальної зброї не було (тьху-тьху, щоб не наврочити!) Хоча за кілька останніх років від рук браконьєрів в Україні загинули шість рибінспекторів. І ще одне зрушення в бік покращання. За словами Романа Юхимовича, якщо раніше місцева міліція, траплялося, не вельми поспішала виводити браконьєрів на чисту воду, а часом навіть попереджала їх про майбутні рейди рибінспекторів, то сьогодні становище помітно змінилося. МВС республіки й органи рибоохорони склали план спільних дій. В областях міліція надає рибінспекторам найактивну допомогу.
Зокрема, нарешті наведено порядок на Арабатській стрілці — у районі Ченгара, де ще недавно на стихійному ринку можна було купити, як кажуть в Одесі, хоч маму з папою. Принаймні, осетровими, вилов яких заборонено, тут торгували не ховаючись. Але ми не тішимося ілюзіями, говорить Роман Поєдинок, колись рибу тут продавали відкрито, тепер — з-під поли. Головне — перекрити кисень тим, хто її ловить, — нічним павукам. Хоча можна на них вийти й з іншого боку — проводячи рейди на великих стихійних ринках, приміром, таких, як у Летичеві Хмельницької області чи Градіжську Полтавської, куди привозять «товар» — переважно в копченому та в’яленому вигляді — з різних регіонів країни: і з Азова, і з Одеси, і з Дніпро-Бузького лиману, і з Шацьких озер.
Ясна річ, основний покупець тут не бабця з сусідньої вулиці, котра торгується до посиніння за п’ять коропів. Рибу тут купують десятками кілограмів, а то й центнерами оптовики, котрі приїжджають із різних міст і сіл. Звісно, проводячи рейди, тримаючи в таких місцях постійних контролерів, певну подобу порядку підтримувати можна. Але це лише паліатив. Аби розв’язати проблему капітально, вважають у Головрибводі, потрібно внести зміни в чинне законодавство — включити рибу в перелік продуктів, якими заборонено торгувати приватним особам. Адже в одному випадку можуть привезти на базар три кіло карасів, а в іншому, — центнер добірних осетрів.
Останніми роками на просторах нашої країни простежується цікавий факт: риби стає дедалі менше, а рибалок дедалі більше. Утім, така ситуація типова не тільки для України. Нині вона майже повсюдна. І якщо розглядати ці слова в переносному значенні, то вони загалом набирають мало не філософського змісту. Та повернімося до цілком конкретних щук і судаків. Сьогодні через масове безгрошів’я вони стали особливо привабливими. І не тільки для злісних браконьєрів, а й для багатьох тисяч цілком законослухняних громадян. Адже про смак судака, миня чи, скажімо, сома багато хто з нас може судити лише з чужих слів або дуже далеких спогадів. Та що там судак! Сьогодні й минтай для більшості населення — птиця, тобто, перепрошую, риба щастя, інакше кажучи, розкіш. При такій ситуації браконьєр, зрозуміло, не дрімає. Лише цього року в Херсонській області (Каховське водосховище, Дніпро-Бузький лиман, кілька районів узбережжя Чорного й Азовського морів) зафіксовано понад 3660 порушень правил рибальства, вилучено понад 2 тисячі сітей. В Одеській області (Чорне море, лимани, озера, Дунай) ці цифри, відповідно, становлять 3360 і 2700. На третьому місці Черкаська область (Кременчуцьке водосховище) — понад 3000 порушень, понад 1700 сіткових знарядь лову.
Щороку органи рибоохорони затримують 70—75 тисяч порушників. Серед них і ті, хто місяцями не одержує зарплату і чиї родини без риби міцно сіли б на мілину, і безробітні, для котрих риба — єдине джерело існування, і ті, хто «пустує» з жиру, і, ясна річ, закоренілі хижаки, для яких браконьєрство — вигідний бізнес. На жаль, згубники природи поставили собі на службу й науково-технічний прогрес. На багатьох невеличких водоймах справжнім лихом стали електровудки. За такий пристрій електронники з нині безробітних підприємств ВПК просять 100 доларів. Але він, очевидно, окуповується. Недавно в Ковельському районі Волинської області на річці Стохід місцевий житель «упіймав» таким варварським засобом 22 щуки, а також чимало іншої риби. Збиток від його відпочинку — 1875 гривень. Адже частина уражених струмом мешканців річки залишається на дні, гине вся молодь, а багато особин потім не можуть віднереститися.
Жителі столиці цікавляться, чи дозволено рибний промисел у Київському водосховищі (маючи на увазі чорнобильську катастрофу). Забороненою тут залишається тільки 30-кілометрова зона, але... Як з’ясувалося, ловлять і тут. На думку рибінспекторів, цей гріх лежить головним чином на робітниках-вахтовиках, котрі реалізують свій улов біля деяких київських ринків. Тож коли ви купуєте рибу «з рук», у випадкових людей, котрі не мають навіть уявлення про накладні й сертифікат якості, то одного чудового дня цілком можете поласувати лящами чи окунями з водойми-охолоджувача атомної електростанції.
Утім, у розмові про наші річки й озера, особливо малі — місцевого значення, слід звернути увагу не так на вилов риби, як на деякі проблеми, говорячи науковою мовою, рекреації, простіше кажучи — відпочинку з вудкою. Недавно мені випало порибалити на луговому озерці (я називав його Качиним), що на околиці маленького провінційного містечка в Полтавській області. Авжеж, якщо людині в риболовлі важливий лише її, так би мовити, кулінарно-гастрономічний аспект (інакше кажучи, лише те, що можна покласти на сковорідку), то мої спостереження вона вважатиме таким собі несерйозним сюсюканням. Та коли природа для вас щось важить, то час, проведений на озері, ви згадуватимете протягом багатьох місяців.
Через кілька годин нерухомого сидіння мешканці очеретяного світу починають вважати вас цілком своїм, і ви можете без найменших перешкод розглядати зблизька метушливу водяну курочку, спостерігати, як полює ондатра, стежити за флегматичною болотяною черепахою чи милуватися граціозними рухами сірих чапель — порівняно рідкісних у наших краях великих красивих птахів. І все було б добре, та от ідилія несподівано закінчилася. Біля Качиного озера зупинилися два «Жигулі», і вісім добрих молодців, не звертаючи на мене ані найменшої уваги, витягли з багажників сіті. А коли я було спробував заступитися за братів менших, то залунали такі добірні матюки, які почуєш навіть не в кожній «зоні». «Заткнися й мовчи, поки зуби цілі», — сказав мені на закінчення досить нервового діалогу здоровезний бугай у трусах і гумових чоботях. Що залишалося робити? Довелося мовчки спостерігати, як вісім похмурих мордоворотів діловито витоптують і знищують домівку риб, птахів і рептилій.
Наступного ранку Качине озеро зустріло мене холодними сонячними відблисками. По воді вже не розбігалися кола від граючої риби, водомороз не пікірував із гілки за невправними мальками, полетіли кудись сірі чаплі. Поки я розмірковував, чи варто налаштовувати вудки, до водойми підкотив бувалий у бувальцях «Москвич», із якого вийшло троє представників сильної статі, огрядна пані у спортивному костюмі й дівчинка років восьми. «Ці, мабуть, ловитимуть вудками», — подумав я, але відразу побачив, що чоловіки розгортають сітку. Компанія кілька годин прочісувала мертве озерце, але в сітку потрапляли лише водорості й напівживі жаби. «Тут учора вже попрацювала бригада з восьми чоловік, — не витримав я. — Ви після них нічого не візьмете». У відповідь статечна матрона гордо підняла поліетиленовий пакет із чотирма карасями. «На сковорідку вистачить», — поважно сказала вона.
Третього дня задощило. Здавалося, сама природа оплакує долю нещасного озерця. І все- таки я вирішив ще раз сходити на берег уподобаної мною водойми. Біля Качиного озера... Ви цілком маєте рацію — знову стояла машина. А далі все повторилося, як у казці про білого бичка. Я побачив здоровезних хлопців у гумових чоботях, порожні сіті й нові купи витягнутих на берег водоростей. Виловлювати з водойми вже було нічого. У ній не залишилося навіть жаб.
Крім Качиного, на луках у заплаві річки Псьол розкидані й інші, не менш мальовничі озера. Але всі вони, на превеликий жаль, виявилися настільки ж беззахисними. Сіті браконьєрів прочісують їх уздовж і впоперек. Ці люди не тільки не ховаються, а навіть і не соромляться. Вони діють нахабно, відкрито, начебто так і слід.
Тут я, мабуть, маю написати традиційну фразу: «Куди ж дивиться рибінспекція?» І радий би не ставити такого банального запитання, але біля озер, регулярно відвідуваних браконьєрами, за три тижні жодного разу не зустрів представників природоохоронних організацій. Раніше жителі містечка, траплялося, бачили над заплавою річки патрульний вертоліт. Якось його екіпаж, помітивши з повітря браконьєрів, посадив машину просто на луці, біля самого озера. Нищітелі природи, розгубившись, не встигли навіть витягти сітку. Правда, це було так давно, що сьогодні сприймається як легенда.
Так, охорона малих водойм — серйозна проблема, — погодилися в Головрибводі України. До кожного озерця рибінспектора не поставиш. Їх на всю Україну тільки 670. Ясна річ, у першу чергу вони несуть службу там, де є великі водойми. У Полтавській області, про яку йшлося вище, працюють 48 інспекторів. Причому 38 із них зосереджені на Кременчуцькому та Дніпродзержинському водоймищах. І лише десять наводять порядок на решті водойм області, яких тут сотні. У цій справі дуже багато залежить від місцевої влади, сказали мені в Головрибводі. Там, де керівники району не вважають охорону природи чимось другорядним і не ставляться до неї, як до «примхи» високого начальства чи представників громадськості, браконьєри вдень із сітками не роз’їжджатимуть.
Згоден. І все-таки 10 чоловік охороняти всі малі озера цілої області не можуть навіть чисто фізично. На моє глибоке переконання, це не та сфера, де держава повинна рахувати кожну копійку. Заощаджувати можна, скорочуючи управлінський апарат. Сумлінний, непідкупний, готовий ризикувати здоров’ям і життям рибінспектор може виявитися куди кориснішим від двох або навіть трьох столичних чи обласних чиновників, котрі не вельми переймаються своїми обов’язками.
Звісно, є в нас і Дніпро, і Десна, і Синевір, і Свитязь. Качине озеро — лише порошинка. В Україні таких, як воно, десятки, а можливо, й сотні тисяч. Хто їх лічив! Правильно, невеличка водойма. Але з таких озер, річечок, перелісків і луків складається дана Богом неповторно прекрасна українська природа. Зберегти їх для нащадків не менш важливо, ніж зберегти багатства Дніпра й Чорного моря.