А голова — предмет темний, і дослідженню не підлягає.
З фільму «Формула кохання»
Астрологія потрібна напередодні свят, коли люди налаштовані мрійливо. Це після свят вони знову реалісти. Втім, така доля кожного гламуру. В основі тюнінгованих і рестайлінгових «ландо», хоч як заманливо-привабливо вони виглядають, — все той же «самобіглий візок». Що цікаво — діючий, попри критичну масу непотрібних прикрас.
Люди так само гламурні за своєю вдачею. Назовні — засмага і пірсинг, а всередині — звичайна перистальтика. Вбрання, шампанське, квіти та подарунки — у вихідні. Засоби від похмілля — по понеділках. Але що вдієш, коли дуже хочеться і того, й іншого?
Таким є й українське сприйняття гороскопів. У чомусь воно скидається на національну релігійність. Вибірково вихоплює з усього масиву сприйняття лише психологічно для себе прийнятне. Або практично уживане. Метафізика, яка вимагає як мінімум самооцінки, а краще — співвіднесення з внутрішнім інтелектуальним багажем, відкидається. Залишається популярне. Найпопулярніше до примітивності. Відсутність хоча б «самопального» астрологічного прогнозу в критично-святкові дні в друкованому виданні — вже моветон. В інші дні астрологію лають. Це така сама ритуальна дія, як плювання через ліве плече або нецензурна образа на раптову зливу.
Будь-яка система знань із претензією на точність стикається з проблемою власної популяризації. Відносно грамотна колективна свідомість не бажає сприймати думки, на тлі яких її власні виявляються не дуже розумними. Річ не в розумності висновків, а в самому процесі, який передбачає зв’язність, логічність, дискурс.
Українська народна свідомість водночас міфологічна й раціональна. Це не лише неперебутна, фольклорна любов до казкового світосприймання. Не тільки гарячкові спроби пошуку цих самих міфів у міщансько-олігархічно-політичній реальності. Міфологія — героїчна. А пошук героїв — це прагнення вийти за нудні межі історичних закономірностей, за намальованим вогнищем тата Карло знайти маленькі залізні дверцята. Бажано вже відчинені.
Та й не тільки історичних. Усе на світі пронизано коливаннями, ритмами, припливами і відпливами, діалектичним повторенням пройденого. Проста зміна пір року спочатку дивує підростаючу людину. Сповнює почуттям співпричетності. А потім поступово гнітить констатацією того, що існують непорушні, фундаментальні процеси, над якими людина не владна. У цьому сенсі втікання багатіїв із вогко-затхлої зими на якісь вічно літні Канари — не що інше, як метафізична істерика, спроба силоміць притримати колесо часу.
Водночас традиційна українська хазяйновитість і життєвий практицизм зобов’язують українця найретельнішим чином зауважувати і відстежувати всі закономірності долі, всі повтори й уроки. Інша річ, що пам’ятати урок — зовсім не означає відповісти вчасно і правильно, та ще й отримати високу оцінку. Школярі чудово знають, що їхня успішність в окремих випадках більше залежить від суб’єктивного ставлення вчительки, ніж від їхньої реальної підготовленості. Може, сприймаючи історію, як вчительку з кепським характером, Україна намагається вгадати її настрій? Будь-що? Крізь призму міфологічного сприйняття, через таблиці ефемерид, карти Таро і фішки Рун? І водночас старанно вивчає розклади і завдання долі по всіх можливих і неможливих щоденниках?
Давайте порівняємо дві ці системи.
Ось астрологічна. Вихідні дані для гороскопа України такі. Дата події: 24.08.1991 р., час — 18:00, координати — 50N27, 30E33. Системи координат і астрологічних «домів» — залежно від школи. Особливо важливо, як розраховуються «доми» — оцінка і прогнози залежно від цього можуть змінюватися радикально. До речі, добре було б ще враховувати гороскоп гривні, введеної в обіг 1 вересня 1996 року.
У гороскопі України нічого особливо багатообіцяючого немає. Планети септенера (видимі на небі неозброєним оком) у гороскопі нашої країни утворюють малокомфортні суперечливі з’єднання — чотири «опозиції» і «протистояння». Небесна опозиція виявляється в такому світосприйманні: коли все погано, то винна влада. А якщо життя змушує працювати, то винна «неприхильна» до ледарів доля.
Три із семи планет «гальмують» або, якщо використовувати мову астрології, ретроградні. Три вищі планети в гороскопі України все ж сходяться в гармонійний «секстиль», що в цілому означає — нудно нам жити зараз не буде, а довгождані стабілізація та процвітання прийдуть через якісь кілька десятків років, що для історії — просто дрібниця.
У чому ми «гальмуємо»?
У формуванні українського етносу. Але відсутність стрімкості компенсується глибиною «проробки» питання. Ще 10—15 років ідейних суперечок і політичних конфліктів. Тобто політики дедалі сильніше гризтимуть один одного, але при цьому менше втягуватимуть у цю гризню суспільство. Не тому, що не хочуть, а тому, що не буде вдаватися.
Суспільство й далі розшаровуватиметься за найрізнішими ознаками. Тому напруження, що виникає в одному прошарку, уже не зачіпатиме інший. Регіонально-етнічне розшарування, якого одні бояться, а інші жадають, теж відбуватиметься, але цей третьорядний чинник просто буде виборчим «страхопудалом». Тому роль держави неминуче посилюватиметься, але є вибір — або через її авторитет, або через посилення каральної функції. Структури держави формуватимуться в протистоянні зовнішнім викликам і загрозам як східним, так і західним.
Найсильніше гальмування, мабуть, основне — у Меркурії, у комунікаціях. Це і проблема мови, і медіаресурсів, і доріг. Вона не вирішиться 2006 року, але принаймні почне чесніше позначатися.
Оскільки Україна — держава транзитна, вона дедалі більше втягуватиметься в міжнародну торгівлю та дипломатію. Це пом’якшує вищезгадані астрологічні «напряжонки», змушує сусідів мимоволі поділяти наші проблеми. От як зараз із газом, наприклад.
Оскільки ми, як політична нація, не дуже спокушені в історії політичної думки, наївність українців у розумінні «свободи», «рівності» та «братерства» може 2006-го несподівано дати новий поштовх до формування національної ідеї на якихось нових засадах. Час вимагає, щоб ми знайшли сучасні форми політичної й економічної самоорганізації.
Світова астрологія має справу передусім із планетами «вищими», які рухаються повільно і символізують тривалі періоди в розвитку людства. Метод, про який піде мова нижче, був запропонований французьким астрологом Гушоном. Андре Барбо розробив його більш детально, і в результаті ми маємо метод, названий циклічним індексом Барбо. З 2004 року починається чергове падіння індексу Барбо. Крива плавно опускається донизу аж до 2009-го — дев’ятнадцятого року незалежності України. Тобто з 2009 року знову спостерігатиметься підйом. Поточна ситуація — не криза, а гальмування. І це не суто українське явище, а загальносвітове, тож нічого драматичного ми не відчуємо.
Тепер про міфологічне.
Навіщо шукають героя? Його завдання в тім, щоб подолати, знищити, зруйнувати стримуючий аспект (батька, дракона, підбурювача випробувань, нелюда-царя, несправедливого президента) і звільнити від його кайданів життєві енергії, які продовжуватимуть живити національний Всесвіт. Це може бути зроблено або відповідно до волі «батька» (що символізують вибори президента), або проти його волі (помаранчева революція). Він (батько) може «вибрати смерть для своїх дітей» — це кадрові зміни, відставки. Або ж може статися так, що боги завдадуть страждань батьку, роблячи його жертовною постаттю (спроба убивства Віктора Ющенка через отруєння).
Це не суперечливі доктрини, а різні способи передачі одного й того ж змісту. У дійсності Драконоборець і Дракон, той, хто приносить жертву, і жертва, одностайні за лаштунками Верховної Ради й адміністрації президента — там, де немає полярності протилежностей. Але на сцені виборчої кампанії — там, де розгортається лялькова вічна війна між богами й титанами, вони — смертельні вороги.
Звичайна людина хоче дізнатися, як усе це влаштовано — хто лялькар і де у нього самого ниточки. Але оскільки світ-театр не передбачає природного проникнення за лаштунки, туди необхідно прориватися, як це роблять затяті любителі автографів. Охоронці «зірок» це знають і часто виконують свої обов’язки «невсправжки», оскільки проривання за лаштунки — частина потрібного ажіотажу. Звідси й революційність усякого міфу. Але теж почасти «жартівлива», попередньо зумовлена. Навіть сам намір проникнути всередину казки вже частково робить тебе героєм. Мало дізнатися, що за лаштунками і хто смикає за ниточки. Потрібно докорінно змінити своє ставлення до себе, до всіх побачених персонажів, хоч як би велично вони колись виглядали.
Але якщо ти опиняєшся всередині міфу, то вже не можеш ним скористатися. Тому нація, котра шукає Героя, живе духовно довше, ніж та, яка знайшла і неминуче зневірилася. Духовне «підвищення в званні» дістається людям, які дійсно досягли очищення. Яким ніякі історичні місії, особисті рахунки, політологічні рекомендації й електоральні уподобання вже не перешкоджають справедливо, неупереджено використати знайдені сили.
Адже в ідеалі втаємничена і звільнена людина (чи нація) виявляється позбавленою своїх колоритних національних шат і представляє оголену, байдужу до політичної моди космічну силу. Тобто втрачає звичну ідентичність, заради збереження якої вона всю веремію і зчинила. Крім того, учорашній герой стає тираном, якщо не замислюється про подальшу необхідність жертвувати собою. Запитання: кому себе в жертву приносити? Самому собі — начебто непристойно. Тирану завтрашньому — нерозумно. Тіням історії — вульгарно.
Виходить, що сучасний українець користується двома суперечливими, але пов’язаними між собою схемами поведінки. А зв’язати хочеться. Виходить таке тертя раціональності об міф... Так вечорами 21 грудня, напередодні найдовшої ночі, наші прабатьки ритуально розпалювали вогонь дубовими гілками методом тертя, розганяючи морок.
Вчені скажуть: у міфів є власна циклічність, казковий простір має власну симетрію. Зауважать про «світове дерево», у якого корені і крона однакові. Це все правда. Але згадайте, може, найяскравіші міфологічні часи України — початок 1990-х. Це був гарячковий пошук моделі поведінки, за якої історичні страждання народу повинні були автоматично зараховуватися при знаходженні кращої долі. А політичні лідери наділялися майже божественними рисами — таким було соціальне очікування.
У древніх цивілізаціях, зокрема в китайській, астрологія стосувалася винятково макропроцесів, долі держав. Винятком був лише персональний гороскоп для імператора — але він був не особистістю, а ритуальною постаттю, утіленням Неба.
Світові релігії, як подальший розвиток шаманізму (не факт, що в кращий бік), закликали до індивідуального впливу на долю своєї країни і свою особисту — силою молитви чи іншого подібного роду впливу-звертання.
Тому інстинктивно вороже ставлення релігії до астрології і зарозумілість «освічених» астрологів стосовно «темних» клерикалів публічно існувала скрізь. Хоча на практиці кожен тишком-нишком намагався один у одного запозичити вищезгадане психологічно прийнятне і практично корисне.
Можна жити й у міфологічному, і в раціональному просторі. Можна вираховувати долю, можна її заклинати. Але навряд чи варто робити це одночасно. Можна в’язати і розпускати нитки долі або бавитись у в’язальника, але такі спиці не вставиш у колесо часу. Не думати про це зовсім? Не вдасться. Вихід у тім, щоб відчувати себе віссю цього колеса — твердо-розважливою, але при цьому такою, що постійно змінює положення в історичному просторі-часі.