Чому попри все природне, культурне й історико-археологічне багатство нашої країни, туристичний потік іноземців до нас катастрофічно зменшується. Чому з року в рік дедалі більше українців віддають перевагу відпочинку за межами батьківщини, поповнюючи цим державні бюджети чужих країн? Чому іноземці, приїхавши до нас, почуваються цілковитими ідіотами, оскільки за ті самі послуги їм доводиться платити в декілька разів більше, ніж корінним жителям? І таке поняття, як «категорія готелю» виглядає повним абсурдом, бо немає гарантій наявності не те що гарячої, а навіть холодної води в номерах, а також електроенергії і, відповідно, працюючих ліфтів. Їм не збагнути словосполучення «обов’язковий благодійний внесок» (як, приміром, це робиться в Києво-Печерській лаврі в розмірі 25 дол. від кожної групи). Вони не розуміють, чому переліт Київ—Москва коштує вдвічі дорожче від перельоту Москва—Ташкент, адже остання відстань учетверо більша, тому традиційно «радянські» групи після Москви й Санкт-Петербурга летять не в Київ, а в Ташкент, Бухару чи країни Балтії. Вони багато чого не в змозі зрозуміти, підтверджуючи незабутній постулат російського сатирика М.Задорного про несосвітенну «тупість» іноземців. Безліч подібних «незрозумілих» питань обговорювали недавно на засіданні виконавчого комітету Туристичного агентства України, присвяченому прийому іноземних туристів в Україні. Там були присутні керівники Комітету у справах молоді та спорту, Департаменту туризму й курортів, представники адміністрації Президента й керівники головних українських туристичних фірм. Тема в’їзного туризму виявилася дуже багатогранною, проблематичною та наболілою. І найприкріше, що цей вид бізнесу може прибутково працювати, не вимагаючи додаткових видатків із порожньої державної скарбниці.
Для початку трішки статистики. На жаль, кількість приїжджаючих в Україну людей постійно скорочується. За даними Держкомстату, за 1999 р., порівняно з 1998 р., у балансі зовнішньої торгівлі й послуг України позитивне сальдо в розділі «подорожі» зменшилося на 30 млн. дол. або на 61%. У структурі «експорту послуг» на графу «подорожі» припадає лише 1,4%. Не краща картина вимальовується й за півріччя минулого року — 1,3%. За даними платіжного балансу Нацбанку України торік туристичних послуг було імпортовано на 37 млн. дол. більше, ніж експортовано. Тобто відбувається ненормальне викривлення вбік виїзного туризму. Йдемо далі. На 01.06.2000 р. одержали ліцензії 3147 туристичних фірм, фактично діють 2367. На прийом іноземних туристів працює 358 фірм, причому тільки 96 із них приймають 94% іноземних туристів, а 262 інші — аж 6%. (Для порівняння: у Японії з 10 тис. туристичних фірм лише 5% мають право працювати на виїзд туристів, решта — тільки на в’їзд). Ці сухі цифри явно свідчать, що в нас не створено сприятливі умови для роботи з іноземцями. І ще цікавий момент: із усієї кількості іноземних громадян, що приїжджають у нашу батьківщину, лише 17% є «організованими туристами». Які ж причини настільки неоковирних для наших туристичних організацій усіх рівнів цифр?
Основною причиною було названо повну втрату державного контролю над розвитком туристичної галузі. Необхідно терміново спростити візові, митні й прикордонні формальності. Є указ Президента України від 10 серпня 1999 р. «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 р.», який передбачає спрощення цих процедур. Минув рік — і нічого за цим указом не зроблено. 23 березня ц.р. Президент дає доручення Кабміну «забезпечити спрощення згідно зі світовою практикою візових, митних і прикордонних процедур» саме для туристів. Спливло п’ять місяців — і знову результатів немає. Незрозумілою є постанова Кабміну від 5 травня ц.р. про внесення доповнень до правил оформлення візових документів для в’їзду в Україну, яким передбачається оформлення службових, ділових, культурних і приватних віз для громадян ЄС, Канади, США і Японії без подачі відповідних запрошень. А для туристичних віз усе залишилося по-старому. У всьому цьому, м’яко кажучи, відсутня логіка. Зверніть увагу: туристична фірма, що має ліцензію, акредитацію, туристичний ваучер і загалом усе необхідне для перебування іноземця в Україні, організовуючи поїздку, крім усього іншого повинна надати ще й запрошення. Тому закордонні партнери вважають, що туристи зазнають найсправжнісінької дискримінації. Також доречне запитання про дозвіл оформлення віз безпосередньо на кордоні за 10—15 дол.
Наступний аспект. Давно відомо, що розмова на будь-яку тему, про культуру, медицину, екологію, а про економіку й поготів, завжди зводиться до податків. Так і тут. Сьогодні туристичні організації сплачують понад десять різноманітних податків і зборів у державну скарбницю. Надходження в бюджети різних рівнів становлять 60—80%. Відповідно вони мають право розраховувати на повернення хоча б частини їх у туристичну галузь, нехай у різних формах, будь то друкована продукція, рекламні матеріали, відновлення історико-архітектурних пам’ятників. Але життя не зважає на наші мрії, і на практиці все цілком інакше. 8 червня ц.р. Верховна Рада ухвалила закон «Про охорону культурної спадщини», яким передбачено новий податок — екскурсійно-туристичний збір у розмірі до 10% від прибутку. Тобто туристичні фірми, що приймають іноземних громадян, сплачуватимуть не 30% податку з прибутку, як решта організацій України, а 40%. Неузгодженість ряду статей і невизначеність його застосування серйозно непокоїть керівників туристичних фірм. Та й загалом, попри багаторічне існування туристичної галузі в нашій країні, що дивує, досі не визначено саме поняття «прийом іноземних туристів» з економічної точки зору. І як наслідок, механізм оподаткування подібних організацій може бути поліваріантним. Адже численні перевірки відносять турфірми то до «торгівлі», то до «комісіонерів».
На межі розвалу готельний комплекс України. Світовим стандартам у вітчизняних готелях відповідає хіба що ціна, хоча й це сумнівно, позаяк у тій-таки Росії вони вдвічі-втричі нижчі. Заслуговує на окреме слово готельний збір. Що вищий розряд готелю, то вищі податки. Так, готель четвертої категорії сплачує 20%, третьої — 15%, другої — 10%. Хто за таких умов зацікавлений підвищувати свій розряд? І це на тлі того, що в усьому світі такий збір становить від 1% до 4%.
Та що це ми, зрештою, усе про податки, цифри та бюрократичні процедури! Адже за великим рахунком, в’їзний туризм — це цілий комплекс вражень від нашої країни, це ціла індустрія, що включає організацію дозвілля, транспорту, відвідування музеїв і театрів, пам’ятників архітектури й історії. Але й тут ми «попереду планети всієї». Наші музеї збільшують плату за вхідні квитки саме для іноземних туристів. Відвідування державних музеїв у Києві, приміром, Києво-Печерської лаври, коштує для іноземця 16 гривень, при цьому екскурсійне обслуговування здійснює саме турагентство. Аби піднятися на дзвіницю, необхідно ще раз оплатити вартість вхідного квитка. Не говорячи вже про горезвісний благодійний внесок у розмірі 25 дол. і придбання свічки для кожного члена групи. А індивідуальна екскурсія для іноземного туриста коштує близько 160 грн.
Справка «ДТ»
У недалекому майбутньому всі приїжджі в Москву матимуть змогу скористатися дисконтною «карткою гостя», яка забезпечує значні знижки на всі види туристичних послуг. Кожен турист, придбавши таку карту, матиме 20—50% знижки на відвідування музеїв, проживання в готелях і харчування в ресторанах. Точну ціну картки поки що не визначили, але, за попередніми підрахунками, вартість найдорожчої не повинна перевищити 10 дол.
Чи захоче раптом група іноземних туристів поїздом проїхатися. «Укрзалізниця», на щастя, бере однакову плату за проїзд від усіх, незалежно від громадянства. Тим часом, усупереч ст. 16 Закону України «Про туризм», вона встановила власне поняття про «групу туристів» — не менше 30 чоловік, тобто 25 — уже не група, і ні про яке зниження цін не може бути й мови. Більше того, днями ця організація вирішила розірвати відносини з турагентствами в питанні продажу квитків, і це коли туристичний сезон у розпалі. Керівників наших турфірм уже важко чимось здивувати, проте й вони розгубилися: хто ж сплачуватиме неустойки? З радістю іноземцям пропонуються екскурсії в невимовно мальовничі куточки нашої країни, такі як Переяслав-Хмельницький, дендропарк Софіївка в м. Умані та безліч інших. І тут стикаємося з іншим видом транспорту — автобусом. Здавалося б, у чому проблема? А в тому, що жоден поважаючий себе керівник підприємства Мінтрансу не віддасть свої найкращі автобуси для поїздок Україною. От за кордон — будь ласка, а в нас дороги поганенькі. Чи взяти, приміром, круїзний туризм. 1999 р. в Одесі було 27 круїзних поїздок, а в поточному планується 17. Але тут справа навіть не в кількості, а в тому, що торік у круїзи ходили судна, розраховані на 640—1300 пасажирів, а тепер — від 100 до 400. От і стоять наші колишні флагмани Чорноморського флоту на лимані під Одесою та іржавіють.
То що ж робити з формуванням позитивного іміджу України? Кого викликати на допомогу? Відповідь проста — звісно ж рекламу. Торік Верховна Рада в держбюджеті передбачила 1,5 млн. грн. на інформаційно-рекламну діяльність галузі, а фактично виділено 200 тис. грн. Особисто я не знаю, яку рекламу можна зробити за такі гроші. Необхідна державна комплексна довгострокова програма просування нашої країни на міжнародний туристичний ринок. Адже досі немає туристичної символіки України, докладної інформації про всі її визначні пам’ятки. Коли вже ми нормально виглядатимемо на міжнародних туристичних виставках? Стенди виконані містечковими дилетантами, тобто тими самими представниками турфірм, а не професіоналами. Знов-таки, на подібні заходи держава повинна відправляти різноманітні творчі колективи співаків, танцівників і, зрештою, просто українських красунь для роботи біля стендів. Необхідно зробити все можливе, щоб побачивши українське представництво на міжнародній виставці, іноземці зацікавились і захотіли до нас приїхати. З року в рік одні й ті самі 5—8 турфірм представляють Україну на різних міжнародних виставках у Берліні, Лондоні, Мадриді, Москві, і з кожним роком скорочуються площі українських стендів. Та що говорити про міжнародні заходи, якщо на київській виставці, запланованій на жовтень 2000 року, 1 кв. м виставкової площі коштуватиме від 198 до 250 грн., а загалом — 2200 дол. за 4 дні роботи, це за найскромнішими підрахунками. І при цьому з року в рік приїжджають понад 200 фірм-експонентів із 26 країн і пропонують свої послуги. І серед них немає жодної, яка відправляла б своїх туристів в Україну, усі працюють тільки на себе, що цілком логічно.
На мій погляд, найбільш ємно щодо всього вищевикладеного висловився заступник начальника консульського відділу МЗС С.Міщенко, який, до речі, довго був генеральним консулом України у Стамбулі, тож цілком професійно оцінює проблеми як виїзного, так і в’їзного туризму.
— Повірте, що оформлення й вартість віз — це одне з останніх питань, які хвилюють іноземців. Чому українці віддають перевагу відпочинку в Анталії, а не в Криму? Адже в Крим віза не потрібна. Чому іноземці не їдуть в Україну? Відповідь проста — тут вони не одержують того, що хочуть. Замість відпочинку, безпеки, високого рівня сервісу мають купу проблем і загальне невдоволення. Тож усі проблеми треба розв’язувати в комплексі.
* * *
Пам’ятаєте, яким привабливим і загадковим було саме слово «інтурист» у колишні часи! Його приваблювали всіма засобами, леліяли та плекали, із ним носилися, як із писаною торбою, надаючи все найкраще (опустимо такі неприємні деталі, як виловлювання шпигунів і кадебешний персонал), оскільки приносив він у скарбницю тверду валюту. Менш твердою і менш потрібною скарбниці ця валюта не стала. Тому справді всім комітетам, департаментам, асоціаціям туристичної сфери, оздоровчим і курортним організаціям, а також транспортникам, податківцям, фінансистам і депутатам слід якнайшвидше порозумітися одне з одним, аби не продовжувати її втрачати.