Недавно завершився офіційний дружній візит до Південної Кореї загону бойових кораблів російського Тихоокеанського флоту. Він був присвячений 100-річчю від дня героїчної загибелі в нерівному морському бою крейсера «Варяг» і канонерського човна «Кореец» у російсько-японській війні 1904—1905 років. У складі загону був представлений гвардійський ракетний крейсер «Варяг» (до речі, спущений із стапелів Миколаївського суднобудівного заводу), великий протичовновий корабель «Кореец». Керував походом командуючий Тихоокеанським флотом адмірал Віктор Федоров.
Кораблі кинули якорі в точці, де сто років тому екіпажі «Варяга» й «Корейца» прийняли нерівний бій із японською ескадрою і затопили свої кораблі, аби не здати їх ворогові.
На борт ракетного крейсера прибула російська делегація на чолі з послом Росії в Республіці Корея Теймуразом Рамішвілі. Українську делегацію представляв посол України в Республіці Корея Володимир Фуркало. Дипломати багатьох інших країн і військові провели церемонію спуска на воду гірлянди слави та вінків у пам’ять про подвиг російських моряків. По загиблих героях було відслужено панахиду.
На наше прохання Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Корея Володимир Фуркало поділився своїми враженнями від офіційної церемонії, яка проходила неподалік від Сеула в місті Інчхон:
— У морському бою неподалік від Чемульпхо (нинішній Інчхон) двом російським кораблям протистояв один важкий, п’ять легких крейсерів і вісім міноносців Японії. Крейсер «Варяг», зазнавши значних ушкоджень і втративши 34 моряки вбитими, і човен «Кореец» повернулися на внутрішній рейд порту Чемульпхо, де були затоплені.
Російські моряки, котрі залишилися в живих, через нейтральні порти, а потім через Одесу й Севастополь повернулися до Санкт-Петербурга, де їх зустрічали як героїв. Японці після загибелі «Варяга», намагаючись прикрасити свою перемогу, дали повідомлення в газети, що на «Варяге» загинули 17 офіцерів і 456 старшин і матросів. Спростувати ці дані противника тоді ніхто не міг, бо зв’язок блокував японський десант. Наше покоління досі пам’ятає патріотичний фільм, у якому офіцери й моряки «Варяга» прийняли героїчну смерть, пішовши в морську безодню разом із кораблем, як і слова зі знаменитої пісні «Врагу не сдается наш гордый «Варяг», пощады никто не желает...» Пощади Руднєв — тодішній командир корабля — у японців справді не просив, але, крім поранених моряків, на одеську землю з невдалого, але мужнього походу повернулися сам Руднєв, три офіцери та 444 старшини й моряки.
Про все це можна дізнатися в подробицях, звернувшись до історичних мемуарів. А я кажу про це тому, що, приїхавши на офіційну зустріч у Інчхон і беручи участь у відкритті меморіальної дошки та пам’ятника, подумки повертався до того факту, про який майже не пишуть, а коли й пишуть, то мимохідь. А шкода, адже хроніка тих подій, що навічно увійшли в історію, засвідчує: три чверті екіпажа «Варяга» становили українців, більшість із котрих була з Волинської губернії, тобто з України.
Від імені всього українського народу, від онуків і правнуків тих, чиї імена збереглися (сподіваюся) в анналах історичних літописів, наше українське посольство в Республіці Корея віддало данину поваги пам’яті загиблих і вклонилося пам’ятнику у вигляді каменя, на якому самотньо лежить безкозирка.
Є над чим подумати не лише нашій українській громадськості, спілкам, асоціаціям і культурним центрам Україна—Республика Корея, усім, кому не байдужа доля і пам’ять наших земляків. Ми ще маємо змогу через п’ять років довести ділом, що не забули похованих у далекій Кореї українців. У Інчхоні, неподалік від столиці Республіки Корея, мерією виділено ділянку землі в приморському парку на самому березі Жовтого моря.
Загиблі моряки не мають національності? І хіба не з православними хрестиками пішли в небуття наші хрещені співвітчизники? Можливо, хтось вважатиме ці запитання риторичними. Але до самотньої безкозирки на камені мають приходити не лише українці, а й люди всіх національностей, пам’ятаючи про мужніх моряків із далекої України. Адже не така вже в нас із вами коротка пам’ять...