UA / RU
Підтримати ZN.ua

Візерунки машрабії

...Ця земля була і залишається нашою спільною пра­батьківщиною, і тут під нашаруваннями грецької і римської цивілізацій простежуються витоки Європи...

Автор: Олег Смаль

...Ця земля була і залишається нашою спільною пра­батьківщиною, і тут під нашаруваннями грецької і римської цивілізацій простежуються витоки Європи.

Жерар де Нерваль.
«Подорож на Схід»

Збираючись у чергову подорож, не порушую традиції і беру з собою не путівник, а книжку мандрівника, котрий побував у тих же місцях за багато років до мене. Переглянувши відділ орієнталістики домашньої бібліотеки, кладу до дорожньої сумки раніше не читану «Подорож на Схід» Жерара де Нерваля, вперше видану рівно 150 років тому в Парижі. І не помиляюся — спостереження цього талановитого французького письменника і тепер допомагають чіткіше розуміти історію і навіть сьогодення Єгипту.

Близький Схід для України — поняття виключно цивілізаційне, бо географічно — це Близький Південь. І навіть дуже близький. Якщо зазирнути у відносно недалеке минуле, то зауважимо, що Ук­раїна й Єгипет входили до сфе­ри впливу Оттоманської імперії, а копнувши глибше, зауважимо, що ісламська цивілізація піднялася на руїнах Візантійської імперії, багато взявши від її структури, так само і ми, навіть не усвідомлюючи того, теж живемо за правилами, встановленими константинопольськими ідеологами.

Нині українці проторували шлях до країни пірамід, мов проча­ни до Мекки. І цей туристичний хадж не міліє цілорічно. Причини такого явища цілком зрозумілі: клянчити віз не треба, п’ятнадцять доларів після прильоту — і ви бажаний гість; море завжди тепле, влітку майже гаряче; культурних об’єктів вистачить на десять життів мандрів; валюта, хоча й називається фунтом, рівняється на зелений еталон точнісінько як рідна гривня — дуже зручно; і, що дуже важливо для нашого лише локально процвітаючого суспільства, — дорога до Єгипту і відпочинок там відносно дешеві...

Отож вмощуємося, клацаємо ременями безпеки і летимо! Правда, трохи дивує факт, що квитки куплені в української авіакомпанії, а літак і екіпаж — турецькі. Втім, чорноокі стюардеси вже починають адаптувати нас до східного колориту. І як добре, що не вмикають телемонітори під стелею літака. Що може бути цікавіше за споглядання картинки в ілюмінаторі — адже в біблійні часи з такої висоти міг споглядати твердь земну і води морські лише сам Творець! Такий собі чотиригодинний географічний серіал: Україна, Дніпро, мало снігу на геометрії полів, Чорне море, тіні хмар на воді, скелясті безлісі білоголові гори Туреччини, Середземне море вкрите добре видними з майже десятикілометрової висоти пінявими хвилями... Ось і мета — Єгипет! Багато, багато пустелі, декорованої візерунками чи то русел давно висохлих рік, чи то просто слідів вітрів, що тисячоліттями вправляються в мистецтві гармонійної організації піщаних мас. Червоне море разючого діапазону блакиті — від глибокої сині глибин до ніжної палітри мілин та коралових рифів.

Гойдаючись від рвучкого вітру, літак іде на посадку. Оплески. Над злітно-посадковою смугою аеропорту міста Хургада, мов завірюха, кружляє пісок, пальми змушені тренувати свій і без того гнучкий стан, тріпоче, мов вітрило в шторм, чорно-біло-червоний прапор Арабської Республіки Єгипет. Не жарко. Плюс 16. Не заздрю ні верблюдам, ні бедуїнам. Це, мабуть, зимова репетиція хамсину — сезонного весняного вітру, що 50 днів (хамсин арабською мовою означає п’ятдесят) жене із Сахари пісок і спеку.

Я вже майже поліглот, завдяки книжці де Нерваля, мені вже зрозуміле одне слово із довгої назви готелю, в якому ми зупиняємося, — машрабія — це мереживні, віконні решітки, що захищають споруди від палючого сонця, перетворюючи його промені на чудову гру світла й тіні.

Афродіти Червоного моря
До речі, в VII столітті нашої ери Єгипет завоював загін усього з трьох з половиною тисяч вершників. Візантія повільно агонізувала, тому арабів зустріли як визво­лителів від ярма недолугої ім­перії. Серед арабських пра­вителів, як і у нас, окрім видатних і розум­них, вистачало ексцент­ричних, жорстоких, нездарних, лінивих, жадібних. Той на все своє правлін­ня (понад два десятиліття) ввів норму — всі грома­дяни вдень сплять, працюють уночі, інший доцарювався до того, що вправлявся в стрільбі з лука по Корану(!), звіс­но закінчив погано. Ще один засипав канал, що з’єднував Ніл і Червоне море (протосуецький канал існував ще чотири тисячі років тому за фараона Сенусерта I). Потім в Єгипті з’явились чергові «визволителі», котрі традиційно обіцяли «рівність і процвітання». До речі, це не завжди був популізм, один із правителів Оттоманської ім­перії в указі для намісників при­кор­донних земель формулював логіку розширення своїх ідей і територій: «Поводьтеся з нашими під­даними так, щоб селяни сусід­ніх князівств заздрили їх долі». Не­погане гасло. Може хтось візьме його на знамено чергових виборів.

Усім знайомий Бонапарт при­йшов у Єгипет... правильно, під лозунгом звільнення від турецького ярма. Звісно, знайшлись продажні шкури, які винесли хліб і сіль Наполеону, за бакшиш почали розпродавати національне культурне надбання...

«Несправедливих» французів замінили «справедливі» британці, тих спробували підсидіти німці та італійці. І Радянський Союз активно ліз і кидав сірники в несвою війну...

Єгипту жити нелегко, але його незалежні і толерантні гро­мадяни роблять величезні зусилля для того, щоб їхню древню і неймо­вірно цікаву країну побачила максимальна кількість людей зі всієї земної кулі. Так, ці подорожні несуть кошти в скарбницю держа­ви. Але є речі, непідвладні логіці бізнесу. Під час нічної подорожі до Каїра водій автобуса постійно вмикав неголосну мелодійну музику. Коли моя дружина запитала, про що ці пісні, той відповів: «Про кохання, звісно, про кохання, лише про кохання». До речі, кожна жінка в Єгипті матиме від місцевих чоловіків таку кількість компліментів, що їх вистачить на все майбутнє життя. Особливо квітучі епітети поллються у ваші вуха, коли співбесідник дізнається, що ви з Укранії, тобто з України.