Буквально за кількасот метрів від Кремля, біля Олександрівського саду, ще минулої неділі стояв величний будинок Манежу (Екзерциргауза). Пожежа протягом кількох годин фактично його знищила. Не обійшлося і без людських жертв — при гасінні загинули два пожежники, один вогнеборець отримав серйозні поранення.
Образ цієї однієї з найбільших (понад 166 м завдовжки і близько 45 м завширшки; площа — близько 7425 кв. м) пам’яток світової архітектури XIX століття створювався на контрасті сполучення гладіні тимпанів величезних фронтонів із лаконічним ритмом тосканської колонади (80 напівколон) із арковими вікнами-прорізами. Будинок Манежу було перекрито унікальним для свого часу дахом, що лежав на дерев’яних кроквах (фермах), у 1940-х роках — частково замінених металевими без якихось проміжних опор.
Побудоване за проектом іспанського інженера Августина Бетанкура й оформлене російським архітектором італійського походження Осипом (Йосипом) Бове, це «чудо техніки» стало одним із перших дітищ «Комісії для будівництва міста Москви», створеної імператорським указом 1813 року. Остання розробляла проекти планування міста і відновлення його після пожежі під час війни 1812 року, яка майже повністю знищила історичну частину Москви. Особливо серйозно постраждали Кремль і прилеглі до нього квартали.
Серед найвідоміших споруд і пам’яток того часу, зведених під безпосереднім керівництвом членів комісії, що працювала більш як 30 років, — Тріумфальна арка, будинок Хрущових (музей О.Пушкіна), будинок Луніна, Малий театр, кардинальна перебудова Московського університету і Великого театру, облаштування Олександрівського саду, розбитого на місці, де протікала ріка Неглинна (поміщена в трубу); реконструйовані, фактично наново створені, ансамблі центральних площ міста — Червоної та Театральної.
«Головнокомандувач Москви», або ж губернатор, граф Федір Ростопчин 1813 року зазначав, що «пожар, истребивший 6307 домов деревянных и каменных, представляет, кажется, удобный случай исправить испорченное, спрямить кривое и расширить узкое». Згадується і знаменитий вислів поета і дипломата Олександра Грибоєдова про повоєнну Москву: «Пожар способствовал ей много к украшенью». Архітектори таким чином отримали можливість утілити свої найсміливіші містобудівні ідеї. Втім, лобійований самим Олександром I проект генерального плану реконструкції Москви, розроблений відомим петербурзьким архітектором В.Гесте, творцем суворої пишноти Царського Села, був відкинутий московською комісією, оскільки «художник, полагая прожекты, не наблюдал местного положения», тобто запропонована забудова не враховувала радіально-кільцеву систему вулиць.
Офіційно Манеж було відкрито 30 листопада 1817 року на честь п’ятиріччя перемоги російської зброї у війні 1812 року. В огляді зведеного гвардійського загону брали участь вищі чини імперії; приймав парад сам Олександр I. Гігантський внутрішній простір дозволяв вільно маневрувати в Манежі особовому складу цілого піхотного полку (до 2 тис. солдатів і офіцерів). Спочатку будинок і призначався для оглядів, парадів та навчань. У 20-х роках XIX ст. Манеж планувалося доповнити декором за проектом О.Бове, що символізував перемогу над Наполеоном. Але запропоновані зодчим скульптурні композиції військових обладунків чиновники «забракували», з’явився лише скульптурний рельєф на фризі будинку.
Архітектурне оздоблення завершили 1825 року. Розробляючи проект нової площі біля будинку університету, Бове залишив порожніми гігантські фронтони Манежу, попри те, що генерал-губернатор Москви і вимагав заповнити їх скульптурними композиціями (цікаво, а наші можновладці змогли б пережити таке вільнодумство?) Тому, можливо, багато дослідників в один голос відзначали «спокійну силу» дітища Бетанкура і Бове.
Архітектори, котрі працювали над відновленням Москви, фактично створили в другій столиці Російської імперії той, настільки несхожий на петербурзький, стиль ампірного класицизму (від франц. Empire — імперія), котрий на багато десятиліть визначив образ міста. Російський ампір став відбитком ідеї політичного тріумфу та могутності Російської імперії. У результаті протягом першої третини XIX століття було здійснено грандіозні містобудівні проекти, передусім у Санкт-Петербурзі й Москві; розроблено регулярні плани більш як 400 (!) міст. Залучалися кращі сили архітекторів усієї Європи. Без перебільшення, за розмахом і цілісністю міських ансамблів, розмаїттям і багатством архітектурних композицій Російська імперія Олександра I і Миколи I була «попереду планети всієї». Втім, критиків завжди вистачало. Якщо парижан дратувала Ейфелева вежа, яка в результаті стала візитною карткою столиці Франції, то й Москва, відновлена з попелу, не всім була до душі. Олександр Герцен писав: «Надобно признаться, плохо обстроилась Москва, архитектура домов ее уродлива, с ужасными претензиями…»
Манеж із 1831 року став використовуватися для проведення виставок, в основному художніх, а також народних гулянь, балів і концертів. 1867 року відбувся грандіозний концерт, на якому були присутні близько 12 тисяч чоловік; оркестром і хором (до 700 учасників) диригував видатний композитор Гектор Берліоз. 1872 року Манеж прийняв знамениту Політехнічну виставку, учасниками і відвідувачами якої були багато тисяч людей, у тому числі вінценосні особи з багатьох країн Європи.
1901 року під час потужних студентських заворушень поліція загнала в Манеж «до з’ясовування» кілька тисяч їхніх учасників: зовсім поруч розташовані корпуси Московського університету. 1905 року тут же знаходився штаб урядових військ, що керував придушенням повстання під час Першої російської революції. А в листопаді 1917 року будинок Манежу, у якому базувалися загони юнкерів, вірних Тимчасовому уряду, дуже постраждав від обстрілів артилерією більшовиків.
На зорі радянської влади протягом деякого часу в Манежі базувався самокатний полк, потім урядовий гараж — добре, що до Кремля кілька хвилин їзди. Тільки 5 листопада 1957 року на базі Манежу було створено Центральний виставковий зал. Одним із центрів культурного життя Москви став грандіозний виставковий зал площею 6500 кв.м. З 1957 року до цього часу в Манежі було проведено кілька сотень виставок, які відвідали більш як 60 мільйонів чоловік. Звісно ж, найвідоміша з них — та виставка молодих художників і скульпторів, котру буквально розігнав перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов. Ця подія стала фактично вінцем «відлиги». За іронією долі, дуже скоро «соратники» відправили Хрущова на пенсію, а пам’ятник на його могилі виліпив «хуліган від мистецтва» скульптор Ернст Нєізвєстний, котрий прийняв на себе основний удар сановної критики.
Під час пожежі загинула експозиція — 100 полотен відомих театральних художників (Бориса Месерера, Олега Шейнціса, Давида Боровського). Трагічну символістику події відзначив директор Державного інституту мистецтвознавства Олексій Комеч, назвавши її «вогнищем на пожарищі зникаючої історичної Москви».
Московська влада вже шість років шукала інвестора для реконструкції Манежу. Недавно тендер виграла австрійська фірма. Орієнтовний кошторис — 250 млн. доларів. Головний архітектор Москви Олександр Кузьмін стверджує: «Будинок Манежу буде відновлено, при цьому колишня функція — Центрального виставкового залу — збережеться».
Дискусії про реставрацію Манежу велися давно. Головне питання — як переобладнати дерев’яні «ферми Бетанкура». Між ними планувалося розмістити нові металеві конструкції, а ферми (усохлі за 185 років на цілий метр — із 40 до 39) залишити як декоративний матеріал. Фахівці зазначають: «Бетанкур створив свій твір до появи «сопромату» (опору матеріалів) і не все врахував у своїх конструкціях». Ще недавно спеціальна військова команда стежила за цілістю будівельних конструкцій. В останні роки пересушений матеріал крокв не обробляли речовинами, що підвищують вогнетривкість. Можливо, тому і пожежу погасити було практично неможливо.
На внутрішньому просторі Манежу передбачалося розмістити додаткові експозиційні приміщення, побудувати ресторан із банкетним залом і буфетом на 300 відвідувачів. Корисну площу планувалося збільшити за рахунок створення двох підземних рівнів; адміністративний блок і автостоянка автоматично збільшували б корисну площу з 9 до 23 тисяч кв. м. Ціни на землю в центрі Москви порівняні з найбільшими мегаполісами планети, а то й перевищують їх. Тому і немає сумнівів, що через кілька років на місці Манежу ми побачимо чергового суперсучасного монстра. Те, як виглядав старий Манеж, можна буде побачити лише на поштівках, стародавніх літографіях, а його внутрішнє оздоблення — у кадрах кінохроніки. Один із шедеврів епохи ампіру — пізнього російського класицизму — так і не дожив до масштабної «реконструкції», яку проводити зараз було б значно легше.