Якою мірою володіння вогнепальною зброєю, легальне або нелегальне, сприяє скоєнню злочинів, пов’язаних із її застосуванням чи загрозою застосування? Однозначно відповісти важко. У СНД немає статистики, яка охоплює всі аспекти цієї проблеми. По суті, ми можемо оперувати трьома показниками: чисельністю власників зареєстрованої зброї (та її кількістю), кількістю скоєних злочинів і кількістю вилученої зброї.
Звичайно, показники ці не надаються до жодного порівняння з усталеними у світовій статистиці. Не існує навіть оцінної кількості власників незареєстрованої зброї, не виділені вбивства та самогубства, пов’язані з застосуванням вогнепальної зброї.
Відповідно до маркетингових опитувань, 5% чоловічого населення виявляє зацікавлення до придбання зброї. Стосовно кількості населення Європи — 608 мільйонів чоловік, — це становить 17 млн. Для порівняння: сексуальні меншини становлять 0,5% населення.
В Україні зброєю, переважно мисливською, володіє 1% населення. Всього в дозвільній системі МВС України зареєстровано 800 тисяч одиниць гладкоцівкової зброї, у тому числі відомчої. Непропорційно висока щодо площі угідь кількість мисливців (в Італії до 3% населення) вказує на непрямий шлях легального придбання зброї. Номінально мисливська, вона використовується для охорони володінь.
Мати чи не мати?
Швейцарське об’єднання за вільне володіння зброєю «PRO TELL» в інформаційному листі № 29 указує: відповідно до результатів вибіркового телефонного опитування у ФРН (старі федеральні землі), 8,9% опитаних зізналися, що в них «у господарстві» є хоча б одна одиниця вогнепальної зброї. У Швейцарії 27% мають зброю (без урахування армійської). Дослідження 1993 року називають іншу цифру: на руках у ФРН перебуває 5 млн. одиниць зареєстрованої і 20—30 млн. одиниць незареєстрованої вогнепальної зброї (інші дані, відповідно, 10 і 20 млн.).
Варто врахувати, що закони, які обмежують володіння зброєю у ФРН, за своєю суворістю не поступаються вітчизняним. Так, мінімальне покарання за незаконне зберігання патронів військового зразка — 1 рік позбавлення волі.
Першим обмежувальним законом про зброю в Німеччині став закон 1928 р., відповідно до якого зброю та боєприпаси можна було продавати лише за наявності в покупця певного дозволу. Тоді на руках у населення було від 1 до 2 млн. од. незареєстрованої вогнепальної зброї, в основному військового зразка. Закон 1972 р. мав очевидне антитерористичне спрямування.
На 1995 р. у ФРН налічувалося вже 10 млн. легальної і 20 млн. од. нелегальної зброї (дані поліції). Попри те, що 70% зброї перебуває в незаконному володінні, 97,5% жертв насильницьких злочинів та 80% убитих не є жертвами застосування вогнепальної зброї. Застосування вогнепальної зброї при скоєнні злочинів із 1971 по 1994 рр. скоротилося з 0,8% до 0,3%. При цьому за 25 років кількість зброї у ФРН збільшилася. Кількість злочинів зі стрільбою за той самий період скоротилася з 0,5% до 0,1%. З цього числа 35—40% становлять злочини, не пов’язані з насильством (приміром, по дорожніх знаках). Кількість злочинів, пов’язаних із застосуванням зброї, скоротилася на 60%.
1993 р. поліцією ФРН вилучено 14 тис. одиниць зброї, що незаконно зберігалася, 1994 р. — 2905 од. вогнепальної зброї, із них лише 140 (4,8%) із легального володіння. Лише в 20 випадках ця зброя застосовувалася при скоєнні злочинів. За той самий період вилучено при спробі ввезення 4933 од. вогнепальної зброї, із них 700 автоматів Калашникова! В Україні за 1995 р. при ввезенні було вилучено до 2 тисяч од. нарізної зброї.
Фахівці безпосередньо пов’язують збільшення кількості незаконно купленої зброї із жорсткістю законів про зброю в країнах Західної Європи. Обмеження можливості придбати її законно провокує злочин та злочинний бізнес. Вартість револьвера чи пістолета на чорному ринку країни коливається в межах 500—2000 марок. (У СНД становить аналогічну цифру, але вже в доларах.)
У Голландії зброя є в 1,9% «господарств» — у 14 разів менше (статистики), ніж у Швейцарії. Проте кількість убивств — 11,8 на 1 млн. жителів — можна порівняти з таким самим показником для Швейцарії — 11,7. З допомогою вогнепальної зброї в Голландії скоєно 2,7 убивства на 1 мільйон жителів, у Швейцарії — 4,6. З урахуванням показника насиченості зброєю — 7%, чи 1/14 від показника для Швейцарії, частота застосування вогнепальної зброї в Голландії вища 59%, майже 2/3. Тобто принцип «менше зброї — менше злочинів» себе геть не виправдує.
Володіння зброєю і самогубства
У Румунії, Угорщині, Японії відсоток громадян, які легально володіють зброєю, аналогічний показникові для СНД — близько 1% «господарств» (45% населення). Проте на 1 мільйон жителів у Румунії — 662 самогубств (на рік), Угорщині — 459, Японії — 211. Для порівняння: Швейцарія (27% володіння зброєю) — 244, Бельгія (16,6%) — 231, ФРН (8,9%) — 203. У Великобританії в результаті законодавчого «роззброєння» населення, що триває з 1919 р., річна кількість самогубств із застосуванням вогнепальної зброї скоротилася з 258 (1920 р.) до 193 (1967 р.). Загальна кількість самогубств зросла з 3759 до 4711.
Проте показник «кількість жителів на одне самогубство» залишився практично незмінним: 10078 і 10271. При цьому якщо 1931 р. лише 21 самогубство було скоєне з допомогою болезаспокійливих чи снодійних засобів, то 1960 р. — вже 839 (1/6 всіх суїцидів). Іншими словами, було б бажання, а засоби для самогубства знайдуться.
Наведені цифри також вказують більш на «традиційно культурний», ніж просто на статистичний взаємозв’язок між кількістю зброї, яка є в суспільстві, і кількістю вбивств. «Збройними» суспільствами у світі визнані американське, швейцарське, французьке, фінське, але не норвезьке, хоча насиченість останнього зброєю дуже велика. Проблема насильства пов’язується в масовій свідомості лише з цим. Але чи легальне володіння зброєю — причина, яка стимулює насильство?
У США на 256 млн. жителів припадає 220 млн. од. вогнепальної зброї, що перебуває в законному володінні. Щодо кількості насильницьких злочинів, це дає показник 0,04 злочину за рік на одну «цівку». Десятиліттями право громадян США на володіння зброєю систематично обмежувалося. До 1987 р. лише у Вермонті можна було носити зброю без спеціального дозволу.
В Індіані, Мейні, Нью-Гемпширі, Північній і Південній Дакоті та Вашингтоні поліція видавала дозвіл на носіння зброї громадянам, які відповідають ряду стандартних вимог щодо «законослухняності». В Алабамі та Коннектикуті це питання перебувало у віданні влади, яка була при цьому налаштована доброзичливо. В інших штатах право на носіння зброї видавалося «важко» чи було взагалі заборонене. Останні питання не риторичні. На відміну від нас, американці серйозно ставляться до своєї конституції.
1987 р., у відповідь на хвилю злочинності, що накрила штат, влада Флориди ухвалила законодавчий акт, відповідно до якого кожен громадянин, що не був засуджений, отримував право на приховане носіння зброї без жодної додаткової потреби (приміром, перевезення грошей). Незабаром загалом кількість убивств знизилася на 22%, а з застосуванням вогнепальної зброї — на 29%. При цьому за такий самий період по країні ці показники зросли на 15% і 50%. До 1995 р. у Флориді було видано 295220 дозволів на носіння зброї, із них лише 48 (0,16%) були відібрані назад.
1995 р. у 28 штатах США з населенням 115 млн. чол. (45% загальної кількості населення) впроваджуються порівнянні закони. У Флориді та Айдахо з 1995 р. скорочені бюрократичні процедури і сума оплати за дозвіл. З 1986 р. по 1996 р. кількість штатів, де дозволене приховане носіння зброї, зросла з 9 до 31.
Статистика ФБР свідчить, що в штатах, які лібералізували носіння зброї, злочинність скоротилася на 22% (убивства — на 31%, розбійні напади на 36%, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень — на 14%) порівняно зі штатами, де носіння зброї суворо обмежене. Крім того, у «ліберальних» штатах кількість злочинів із застосуванням зброї знизилася на 29% (убивств, скоєних вогнепальною зброєю, на 38%, кобурною зброєю — на 41%), розбійних нападів — на 38%, тілесних ушкоджень — на 19%, порівняно зі штатами, де носіння зброї фактично заборонено. Дослідження Чиказького університету, засновані на статистиці ФБР 1972—1992 рр., свідчать, що в 3054 округах, де дозволено приховане носіння зброї, кількість убивств знизилася на 8,5%, згвалтувань — на 5%, нападів — на 7%.
Причина очевидна: злочинці завжди віддають перевагу беззахисним жертвам. Чим менша можливість натрапити на опір, тим охочіше вдаються до зброї. У Вірджинії, на батьківщині американської демократії, від 1995 р. набрав чинності закон, відповідно до якого, кожен громадянин, старший 21-річного віку, не засуджений (крім незначних правопорушень на кшталт перевищення швидкості), не алкоголік, не наркоман, психічно здоровий, не має перешкод для отримання дозволу на носіння зброї. Термін видачі дозволу — 45 днів, від 1996 р. — 90 днів. Термін його дії — два роки. Всі кандидати зобов’язані пройти курс володіння зброєю. Вартість ліцензії — $50. Носіння зброї забороняється в місцях, де продають алкоголь на розлив, і там, де це забороняють закони штату й країни.
Щодо США існує ще одне пояснення лібералізації права на носіння зброї. Звуження збройового ринку у 80-ті роки викликало кризу в цій галузі. Похитнулися позиції таких гігантів, як «Кольт» і «Сміт-Вессон». Повернення на ринок зброї американського виробництва та відродження «американських» калібрів (.38 Spl .45 АСР) відбулося після рішення адміністрації Клінтона про подальше пряме і непряме (зменшення ємності магазина до десяти патронів) скорочення імпорту.
Результати рішення (хоч як би там було з його ратифікацією), дали про себе знати вже на Shot Schow 1995 р. у Далласі. Револьвер Colt .38 SF VI, представник нового покоління зброї відомої фірми, відповідає новій концепції кишенькової зброї «не лише носити, а й стріляти». Остання пов’язана з обвалом усіляких малогабаритних великокалібрових пістолетів, що виконують на сучасному ринку таку саму роль, що й дешеві браунінги іспанського виробництва на початку століття.
Лібералізація в галузі володіння вогнепальною зброєю у США (а також і конкуренція з «автоматами-вбивцями» з Китаю) зайшла так далеко, що Пентагон ухвалив безпрецедентне рішення про «роздачу» 373 тисяч списаних гвинтівок «Гаранд» Ml особам, які пройшли недільні курси стрілецької («снайперської») підготовки. У цьому ще один феномен «подвійних стандартів». Чому людина, яка стріляє на 100 метрів із гвинтівки військового зразка національного виробництва в тих-таки США чи Швейцарії, — кандидат у захисники батьківщини, але та, яка стріляє з АКМ на 50 метрів, — уже кандидат у серійні вбивці?
Рішення законодавців Вірджинії цілком розумне й у тому сенсі, що, якщо суспільство не в змозі захистити особистість, воно зобов’язане надати їй право самостійно захищати себе. Не секрет, що правоохоронним органам в СНД населення не довіряє. Вони все ще виконують функцію репресивного інструмента влади. Тому даремно очікувати якоїсь «лібералізації» від МВС та його дозвільної системи. Це — обов’язок законодавчої влади. Потрібні політичні рішення.
Стара міліцейська пісня про те, що нашим людям «лише дай волю, і вони перестріляють одне одного», — абсолютно безпідставна. «Воля», принаймні в Україні, вже дана: будь-які (навіть колишні партійні) «бонзи» і державні «могікани» (які «можуть») та «справовари» (котрі «справу варять»), мають на різних, не цілком зрозумілих підставах дозволи на носіння «бойової» (кобурної) зброї. На цьому шляху МВС України тільки продовжує радянську практику «нагородної» зброї. Тепер до неї додалася зброя, «пов’язана з перевезенням матеріальних цінностей».
Якщо ми будуємо капіталізм, слід, принаймні, припинити практику торгівлі привілеями. Право на володіння зброєю не повинно оподатковуватися і надмірними фінансовими поборами (в Україні ті ж самі 50 доларів США, які слід викласти за дозвіл, становлять половину середньомісячної зарплати). Купують не право, купують зброю. У цьому вся привабливість «однакових можливостей». Як казали ще за радянських часів інспектори дозвільної системи, відмовляючи мисливцям у видачі дозволів на придбання зброї, «полювати ми вам не забороняємо».