Останню чверть XIX століття і першу третину ХХ століття всі армії світу спішно шукали способів підвищити скорострільність стрілецької зброї. Наприкінці 80-х років XIX століття німецька, бельгійська і швейцарська армії обзавелися багатозарядними магазинними гвинтівками. А 90-ті роки того ж століття позначені поголовним переходом на багатозарядні системи в європейських арміях. У тому числі й російська армія 1891 року прийняла на озброєння п’ятизарядну трилінійну гвинтівку конструкції капітана Мосіна.
З дев’яти європейських армій останнього десятиріччя XIX століття, які взяли на озброєння багатозарядні гвинтівки, шість прийняли п’ятизарядні, і тільки армії трьох країн відійшли від моди — замість п’ятизарядних систем озброїлися: 12-зарядною гвинтівкою — Швейцарія, шестизарядною — Італія і тризарядним карабіном — Франція. Виявляється, що за модою йдуть не тільки жінки, а й конструктори-зброярі. Але в цьому факті ми бачимо й підсвідоме наслідування стереотипів. Нижче розповімо про конструктора зброї, котрий зумів випередити час і позбутися стереотипів, а також модних простих рішень. Ітиметься про українського зброяра Якова Устимовича Рощепея (1879—1958).
Само по собі переозброєння армій багатозарядною зброєю було великим досягненням. Але вже з початку ХХ століття конструктори працювали над створенням автоматичних і самозарядних гвинтівок — у цих, як тоді казали, «самострільних» гвинтівках військові авторитети бачили запоруку успіхів у майбутніх війнах. Російсько-японська війна 1904—1905 рр., в якій уже повним ходом застосовували кулемети, підтвердила необхідність озброєння піхотинців особистою самозарядною або автоматичною зброєю. У числі перших творців «самострільних» гвинтівок — американець Хайрем Максим і австрієць Фердинанд фон Манліхер, німець Петер Пауль Маузер і мексиканський генерал Мондрагон, російський полковник Володимир Федоров, але дуже рідко згадується ім’я талановитого українського зброяра Якова Рощепея.
На початку ХХ століття у Варшавському військовому окрузі в нічим не примітній фортеці Зегрж дислокувався Зегрзький фортечний піхотний полк, популярність якому приніс рядовий солдат Яків Рощепей, котрий служив полковим збройовим ковалем.
Самозарядна гвинтівка Рощепея зразка 1905 року |
1907 року Яків Рощепей запропонував нову, вдосконалену модель автоматичної гвинтівки. Тепер успіх 28-річного винахідника був відзначений і високим начальством. За дорученням голови Артилерійського комітету збройовий відділ 20 лютого 1907 року розглянув рапорт начальника рушничного полігона про випробування гвинтівки Рощепея. У ньому йшлося про те, «що зразок цей в теперішньому вигляді не можна визнати остаточно доопрацьованим, проте він становить істотний інтерес тому, що це перший зразок автоматичної гвинтівки з нерухомим стволом». Далі начальник полігона повідомляє, що доопрацювання гвинтівки вимагатиме багато роботи і часу, «а становище Рощепея як у матеріальному плані, так і етичному не можна визнати задовільним». Складаючи рапорт, начальник полігона просить прийняти Рощепея на службу на казенний Сестрорєцький збройовий завод «як талановитого винахідника», вважаючи, що було б «цілком справедливо, якби за його тяжкі й посилені труди, не рахуючи творчої праці, було б видано [п. Рощепею] винагороду в триста рублів».
Збройовий відділ повністю погодився з думкою начальника рушничного полігона: «Розглянувши зразок автоматичної гвинтівки, розробленої п. Рощепеєм і визнаючи його роботи такими, що заслуговують найповнішої уваги, оскільки йому вдалося при нерухомому стволі добитися автоматичного екстрактування при вистрілюванні гільзи патрона без будь-яких її пошкоджень, збройовий відділ вважав би вкрай необхідним клопотатися про те, щоб винахідникові було надано всі необхідні засоби для можливості подальшої розробки його системи». Крім того, на думку відділу, начальник Сестрорєцького заводу мав би виділити 1000 рублів, «з яких необхідно виплачувати Рощепею платню по 50 рублів на місяць, решту ж — на матеріали й витрати, пов’язані з розробкою гвинтівки на заводі протягом року». Збройовий відділ також клопотався про видачу винахідникові одноразової винагороди в розмірі 300 рублів. Це, за сучасними мірками, вельми солідна грошова сума: 30 золотих царських десяток 900-ї проби загальною вагою близько чверті кілограма потягнуть сьогодні більш як на 6 тис. доларів США.
Успіх перевершив усі сподівання. На Петербурзькій технічній виставці автоматичну гвинтівку Рощепея було відзначено великою срібною медаллю. Деякі особливо вдалі конструкторські рішення талановитого самородка запозичили австрійський зброяр Андре Шварцлозе для свого кулемета, американський генерал Джон Томпсон для пістолета-кулемета і навіть для складної автоматичної гвинтівки американця Педерсена. Успіх не запоморочив голову Якову Рощепею. Він продовжує шукати причини затримок і збоїв при стрільбі з його зброї. 1910 року з’являється чергова автоматична гвинтівка Рощепея. І знову випробування показують, що при оригінальній і досконалій механічній схемі автоматики пристрій працює незадовільно. Не відразу винахідник усвідомив, що причина невдач у гільзі патрона, застосовуваному у гвинтівці. Якщо звернемо увагу на наведений вище фрагмент висновку збройового відділу ГАУ, то відчуємо ледь помітне здивування з приводу того, що автоматичне екстрактування гільзи патрона не викликало її пошкодження. Вся заковика виявилася саме в гільзі: Рощепей, та й інші винахідники «самострільних» гвинтівок (Федоров, Токарев, Дегтярьов, Коновалов), завжди використовували патрон конструкції полковника Вельтіщева до трилінійної гвинтівки Мосіна.
От уже ця мода в збройовій справі! Скажімо, тривалий час зброярі світу сушили голову над тим, як підвищити якість паперового патрона. Дешевизна і можливість спорядження в армійських умовах, здавалося, дають йому перевагу перед металевим патроном, котрий вимагає складного фабричного виробництва. З іншого боку, безвідмовність металевого патрона за будь-якої негоди була аргументом при відстоюванні його переваг перед паперовим патроном. Тому одні армії приймали на озброєння гвинтівки, котрі стріляли паперовими патронами, інші — металевими. Щоправда, відмінність у виконанні патрона призводила до відмінності в конструкції затвора гвинтівки: аби уникнути прориву газів при пострілі, зброя, в якій застосовується паперовий патрон, повинна була мати посилений затвор. Кінець моді на той чи інший патрон поклала Громадянська війна в США (1861—1865), під час якої рушниці Ремінгтона 1864 року із крановим затвором і металевим патроном показали високий ступінь надійності. Але ж надійність зброї — умова збереження життя солдата. І відразу після вивчення досвіду американської війни армії Європи кинулися переозброюватися під металевий патрон.
Автоматний патрон зразка 1943 р. (гільза з проточкою) |
На 15 років випередив Яків Устимович Рощепей створення автоматичних і самозарядних систем у Радянському Союзі, правильно усвідомивши важливість і навіть критичність гільзи без фланця. Винахідник не дожив року до свого 80-річчя. Його поховали в рідному селі Щаснівка Бобровицького району Чернігівської області. На могилі — мармурова плита з портретом конструктора, яким він був під час роботи на Сестрорєцькому збройовому заводі. Ланцюг огорожі покоїться на чотирьох стовпах, кожен у формі бойового патрона.