Звертаючись в уявній розмові до св. Августина, Євген Пашковський («Щоденний жезл») запитує, чи не є гріхом ідентифікувати зло, вивчати закономірності, за якими воно руйнує цей світ, нищить богоподібність людини. В українській культурі моральна проблема викриття зла, починаючи від найдавніших казок і закінчуючи повчально-моралізаторськими висновками художніх творів XIX століття, розв’язувалася через гостру критичність, висміювання його примітивності. Дотримуючись такого підходу, сподіватимемося, що увага до нових форм зла, про які заговорили після терористичних актів в Америці, не зведе нас на манівці його звеличення.
Звернемо увагу на деякі емпіричні властивості зла, які нам знані з рідної історії, кому апріорно — з колиски, кому через гіркоту особистого досвіду.
Світове зло проявляється у двох, як говорили у давнину, «відмінах», умовно кажучи, — «західній» та «східній». Ці два його лики повсякчас виступають як антиподи один одного. В українській історії це видиме нібито протистояння двополюсного зла простежується протягом тисячоліть: нашестя гунів і готів змінити татарські плюндрування й європейський колоніалізм, на хвилі звільнення від якого сталася його агонія у двох світових війнах — зіткненні більшовизму й фашизму, що перейшли у холодну війну й сучасне розділення України між Росією і «західним співтовариством». Таких же двохсторонніх ударів, спрямованих зі Сходу й Заходу, зазнали численні інші народи, зокрема — араби й перси.
При всій зовнішній неоднаковості зла «східного» й «західного», його тотожність виявляється в узгодженості дій — в конкуренції за знищення ресурсів, у взаємному посиленні, наданні своєрідних «послуг», а також у ненападі одне на одного. Так, удари орди слугували негласним, допущеним Річчю Посполитою ззовні, чинником розширення селянських повинностей. Адже після татарського нашестя поріділа громада села втрачала здатність до організованого опору, а самозречений ритм відбудовної праці, з яким селяни кидалися стирати сліди татарського нашестя, нерідко залишався як підвищена норма повинностей на постійно. Для татарської ж сторони польське ослаблення Української держави відкривало доступ до грабувань і полону.
Спільність дій дволикого зла простежується у всій світовій історії. Між двома вогнями, європейського і тубільно-ворогуючого походження, гинули етноси нововідкритої Америки, африканські племена, цивілізації південно-східної Азії. Навіть колиска нашого християнства — Візантія, на жаль, була потоптана «союзними» ударами тюрків й хрестоносців. За сучасних же умов взаємне посилення двох нібито протилежних форм зла проявляється в поєднанні масового навчання бойової тактики терористичних дій, яку під видом візуальних розваг поширює «західна» форма зла. Втілення цього досвіду терористами у здійснених терористичних актах, що дає нову сюжетно-сценарну основу для розгортання все глибших і глибших винищувань основ людської доброти.
За зовнішніми відмінностями двох форм зла криється несправжня першопричина, на яку гласно посилається кожна зі сторін, про те, що, мовляв, джерело кривди, походить із табору противника, а правда, нібито, на стороні «своїх».
Руйнування «західного» зла потаємні, приховані за видимою добропорядністю. Серед засобів такого маскування — як примітивні ідеологеми, що ототожнюють багатство й правду, убогість й злодіяння, так і складніші пропагандистські засоби — неспростовні аргументи, оперті на протиставлення до відвертої грубості зла «східного». Власне, ця неприхована злоба останнього постійно призводить до нерозпізнавання злих намірів «західної» нібито «добропорядності», слугує для них ефективним засобом маскування.
Для морального виправдання відкритої згубності «східного» зла застосовуються спотворені потрактування універсальних понять честі, моралі, правди. Серед татар-людоловів полон й продаж наших пращурів у рабство становив предмет гордості, пошановувався одноплемінниками. В наш час таліби відмовилися видати звинувачених у тероризмі, посилаючись на аргументи гостинності та соратництва.
Зло «західне» і «східне» схоже за методами технологічного ураження жертв. Татарська орда і роти польських конфедератів плюндрували «королівщини» й «духовні маєтності», тобто українські села як одна і та ж ватага розбійників. Сьогодні «технологічна ідентичність засобів ураження» виявляється у, власне, авіаційних ударах по американських хмарочосах й афганських поселеннях.
Об’єктом знищення, на яке націлені обидві форми зла, є «ресурси доброти», в усіх випадках — одні і ті ж. За феодального колоніалізму ці «ресурси доброти» об’єднували убого-помірні матеріальні пожитки та глибинну співпочуттєву щирість людських взаємин, виплеканих на ґрунті християнської хліборобської культури.
Сьогодні «ресурс доброти», який спільно знищує обидва зла, — це щирість людських стосунків, які подекуди ще уціліли в замкнутих культурах окремих народів. «Західне» прищеплювання архетипів деструктивного з допомогою телебачення та терористичних актів, опертих на ці архетипи, — така співдія сьогоднішніх, здавалось би, ворогуючих сторін.
Врешті, зло «східне» і «західне» тотожне рисами індивідуальних характерів людей, які, гуртуючись, утворюють руйнівні суспільні групи. Так, характери ротмістрів — вербувальників найманого війська Речі — нічим не відрізнялися від садизму бея орди. Сьогоднішні розповсюджувачі «західної» ідеології насильства — аналітики спецслужб, дослідники методів витонченого ураження масової підсвідомості та ремісничий загін режисерів, які розробляють за рецептами перших споглядальну продукцію, котра наводить у підсвідомості заплановані домінанти, мають анонімного відповідника, «східного» чи «антизахідного», який терористичними ударами завдав такого ж глибокого зсуву у свідомості все тих же людей — «об’єктів деструктивізації», як і сотні серій «західної» спецвідеопродукції. Посіяти страх, забрати впевненість у завтрашньому дні, відщепити з людської душі співчуття, занурити її у середовище невидимої ірраціональної недоброзичливості — такі спільні риси домінують над людськими групами, що поширюють зустрічні хвилі зла.
Чого більше, відкритого невігластва, чи прихованого цинізму у погрозах американського президента, тиражованих світовими засобами масової інформації, які адресовані країнам, що звинувачуються у «підтримці тероризму». Адже саме масова «антикультура», якою США розтоптує культури окремих народів, разом з їхньою регулятивно-антитерористичною функцією, разом з економічним тиском на ці ж країни, призводить до розширення «соціальної бази тероризму» в світовому масштабі, а «телевізійне навчання тактики ведення терористичних дій» слугує для підготовки окремих терористичних груп, що виростають на загальному деморалізованому тлі.
Зло демаскує себе особливостями руйнування у тих місцевостях, де земне буття людини перебігало більш-менш щасливо, де панував, нехай натомлений, часом й убогий, але доброзичливий лад. Шевченкове «у Раю пекло розвели», окрім нашої християнської хліборобської цивілізації стосується й інших культур, які будували своє матеріальне життя вирощуванням злакових, рису, збиранням бананів чи інших плодів і мали споріднену з цим основним заняттям глибоко біофільську культуру, виплекану тисячолітньою традицією агротехнічного досвіду. Вражаючи такі «оази майже Раю», зло руйнує їхню матеріальну й духовну частини. Серед найстрахітливіших подібних руйнувань — голодомор в Україні у 1932—33 роках.
Не випадково терористи обрали для удару будинки з тисячами офісів — тут-бо люди раділи своєю працею, були щасливі ритмом зміни буднів та вихідних, і саме ця їхня праця була знаковим символом того, як у сучасному світі товарне виробництво слугує засобом заспокоєння вічних людських тривог, допомагає наблизитися до втраченого щастя. За логікою, якою звичайно аргументується нелюбов до Америки, перші терористичні удари мали б бути нанесені по Голлівуду чи «центрах розваг», або психіатричних лабораторіях. Проте подібно, як татари не руйнували замки, а гайдуки не спішили в погоню за полоненими, сьогодні дві «відміни» зла не руйнують одна одну. Знову ж таки не випадково в Америці вжито додаткових заходів для охорони кіностудій. Тобто, при позірній взаємоненависті, двополюсне зло не руйнує своїх джерел на теренах «противника». Знищуються тільки «ресурси доброти».
Втім, якщо дві частини світу, борючись, врешті починають прозрівати, людина виходить із зачарованого кола. Це стає ознакою того, що чергову форму зла подолано. Приклади такого бачимо в закінченні Другої світової та холодної воєн. Якщо погодитися з твердженням, що нове століття позначене жахом глобального тероризму, тоді ознакою його закінчення має бути спростування терористичної суті самої «антитерористичної коаліції». Причому мають припинитися не тільки бомбардування в Європі чи Азії, а й висування фінансово-політичних ультиматумів, тобто невидимі акти економічного тероризму, від яких Україна вже постраждала десятки разів.
На жаль, як показує вся історія, після подолання зла, останнє невдовзі повертається під видом заперечення свого попередника. На хвилі перемоги над старим злом, маскуючись під перемігше добро, воно прослизає через людську слабкість, набирає нових форм. Так, комунізм виник як заперечення феодалізму, а по суті був його агоністичним продовженням. Сьогоднішні джерела біди в Азії та Африці не були б такими, якби не давній європейський колоніалізм. Прямий зв’язок між «століттям тоталітаризму» і «тероризму» розкривається елементарним спостереженням: ідеологія розгнузданої матеріалістичної «свободи» — це прямий наслідок критики тоталітарних режимів, пропагування ідей свободи й людських цінностей, котрі вмить збіглися до неприпустимої крайності — «свободи» «візуальних розваг методом показу насильства». Тобто, нібито осудження старого зла трансформувалося у його новочасне, яке дійшло свого апогею в антихристиянській пропаганді.
Відтак, у глобально-політичному сенсі перед людиною постали дві проблеми — справитися зі старим двополюсним злом, яке в геополітичній термінології пов’язують із протистоянням періоду холодної війни. І одночасно протидіяти новому злу — звільнити «міждержавний антитероризм» від його терористичної складової. На щастя, політичний голос України в цьому питанні не розходиться з правдою гіркого досвіду, винесеного нашим народом з історичного минулого.
На жаль, при всіх імунітетах до розбійницької грубості «сходу» і дріб’язковості «заходу», Україна опинилася у зоні руйнування обох. Масова тінізація господарства та всіх сфер суспільних стосунків, на основі якої виросла проросійська олігархічна влада, яка, у свою чергу, відкрила ворота для західної згубної пропаганди. Останній же це на руку то шляхом нав’язування бездуховності, то маскуванням під «європейську спрямованість», — таке зачароване коло внутрішньо-українського зла, і зовнішнього, у формах фінансового чи бомбового терористичного.
Втім, якою б роздвоєністю не страждало українське суспільство, політична влада України не зможе не заперечувати тероризм, надто-бо глибокі життєствердні основи української народної культури. Це дає підстави сподіватися, що ми, наші нащадки не стануть кукілем на полях останніх жнив. Відтак, може, й не варто вивчати зло, а залишити його нерозкритим, перемагати, не дивлячись у його бік. Можливо, це і мав на увазі блаженний, не відповівши на уявне запитання нашого сучасника, з якого починалися ці тривожні роздуми.