«Найбільше боюся не постаріти, а застаріти», - полюбляє повторювати моя 85-річна бабуся. Мабуть тому, вийшовши на пенсію, вона чим тільки не захоплювалася - від організації турів за кордон до тренувань з бойового ушу! Зрештою, побоюючись, аби справа не дійшла до каліцтва, я порадила їй робити те, що вона, як історик практично з 50-річним стажем, вміє найкраще - вчити дітей історії. Після цього народилася ідея написати посібник з історії України, та оскільки друкарська машинка на той час остаточно зламалася, купили ноутбук і принтер. Треба сказати, що бабуся напрочуд швидко опанувала нову техніку і буквально через місяць демонструвала власноруч набраний перший розділ. Слідом за набиранням тексту досить швидко були освоєні пошук в Інтернеті, 3 (для спілкування з численними учнями, які роз’їхалися по всьому світу), інтернет-телебачення та соціальні мережі - щоб бути, як сказала бабуся, «на одній хвилі» з онуками і правнуками.
Тим часом для багатьох літніх людей перше спілкування з комп’ютером виявляється й останнім - попри всі спроби родичів їх «подружити». Про те, що проблема ліквідації комп’ютерної безграмотності серед літнього населення досить актуальна, свідчать періодичні спалахи на інтернет-форумах дискусій, поява численних пропозицій приватних фірм, які підтримують платні й безплатні курси, й навіть увага влади. Приміром, у низці російських регіонів є спеціальні регіональні програми з навчання людей похилого віку інформатики, діють університети третього віку. Набувають дедалі більшої популярності спеціалізовані блоги, наприклад сайт Світлани Козлової «Бабушка он-лайн», що займається комп’ютерним лікнепом саме цієї вікової категорії.
Деякі спроби «інформатизації» населення старшого віку робляться і в нашій країні. Отримати необхідні знання і навички, як і в Росії, можна в університеті третього віку (він діє в столиці та низці міст країни), де є факультет інформатики, у деяких спеціалізованих навчальних закладах - наприклад у комп’ютерній академії «Крок» - приймуть студента і в
55 років. З’являються і спеціальні регіональні навчальні заклади, які беруть на навчання тих, кому за 55. Однак цілісної та доступної (як фінансово, так і фізично) системи здобуття освіти для всіх охочих, у тому числі й з інформатики, немає.
Технічний директор однієї з
ІТ-компаній Андрій Юрецький вважає, що якісь особливі вікові курси зовсім не потрібні. «Усе залежить не від віку, а від самої людини - чи готова вона вчитися, сприймати нове, - каже Юрецький. - У нас заступник генерального почав опановувати комп’ютер уже після 60-ти - раніше в нього секретар і поштою відала, і інформацію в Інтернеті шукала, і тексти набирала. Потім ситуація змінилася, і йому довелося-таки опановувати техніку. То він буквально за два-три тижні все, що йому потрібно було, опанував. А от мій сусід, якому всього 46, ніяк не може запам’ятати прості операції і весь час то сина смикає, то мене».
Думку, що ніяких особливих програм для навчання людей похилого віку комп’ютерної грамотності не потрібно, а треба лише трохи більше уваги й терпіння, поділяє і керівник Центру сімейної психології Олена АБДУЛЕНКО.
- Нерідко запитують, як навчити літню людину працювати на комп’ютері? Точно так само, як і будь-кого іншого. Це проблема не стільки віку (хоча, безперечно, повністю скидати її з рахунків не варто), скільки готовності самої людини до сприйняття нового, а також методики навчання. Просто багатьом з тих, хто береться навчати свою бабусю або маму, не вистачає терпіння докладно пояснити, а потім кілька разів спокійно повторити. Не намагатися розповісти відразу все, а рухатися поступово, особливо на початку. До слова, хоч як це парадоксально звучить, але проблема більшості новачків, які роблять перші кроки у вивченні інформаційних технологій, у тому, що вони звертаються з проханням навчити їх комп’ютерних премудростей до професіоналів. Фахівець-комп’ютерник, спроможний усунути будь-яку проблему на вашій машині, при навчанні новачків часто забуває згадати про дрібниці, які вважає зрозумілими і без пояснень. Але для людини, яка вперше опановує незнайому їй сферу, дрібниць не буває.
- До кого ж краще звернутися?
- До того, хто має бажання й терпіння пояснювати елементарні речі. Краще, якщо це буде близький родич - можна отримувати інформацію в той час і в тому обсязі, який необхідний на певний момент. Або, якщо є можливість, піти на курси, де навчають за програмами, спеціально розробленими для літніх людей. Звичайно, можна знайти спеціальні навчальні програми або зайти на сайти, які за певну плату навчать працювати на комп’ютері, але це не всім підходить. Не кожен захоче заглиблюватися, вивчати термінологію, що неминуче при такому способі навчання. Дехто хоче, щоб їм пояснили якомога простіше, «на пальцях» - «натиснеш оце віконце - і потрапиш на отаку сторінку». Якось одна моя клієнтка попросила мене попрацювати з її літньою матір’ю, яка, попри хворобу й самотність, не хотіла переїжджати до дочки. Щоб літня дама не нудьгувала, родичка подарувала їй ноутбук, а для настоювання всіх необхідних програм запросили майстра, який у тому числі мав допомогти їй опанувати нову техніку. Однак нічого не вийшло - Валентина Петрівна (так звали мою підопічну) тільки засмутилася через свою нетямущість і витрачені марно гроші. Я запропонувала свою допомогу і склала гранично докладну покрокову інструкцію на всі дії.
- Наприклад?
- «Щоб увійти в Інтернет, треба натиснути на значок Інтернету (буква «е» на кульці), розташований у лівому нижньому кутку екрана…» І так на все! Майстер їй сказав: ось, клацнете на значок Інтернету, а потім у рядку наберете потрібну вам тему або назву сайта… Але після того як майстер пішов, жінка забула, як виглядає значок і де його шукати! Зате, дотримуючись моїх інструкцій, Валентина Петрівна опанувала всі необхідні їй процеси - шукала в Інтернеті рецепти різних страв, візерунки для в’язання, створила свій архів рецептів, які в неї були записані на вже напівзотлілих аркушах, а вечорами спілкувалася з допомогою Skyp із дочкою та онуками, а останнім навіть допомагала робити уроки. Раділа як дитина - раніше, каже, тільки у фантастичних фільмах можна було побачити відеотелефон, а тепер він ось, прямо у мене вдома!
Для багатьох літніх людей, особливо обмежених у пересуванні, комп’ютер - справжній порятунок. Він дає змогу спілкуватися з друзями та близькими, знаходити нових знайомих, спілкуватися на цікаві теми, гратися, нарешті. Нещодавно до мене звернулися клієнти з проханням допомогти позбавити дочку комп’ютерної залежності - мовляв, дівчинка весь вільний, і не тільки, час проводить у соціальних мережах та граючись в ігри. Проблема ускладнювалася тим, що її активно підтримує 72-річна бабуся, з якою вони разом гралися в одні й ті самі іграшки! Але якщо для школярки гра - це реальна шкода, то для самотніх людей похилого віку, навпаки, можливість відволіктися від хвороб, важких спогадів, похмурих думок.
Втім, деякі вікові особливості навчання представників «третього віку» працювати на комп’ютері все ж таки існують, стверджує викладач одного зі столичних центрів навчання комп’ютерної грамотності Артем Микуленко.
- Як правило, це пов’язано зі станом нервової системи, наявністю проблем із зором. Приміром, людина не може двічі клацнути мишкою - тобто може, але в неї виходять два окремі натискання. У цьому разі треба настроїти систему так, щоб був потрібен тільки один клік. Крім того, існують спеціальні ігри, які допомагають людям похилого віку опанувати роботу з мишкою і клавіатурою, виробити необхідні навички. Якщо все ж таки є проблеми з написанням, то можна настроїти систему голосового управління комп’ютером. Також я порадив би прибрати все те, що може налякати літню людину або спантеличити - програми, які періодично ставлять запитання, запити відновлень тощо. З робочого стола треба забрати всі невикористовувані ярлики і, навпаки, додати ярлики програм і папок, віджети, які використовуються найчастіше. Наприклад установити віджет погоди, часу, винести папки з документами, фотографіями, файл з телефонною книгою, де, зокрема, має бути і номер майстра - настроювача комп’ютера. Словом, настроїти так, щоб усе необхідне було під рукою.