Якби я не був такий впертий, книжки писав би...
Олександр Поляк,
міський голова Запоріжжя
За неписаними, але непорушними канонами міської топоніміки радянських часів назва центральної вулиці в провінції визначалася в безапеляційному порядку. Але якщо на місцях ідеологічна запопадливість межувала з улесливістю, виходили курйози. Скажімо, у Запоріжжі центральна магістраль міста — проспект Леніна — закінчується біля площі Леніна, де встановлено пам’ятник Леніну. А далі — Дніпрогес імені Леніна, острів Леніна й Ленінський район...
У роки незалежності так звані демократично настроєні сили час від часу порушували питання про зміну міських назв, які символізують ідеологію минулої епохи. Проте кожного разу дискусія плавно сходила нанівець, зберігаючи топонімічний статус-кво. Коли торік укотре виникло питання про перейменування проспекту Леніна, міський голова Запоріжжя Олександр Поляк заявив: «Це наша історія. І переробляти історію — справа невдячна».
Цікаво, що сказано це було саме тоді, коли в місті розгорівся скандал у зв’язку з рішенням місцевої влади про перейменування однієї з вулиць.
Після того, як пішов із життя Валерій Лобановський, О.Поляк, котрий очолює обласну федерацію футболу, пообіцяв: ім’я тренера буде увічнено в назві вулиці. Спортивна громадськість сприйняла цю ініціативу з розумінням і схваленням. Та й з урахуванням нинішнього стану запорізького футболу вона виявилася вельми доречною. Знаючі люди схильні вважати, що «футбол у Запоріжжі взагалі ніякий». Напевно, небезпідставно, якщо в минулому сезоні запорізький «Металург» завоював четверте місце в національному чемпіонаті, а нині він аутсайдер із незавидними шансами залишити вищу лігу. Раніше це вже сталося з іншою запорізькою командою — «Торпедо».
Вибір вулиці для перейменування випав на Спортивну, біографія якої нерозривно пов’язана зі спорудженням Дніпрогесу. На початку 30-х на лівому березі Дніпра почали будувати селище, назване Соцмістом. Одна з його вулиць одержала назву Спортивної, оскільки поряд з нею знаходився стадіон «Дніпробуд». На двох всесвітніх архітектурних виставках проект селища відзначено нагородами, провідні архітектори визнали його одним із видатних пам’ятників світового містобудівництва 30-х років минулого століття. За твердженням істориків, це дає підставу вважати назви вулиць селища частиною культурно-духовної спадщини Запоріжжя.
У недавньому минулому на Спортивній жило чимало відомих людей, котрі стали гордістю не тільки міста, а й країни. Серед них — заслужений майстер спорту, перший у Запоріжжі олімпійський чемпіон Яків Пункін. Правда, про це багато мешканців Спортивної дізналися лише після того, як несподівано з подачі влади в них помінялася адреса. Адже будинок номер 13, де жив уславлений спортсмен, нічим не примітний серед інших.
Жителі Спортивної, у принципі, не мали нічого проти футболу. І заслуги тренера вони не ставили під сумнів. Навпаки, запропонували владі увічнити його пам’ять у назві одного зі стадіонів, спортивних клубів або шкіл, а вулиці залишити колишню назву. Оскільки вона — частина їхньої долі, історія, яку, мабуть, переробляти не годиться.
Проте міський голова розцінив позицію протестантів інакше. «Здавалося б, людина справді багато зробила для нашого спорту, для наших дітей, для країни, — заявив він у газетному інтерв’ю. — А ми нині отримуємо листа: нам не треба вулиці Лобановського! Це ж хтось ініціював. Гадаєте, це жителі так вважають? Ні, знайшовся якийсь дивак, котрий сказав, що нам дорого коштуватиме перепрописатися».
Дивна, погодьтеся, ситуація склалася. Начебто й погляди на історію в сторін збігаються, а порозуміння геть-чисто відсутнє. У чому причина? Аби не висловлювати здогади, звернімося до документів.
Отже, 24 травня президент футбольного клубу «Металург» у письмовому зверненні до міського голови Запоріжжя від імені клубу просить перейменувати вулицю Спортивну на вулицю Валерія Лобановського. Чому саме її, а не, скажімо, Бетонну, Глиноцементну, Дирижабельну, Третьої П’ятирічки чи, приміром, 12 Квітня, на якій, до речі, розташований офіс футбольного клубу? Запорізький міськвиконком не надав цьому значення й за два дні запропонував черговій сесії розглянути питання про перейменування. Депутати погодилися, доручивши відповідним службам внести зміни та «провести перереєстрацію назви вулиці та її жителів».
А думкою самих жителів не вважали за потрібне поцікавитися. Їх просто поставили перед фактом. Що й спричинило колективне звернення з проханням призупинити виконання рішення сесії. На 23 сторінках під ним підписалися жителі майже 600 квартир.
Історія хоча й набула розголосу в газетній замітці, громадського резонансу не мала. Можливо, факт видався малозначущим, або ж запорожці звикли до того, що останнім часом будь-яка сяк-так значна ініціатива влади не обходиться без конфлікту. Навіть якщо цілі ставляться добрі й результати вражають, антагонізм однаково дається взнаки. Чи не тому, що стосунки влади з городянами будуються за принципом: «Начальник завжди правий»? І сумніватися в цьому небажано, а то, не приведи Господи, — собі дорожче вийде.
Скоріш за все, жителі Спортивної цього не врахували. Вони були переконані: до їхньої думки все-таки прислухаються, варто лише переконливо й дохідливо викласти свою точку зору тим, від кого залежить ухвалення остаточного рішення. Тобто депутатам міської ради.
Під час підготовки до призначеної на кінець вересня сесії ініціативна група побувала в усіх восьми постійних комісіях міськради, заручившись їхньою підтримкою чи принаймні розумінням. Було навіть підготовлено проект документа, який передбачає скасування рішення попередньої сесії про перейменування Спортивної з урахуванням категоричної вимоги близько 70 відсотків її жителів. І тут абсолютно несподівано на вулиці почали відбуватися, щонайменше, дивні події.
За словами жителів, напередодні сесії раптом активізувалися комунальні служби, працівники яких стали нагадувати про необхідність негайної перепрописки. Інакше пенсію платити перестануть. А тим, котрі сумніваються, піднесли наочний урок — перестали видавати довідки для оформлення житлових субсидій.
Такий неприємний сюрприз підготували мешканцям їхні обранці. На вересневій сесії депутати підтримали пропозицію президії міськради відправити питання про повернення вулиці колишньої назви на доробку. А через місяць і взагалі ухвалили залишити незмінним своє перше рішення.
— З кожного рішення є різні думки, — цілком резонно зазначив заступник міського голови Валерій Зотов. — Депутати ухвалили рішення одноголосно. Вони висловлюють думку городян.
Хто ж сперечається. Правда, трохи несподіваною виявилася заява депутата, котрий представляє інтереси жителів вулиці: «Я, чесно кажучи, не визначилася. Потрібно розібратися».
Розібратися, справді, не зашкодило б. А заодно й минуле пригадати, коли Спортивну одного разу вже перейменовували. Правда, давно це було — під час окупації, — але ненадовго. Із визволенням міста вулиці повернули колишню назву.
Така ось вулична історія. До речі, музей Якова Пункіна все-таки існує. Правда, не в його рідному місті й навіть не в Україні, а в Ізраїлі, де спортсмен, по-моєму, ніколи не був. Там нині живуть його діти...