«Він не був великим письменником; його й порівнювати не можна з такими геніями англійської літератури, як Свіфт, Дефо, Філдінг, Теккерей, Діккенс...»
Корній Чуковський
Ці слова взагалі-то талановитого й розумного письменника, наведені ним в одній із передмов до «Записок про Шерлока Холмса», відбивали не лише точку зору радянського літературознавства (К.Чуковський додавав, у дусі свого часу, що Конан Дойл «був щонайтиповішим буржуазним письменником, який жодного разу не наважився повстати проти «старого світу», із яким завжди ладив»). У всьому світі тоді, та й нині, заведено вважати літературний геній Артура Конан Дойла таким, що не відбувся, а його шерлокіану нерідко оцінюють як «хорошу погану літературу». Водночас створений ним образ Шерлока Холмса так само безсмертний, як Гуллівер Джонатана Свіфта, Робінзон Крузо Данієля Дефо, Олівер Твіст Чарльза Діккенса...
У чому ж таємниця знаменитого персонажа англомовної літератури зі звучним ірландським ім’ям Шерлок Холмс, який став своєрідним міфологічним героєм? Звісно, не тільки й не стільки в захоплюючих детективних колізіях, у дедуктивному методі винахідливого сищика. «Якщо ви заговорите про Шерлока Холмса, — писав Г.Честертон, сам чудовий майстер детективного жанру, — вас зрозуміє будь-яка людина з народу. Сер Артур Конан Дойл має право пишатися при думці, що Шерлок Холмс — єдиний близький усім герой сучасного роману, хоча відразу слід визнати: Шерлок Холмс, крім того, єдиний персонаж, котрий цікавить нас у всіх історіях, що розігруються за його участю».
Дослідники вважають Конан Дойла першим письменником, який наділив сищика живим людським характером. Привабливість його героя — у шляхетності й доброті, співчутті до принижених і ображених, прагненні прийти їм на допомогу; у багатстві душі, любові до прекрасного; у неприйнятті насильства, жорстокості, поліцейської тупості. Справедливість — його ремесло. Він — добрий, безкорисливий лицар Дон Кіхот, який разом зі своїм незмінним Санчо Пансою — доктором Уотсоном — кидається не на вітряки, а на боротьбу з реальним злом у всіх його проявах. Водночас Шерлоку Холмсу не чужі суто людські слабкості — він любить похвалитися, покомизитися, повалятися в ліжку, поледарювати.
Як у творця у Конан Дойла величезний душевний, інтелектуальний досвід, втілений ним у художніх образах. Заведено вважати, що прообразом Шерлока Холмса був один із наставників письменника в Единбурзькому університеті — доктор медицини Джозеф Белл. Ця добродушна довготелеса людина з «яструбиними» рисами обличчя мала феноменальну спостережливість і володіла т.зв. дедуктивним методом, могла, за спогадами К.Дойла, навіть не зазираючи в історію хвороби, ставити діагноз раніше, ніж хворий розкриє рота. Але є всі підстави вважати, що справжнім Шерлоком Холмсом був сам автор, який блискуче досліджував т.зв. справу Слейтера, вельми схожу на відому «справу Дрейфуса», довів невинність індійця Ідалджі, несправедливо звинуваченого у звірячому каліченні коней.
Успіх шерлокіани Конан Дойла був приголомшливим і воістину всесвітнім. Видавці не давали перепочинку її творцеві, вимагаючи нових і нових продовжень. Але самому авторові заданість теми і образу почала по-справжньому набридати. «Подумую вбити Холмса нарешті й зав’язати з цим. Він відриває мої думки від кращих речей». І майже на десять років забуває про Шерлока Холмса. Але все-таки здається і друкує знамениту «Собаку Баскервілів»...
Шерлокіана започаткувала нову літературу й водночас породила зливу бездарних наслідувань, пародій, підробок, авторам яких важко було втриматися на рівні Майстра, — їх поглинав світ насильства, кулака, пістолета, вибитих зубів.
Лицарське звання сер Артур Конан Дойл отримав за літературні заслуги. Він володів чудовим стилем, не всі принади якого, можливо, збереглися в перекладі з англійської. До письменництва Конан Дойла вабило з нездоланною силою. Він пишався родинними зв’язками з Вальтером Скоттом, серед друзів його діда Джона були Теккерей, Дізраелі, Вордсворт, Кольрідж і багато інших, його духовним кумиром був Едгар По, чий «Золотий жук» «убив» юного Артура в студентські роки, пробудивши цікавість до детективного жанру. Але значно більше, ніж детективні сюжети, його захоплювали історичні. Він написав безліч історичних романів, повістей та оповідань, які, проте, не здобули широкого визнання, а сьогодні відомі хіба що фахівцям. Невдалими були його спроби в драматургії — оперета, лібрето до якої написав Конан Дойл, із тріском провалилася. Не мали успіху і його п’єси, зокрема й та, в якій він уперше поставив на сцені боксерський поєдинок. Із трьох томів його віршів жоден не став хрестоматійним.
Зате досі популярні науково-фантастичні твори Конан Дойла, особливо повість «Загублений світ» — про надзвичайно небезпечну експедицію на буцімто існуюче в нетрях Південної Америки плато, населене велетенськими бронтозаврами й людино-мавпами, котрі давно зникли в інших частинах Землі (сюжет, як ви пам’ятаєте, трансформований І.Єфремовим у повісті «На краю Ойкумени» та В.Владко в романі «Нащадки скіфів»).
Наприкінці життя письменник із усією властивою йому пристрасністю захопився спіритизмом і практично нічого вже не створив. Ніхто з дослідників не зміг пояснити цього дивного захоплення. Причини, можливо, у тому, що в родині Дойлів існував неймовірний культ предків — дворян зі старовинним родоводом, що налічує шість століть. Серед них — королі Генріх ІІІ і Едуард ІІІ. Конан Дойлу належить двотомна історія спіритизму, на його проповідь письменник пожертвував 250 тисяч фунтів стерлінгів — сума навіть тепер величезна. Пристрасть до спіритизму видається тим паче дивною, що творець Шерлока Холмса, хоча й романтик за душевним складом, вирізнявся аналітичним розумом і реалістичним мисленням. Це уподобання не в’язалося і з його зовнішністю: Конан Дойл був велетнем із потужним торсом і біцепсами культуриста, мав неймовірну силу — навіть у літньому віці міг підняти, тримаючи за край ствола, по рушниці в кожній руці. Захоплювався багатьма видами спорту, був чудовим більярдистом. Виявляється, саме він привчив Швейцарію до гірських лиж, був одним із перших організаторів авторалі, першим випробувачем мопеда.
Конан Дойл — людина, котрій сама доля веліла стати «генератором ідей». Саме йому належить думка про прокладання тунелю під Ла-Маншем, створення плавучих мін, надувних гумових човнів для порятунку корабельних екіпажів, камуфляжних сіток для гарматних обслуг, натільної броні. Він передбачав підводну війну і навіть звернувся з відповідним проектом в уряд, але зустрів там бюрократичне нерозуміння, яке дорого коштувало Великобританії в роки Першої світової війни.
Сучасники вважали Конан Дойла «найдосконалішим утіленням джентльмена» — у поводженні з людьми різних верств, особливо з жінками. У блискучому романі Джона Діксона Карра «Життя сера Артура Конан Дойла» знаходимо характерний епізод, що стався, коли письменник подорожував із синами Денісом і Адріаном:
«...Одного разу в купе поїзда, що віз їх по Південній Африці, стався такий випадок.
— Ота жінка? — зірвалося в Адріана. — Та вона потворна.
Дзвінкий ляпас перервав його, у нього потемніло в очах, і коли до нього повернулася здатність бачити, він побачив червоне від гніву батькове обличчя.
— Запам’ятай, — сказав Конан Дойл примирливо, — потворних жінок немає.
Це було сказано раз і назавжди — у цих словах була вся його філософія стосовно прекрасної статі».
Помер Конан Дойл 11 липня 1930 року від нападу грудної жаби. На надгробку помістили напис: Stee true, blade straight — «Вірний, як сталь, прямий, як клинок».
Він прославив Англію, облагородив усе людство. Він створив світ, якого ніколи не було, але який усе-таки існував, існує й існуватиме.