Кактуси-дракони, поля-цвинтарі, ставки зі священними коропами, Кокосовий, Медовий і Фруктовий острови... Це далеко не повний перелік усіх чудес, які побачила головний редактор найбільш «мандрівного» вітчизняного видання «УКРАЇНСЬКОЇ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЗЕТИ» Любов Чигир у В’єтнамі. Спогадами з пряним присмаком індокитайської екзотики вона й поділилася з читачами «ДТ».
— Я не дуже люблю туризм у вигляді пляжного відпочинку, — говорить Любов. — Коли вже їхати в якусь далеку далечінь, то щоб дізнатися якнайбільше й побачити все на власні очі. У випадку з В’єтнамом пощастило. Довгу смужку країни вздовж океану ми проїхали всю — від стародавньої столиці Ханоя до гарячого південного Сайгона.
Ханой — місто на один день, де робити особливо нічого, хіба що подивитися на мавзолей Хо Ші Міна й погуляти біля величезного озера в центрі міста. Столиця вразила атмосферою суцільної радісної харчівні, яка наповнює місто до самого неба пахощами рибного соусу й лимонної трави. Абсолютно всі тротуари заставлені маленькими столиками й стільцями, де вранці, в обід і ввечері трапезує трудовий люд. Удома в’єтнамці не готують, крім найощадливіших, воліючи столуватися в тітоньок Лі й Лю, випиваючи при цьому чарочку рисової горілки. А бадьорі куховарки рівно о 19.00 непомітно зникають із робочих місць,
щоб поповнити стрункі лави фізкультурниць у центральному парку. Створюється враження, ніби на щоденну аеробіку збирається половина жіночого населення міста.
Північ В’єтнаму бідніша й схожа на нашу країну початку 1990-х — натуральний обмін, радість свіжої копійки, величезні нічні базари... Кожен клаптик землі доглянутий і засаджений чимось корисним. Та от халепа — на сімейних смужечках рисових полів, де за сільським звичаєм знаходять останній притулок в’єтнамці, більшу частину займають склепи з буддистським символом, що нагадує свастику, вічного життя на «фронтонах». І місця для вирощування рису новим поколінням уже не залишається. Правда, що далі на південь, то менше полів-цвинтарів — власті борються з цим явищем.
Здивувало фанатичне ставлення в’єтнамців до туризму. На центральній трасі країни трапляються величезні туристичні «відстійники», куди звертають автобуси з групами екскурсантів. Члени профспілки, школярі, пенсіонери наповняють величезні зали туристичного ресторану, обідають по талонах і мчать далі — на гірський курорт Далат, до стародавніх монастирів, імператорських палаців і індуїстських святинь.
Що далі на південь, то більше «модерну». У центрі країни живуть католики, їхні будинки в колоніальному стилі демонструють прагнення достатку. Житла буддистів набагато скромніші. Позначається різниця світосприйняття адептів двох релігій.
...Автобус мчить між заростями мангових гаїв, кавових плантацій і каучукових лісів. Озера засаджені лотосом, без якого не обходиться жоден вівтар. Ще одна культура входить у моду — кактуси-дракони, яскраві соковиті плоди котрих вважаються найліпшим засобом від серцевих хвороб.
У стародавній столиці В’єтнаму Хуе визначних пам’яток небагато. Імперське Пурпурне місто, еталон фен-шую, під час американсько-в’єтнамської війни служило прихистком для патріотів і дуже зруйноване. Та щось усе ж залишилося: чани, де свого часу варили корумпованих чиновників, прекрасні ставки, в яких водяться величезні священні коропи, вбрання імператорської родини.
Ми зробили зупинку біля підніжжя Мармурових гір — п’яти кам’яних пагорбів, утворених з мармуру. Тут багато печер, буддійських, індуїстських святилищ, монастирів. У Селі кам’яних майстрів стоїть білий пил — здається, все живе перетворилося на мармур і осіло на полиці величезних прилавків.
Неподалік ще один вельми цікавий об’єкт, що навіває філософські думки про марність честолюбних зусиль, — мавзолей Тхієн-діня. Вісім років, із 1916-го по 1925-й, відбираючи в підданих останнє, на височенній горі імператор будував величезний мавзолей. А сам згинув десь на чужині...
Хойан — серединна точка В’єтнаму. Попереду — Нья-Чанг, найбільший і найвідоміший курорт країни зі стародавніми індуїстськими храмами, заповідниками, островами. У цей курорт, між іншим, вкладено гроші, зароблені в Україні. Власники харківського бренду «Мівіна» — в’єтнамці — побудували на острові величезний готельний комплекс «Він Перл». А ще — розважальний центр із дискотекою, що для цих широт велика дивина. І протягнули на курорт найбільшу в Південно-Східній Азії канатну дорогу.
Остання точка В’єтнаму — Хо-Ші-Мін, або по-старому Сайгон. Сучасний азіатський мегаполіс, де кожному знайдеться заняття до душі. Ми вирушили в мальовничу дельту Меконгу — кататися на джонках, відвідати Кокосовий, Медовий, Фруктовий острови. І на вимогу «екстремалів» — покуштувати тушковану змію, вбиту на очах замовників. Ритуал пиття крові й поїдання печінки не порадував естетикою. Та туриста хлібом не годуй — дай спробувати щось незвичне. Щоб потім захоплено розповідати про поїздку в стилі «не як усі».