Святогорськ. Центр допомоги переселенцям "Піраміда". Розмова переселенки і волонтера:
- Я тут уже два місяці з чотирма дітьми. Стає холодно - наш будиночок не опалюється, а повертатися нікуди. Мене готові прийняти на зиму родичі в Херсонській області. Але немає грошей туди доїхати. Виплат на дітей я тут не отримую. Що робити?
- Зателефонуйте на нашу волонтерську гарячу лінію допомоги переселенцям. Вам постараються допомогти.
11-12 жовтня у Святогорську відбулася зустріч волонтерів, які допомагають мирному населенню. Понад 100 волонтерів із Києва й Харкова, Слов'янська і Маріуполя, Донецька та Одеси, Дніпропетровська і навіть із Нижнього Новгорода зустрілися, щоб познайомитися в житті, обмінятися досвідом і скоординувати дії. Говорили багато про що, передусім про наболіле.
Про зиму
На сьогодні це один із найбільших страхів волонтерів. Знаючи, в яких умовах перебувають переселенці та жителі населених пунктів, де внаслідок воєнних дій повністю зруйновано інфраструктуру, настання холодів волонтери очікують із жахом. Варіанти вирішення проблеми обговорювалися різні. З одного боку, ще жевріє надія, що держава зможе знайти й виділити на зимовий період житловий фонд для переселенців, котрим нікуди повертатися. З іншого - сьогодні говорять про необхідність створення стаціонарних та пересувних пунктів низькорівневих послуг: обігрів, харчування, як помитися, зарядити акумулятори. На це потрібні ресурси.
Продумуються також плани створення на місцевому рівні в різних регіонах майстерень та цехів із виробництва теплотехніки (наприклад, буржуйок) і будівельних збірних конструкцій.
Про справедливість та примирення
На думку волонтера з Харкова Анатолія Полковникова, державний підхід до захисту прав і допомоги мирному населенню несправедливий. Сухі цифри промовисто свідчать: мирних жителів, які стали жертвами (убиті й поранені) воєнних дій, уже, як мінімум, утричі більше, ніж військових. Але вся увага суспільства прикута до допомоги армії.
Номер 565 для допомоги армії є, але немає його аналога для допомоги мирному населенню. Немає широкомасштабної інформаційної кампанії, котра б примиряла жителів України, налаштовуючи на взаємодопомогу і взаємопідтримку.
Стигма, яка сформувалася в громадській думці щодо переселенців ще навесні, збільшується. А обсяги зібраних для допомоги переселенцям коштів – зменшуються.
Про бюрократію
Про неї говорять не тільки волонтери, а й самі чиновники, котрі беруть активну участь у наданні допомоги переселенцям. Так, за словами заступника мера Маріуполя Тетяни Ломакіної, державні центри зайнятості практично сьогодні не можуть здійснювати своїх функцій з узяття на облік та працевлаштування переселенців. Щоб зареєструвати людину й виділити їй соціальну допомогу, наша бюрократія вимагає довідку про доходи з останнього місця роботи і з центру зайнятості за місцем прописки, що людина не стоїть там на обліку. Але отримати такі папери людям, котрі виїхали з Донецька чи Луганська, нереально. Виходить замкнене коло, що його наша застаріла бюрократична машина розірвати наразі не може. Ось і доводиться волонтерам створювати недержавні центри зайнятості, шукати роботу для вимушених переселенців. Таких прикладів - безліч.
Про взаємодію
На думку координатора гарячої лінії "Донбас SOS" Юлії Галаган, сьогодні можна спостерігати два підходи у взаємодії між державою та волонтерами. "В одному випадку відповідальний за допомогу вимушеним переселенцям керівник-чиновник тяжко працює - і команда в нього адекватна, і результати є приголомшливі. На звернення волонтерів реагують нормально, самі передзвонюють і розповідають, як допомогли людині в біді. А в інших випадках чиновники з усіма питаннями посилають переселенців до волонтерів, прикриваючись тим, що не мають можливості допомогти. Для мене зараз важливе питання, як створити такий механізм (контролю або мотивації), щоб чиновники викладалися бодай у рамках наявних можливостей держави".
Волонтери, з одного боку, з гордістю розповідають, наприклад, про подвиги харківської служби МНС, що об'єднала з ними зусилля з вивезення поранених із зони АТО; про трудоголізм Маріупольської соціальної служби, яка звалила на себе турботу про 15 тис. біженців у місті. З іншого - скаржаться на те, як їх "використовують" чиновники, просячи, наприклад, дозволу взяти для звіту на сайті місцевих адміністрацій цифру кількості переселенців, яким допомогли волонтери. І такий підхід убиває. Як і "совкова" вимога підготувати позитивну звітність для штабу Гройсмана. У Київ доповідають, що проблем немає, і переселенців усім забезпечено. А насправді є випадки смерті від нестачі інсуліну.
***
Волонтери, які допомагають мирному населенню, сьогодні творять дива. І не тільки тому, що знаходять можливість допомагати в умовах обмежених ресурсів. Вражає ще й те, що люди з різними поглядами, цінностями і переконаннями, які перебувають по різні боки "барикади", змогли зробити наріжним каменем своєї справи життя конкретної людини і бажання їй допомогти. Саме це допомогло об'єднатися й подолати бар'єри. І це має стати прикладом для всієї України.