Проблема львівського сміття стала притчею во язицех.
Це предмет пересудів, критики, обурення і навіть глузувань. Ба більше, нерозв'язувана задачка набула всеукраїнського масштабу. З осені 2016 року ми тільки й спостерігаємо спроби вивезти тверді побутові відходи зі Львова у Миколаївську, Чернівецьку, Полтавську, Тернопільську, Дніпропетровську, Київську області. Керівники міст і депутати місцевих рад категорично проти такого "подарунка", а жителі й поготів улаштовують акції протесту. Схоже, пекуче питання "Кому сміття?" надовго зависло у повітрі.
На тлі цих проблем фантастикою здається досвід іноземних країн. Мені пощастило об'їхати мало не всю Європу, побувати у США, Уругваї, Єгипті. Спостережень про життя людей у цих країнах багато. А останні шість років я регулярно буваю у Швейцарії і Німеччині, де умови утилізації сміття приблизно однакові. Про це й хочу розповісти.
Вічне свято
Відмінності від України помітні на кожному кроці. Якщо я приїжджаю до Швейцарії в грудні-січні, то не відчуваю, що тут зима. Хоча за градусами погода однакова - що в Києві, що в Цюріху. Так, сонечка також немає, але ти бачиш барвисті декорації на вулицях, яскраві вивіски біля крамниць (а їх багато, бо активно підтримується середній і малий бізнес), оригінальну ілюмінацію на площах - і це компенсує відсутність сонця, підбадьорює, піднімає настрій.
І ніякого бруду! Як це відрізняється від Києва з його загальною захаращеністю, розбитими дорогами, обшарпаними будинками! Це тисне на людей психологічно. Адже депресивні стани починаються й під впливом навколишнього середовища.
Нинішньої зими у швейцарському місті Лісталь бачила таку картину: сніг тільки-тільки почав падати, а на дороги вже вийшли снігоприбиральні машини. Хіба тут можна впасти в ожеледицю і травмуватися?
Зрозуміло, що в будь-якій країні є райони кращі й гірші, престижні й непрестижні. Швейцарія з Німеччиною не виняток. Але сміття на вулицях однаково не побачиш. І не тільки у великих містах. У тих-таки маленьких швейцарських містечках Лауфенбург, Лісталь, німецьких Вальдсхут і Леррах - доглянуті будинки, прибрані вулиці й дороги, лави, квіти. Від цього на душі - свято.
Піклуються про людей не на словах
У Німеччині й Швейцарії влада по-справжньому піклується про людей. Наприклад, скрізь можна сісти, відпочити. Якщо в нас столики біля кафе виставляють на вулицю тільки влітку, то в країнах ЄС - цілий рік. У холодний час вони обладнані обігрівачем, який висить над тобою, як лампа. На стільцях - тепла хутряна підстилка, і люди спокійно сидять, п'ють чай, каву, спілкуються. Так звичайні речі перетворюються на свято.
Причому в нас ти, сидячи у відкритому кафе, повернутий до перехожих спиною, а там - завжди обличчям. І стаєш учасником подій.
Якось у Києві я вийшла з дому і пішла по "бульвару". Так ми називаємо доріжку, викладену плиткою. Пройшла половину шляху, а потім - обрив, плитка зірвана, і далі гола земля. Бачу, тут працювала якась техніка, ймовірно, ремонтували труби. Полагодили, землю абияк закидали назад, але плитки на місце не поклали. Сніг розтанув - і утворилося місиво.
Я не можу уявити такої ситуації за кордоном, коли людина пройшла півдороги - і опинилася "на острові". Куди йти далі? Праворуч - болото, ліворуч - болото, попереду теж болото. Якщо зроблю крок, моє взуття, яке коштує, вибачте, 200-300 євро, вже не відновити…
За кордоном так само, як і в нас, ремонтують дороги, вулиці, алеї. Причому ремонтують іноді дуже довго! Але там усе обгороджено, а покажчики, як обійти або об'їхати це місце, супроводжуються словами вибачення за незручність.
Сортування сміття
За кордоном для різних видів побутових відходів виділяють окремий бак. Усе максимально розсортовано: папір, картон, книжки. Скло ділиться на біле, брунатне, зелене. І кожне потрапляє у свій контейнер. Є бак для пластику - це пляшки з-під молока й води. (Кришки від них здають окремо, бо вони йдуть на переробку для виготовлення інвалідних візків, милиць тощо).
До пластику належать і вакуумні упаковки, в яких продають продукти. Якщо ти купив товар у супермаркеті, то до упаковки причеплено чек із написом: ця ковбаска - у натуральній шкірці, а сосиска - у пластиковій. Навіщо такі вказівки? Щоб людина розуміла, куди потім цю обгортку кидати: у пакет із пластиком чи біосміттям.
Біосміття - це те, що ми не доїли. Його відвозять у заміську зону для мешканців лісу. Тварин тут цінують і оберігають. На дорогах - знаки: "Обережно, олень!"
Нещодавно у продажу з'явилися спеціальні біопакети, які розкладаються на природі.
З сухих гілок отримують газ
А ще біосміття іде на переробку для отримання газу для опалення. Як і сухі гілки, листя й трава, які ви збираєте в садку біля вашого будинку.
Але рослинного сміття не палять! Ніякий дим, смог і неприємний запах не поширюються околицею, як у нас, коли цілими днями палять сухе листя й траву.
Ще одна категорія твердих побутових відходів - бляшанки з-під пива, кока-коли, енергетичних напоїв. Як і відпрацьовані батарейки, акумулятори, жителі Швейцарії вважають їх страшною отрутою, яка загрожує їм другим Чорнобилем. Вони ретельно збирають це і здають на переробку.
Капсули від популярних нині кава-машин сортуються теж як окреме сміття.
За здачу сміття треба платити
У Німеччині й Швейцарії є безплатні пункти прийому сміття і платні, комерційні. Що стосується перших, то треба просто знати, де і в який час у твоєму місті приймають побутові відходи. Ти приїжджаєш, до тебе обов'язково виходить працівник, який дивиться, чи "правильно" ти викидаєш свої пакети.
Мені треба було викинути стару валізу, і я не знала, куди. Причому за це треба заплатити. Ціна йде за вагу. Ти зважуєш і платиш, наприклад, 40 рапон. Це 40 євроцентів, швейцарські копієчки. Старі меблі теж приймають на вагу. Кілограм - за 20 рапон. Те саме з технікою. Є відсік altmetall (старий метал). Усе інше - безоплатно.
Сміття, яке не сортується, - це предмети гігієни, використані серветки, пакети, інший дріб'язок. У невеликих містах їх забирають раз на тиждень, у певний день. Наприклад, щовівторка ти виставляєш сміття біля свого будинку, приїжджає машина й забирає його.
Послуги в комерційних пунктах недорогі - зазвичай 30 франків на рік. Плата береться за те, щоб у тебе забрали сміття й утилізували.
Викинув на узбіччя - заплатив штраф
Звичайно, не все ідеально. Одного разу "дикий", за місцевими поняттями, випадок розбурхав увесь кантон Аргау. При виїзді з міста у лісосмузі хтось почав викидати мішки зі сміттям.
Для того щоб у тебе у пункті приймання взяли відходи, мусиш купити в супермаркеті спеціальні марки й наклеїти їх на пакет зі сміттям. Марки різні: для 15-, 30-літрових пакетів і маленьких - на 1,7 літра. Клеїш цю жовту марочку на свій пакет і виставляєш біля будинку. Якщо марки немає, сміття не заберуть.
Але є люди, які заощаджують на марках. Зазвичай це приїжджі, іммігранти. А узбіччя доріг за кордоном чистять регулярно. Так і були виявлені мішки без марок, що їх хтось залишав приблизно в один і той самий час на певній ділянці раз на тиждень. Який у суспільстві зчинився скандал! З'явилася стаття в газеті, на радіо влаштували цілу дискусію. У жителів Швейцарії сортування й вивезення сміття виконується чітко, як належне.
Але як упіймати порушника? Одного разу прибиральники знайшли в черговому пакеті обривки листа з адресою. Приїхали службовці й виписали такий величезний штраф, що краще б той "розумник" купив марки…
Усі штрафи за кордоном - це дуже дорого. І жодного попусту. Але головне те, що звичка не смітити на вулицях ніким не контролюється. У людей вона просто в крові, на найвищому рівні свідомості. Цьому можна тільки позаздрити.