Минулої неділі, у День військово-морського флоту України, поблизу берегів Севастопольської бухти за участі міністра оборони України Михайла Єжеля, представників вищого ешелону МО і ВМС, керівників міста Севастополя відчинив свої двері унікальний музей. Михайлівська берегова казематована батарея, розміщена на Північному боці, практично навпроти Графської пристані, вперше за свою понад 160-літню історію побачила таку кількість цивільних осіб.
Із 40-х років XIX століття це був закритий об’єкт, який належав військово-морському відомству. Східна (Кримська) війна, Перша світова війна й особливо події Другої світової війни залишили незгладимі рубці на тілі міста, що пережило багатомісячні облоги та штурми. Важко знайти на землі місце, так рясно полите кров’ю його захисників і завойовників. Лише дві батареї міста-фортеці — Михайлівська й Костянтинівська, обидві названі на честь великих князів — сяк-так дотягнули до наших днів. Через кілька десятиліть ми могли б тільки згадувати про них, звісно ж — у минулому часі, — і це за умови, що бачили навіч унікальні пам’ятки фортифікації. Севастополь практично всю свою історію був закритим містом. Михайлівська батарея збереглася значно краще, ніж Костянтинівська, але час невблаганно руйнував і її потужні стіни. Де ж узяти інвестиції на порятунок пам’ятки історії й архітектури?
У цій ситуації останній бастіон — меценати, але лави їхні у зв’язку з кризою вочевидь поріділи. Як кажуть, про смаки не сперечаються, проте авторові потуги українських меценатів, які вкладають божевільні гроші в сучасне мистецтво, видаються струсом повітря, що відгонить, за дуже поодинокими винятками, поганим смаком. І тому створення з нуля нового музею в інтер’єрах, де явно відчувається автентика минулого і його дух, видається подією втішною. Київський меценат, колекціонер, член Британського товариства дослідників Кримської війни Олексій Шереметьєв багато років збирає раритети часів тієї війни. Абсолютно органічним стало його прагнення допомогти місту врятувати пам’ятки минулого, без яких Севастополь — не Севастополь.
«Це глобальний проект — сказав після відкриття Військово-морського музею Олексій Шереметьєв. — Мені дуже приємно, що він здійснився в моєму улюбленому, такому прекрасному і героїчному місті. Приємно, що в цей проект уклали душу і моя команда, і Севастопольська міськадміністрація. Названий мною термін — сто днів — здавався нереальним практично всім. Щиро кажу: без підтримки міста в нас не вийшло б нічого. Все, що зроблено з благоустрою, підключення до мереж, — це все заслуга Севастополя. Та й без Міністерства оборони, Національного військово-історичного музею не зміг би народитися наш проект. Хотілося б, аби Михайлівська батарея стала однією з візитівок міста.
Усі побачили, що я конкретно роблю і як це важливо для Севастополя та для України загалом. За 39 років мого життя це перший досвід такого продуктивного спілкування з владою. Є усвідомлення і розуміння важливості проекту. Я дуже здивований. На цій землі особлива атмосфера — відчувається згуртованість, сімейність. Севастопольці — одностайна сім’я, більшість людей пов’язані з морем. У моряків, і військових, звісно ж, взаємовиручка — звична річ. Слова «честь», «доблесть» для них не порожній звук.
У підготовці експозиції нам допомагав Національний військово-історичний музей (на його території й розміщується експозиція). Особовий склад команди, яка проводила будівельні роботи й реконструкцію, — це в різні періоди від 50 до 120 осіб. Працювали не покладаючи рук. Мозковий центр — чоловік 15 (щодня протягом ста днів, хто в Києві, хто в Севастополі), не шкодували ні часу, ні сил для створення цього прекрасного музею. Не побоюся бути нескромним: сто днів — таких термінів у музейній справі немає. Тепер же головне — утриматися на цій висоті. З виразів облич працівників інших музеїв я зрозумів, що наша
команда домоглася серйозного результату. Відкриття нового музею найчастіше викликає в цьому досить закритому середовищі заздрість, дух суперництва. Хоча це ненормально, — музеїв в Україні мало. Вони відіграють потужну виховну роль, ми повинні виховуватися не тільки на війні, на військовій історії, а й на літопису попередніх поколінь. Тому й назвали севастопольський фестиваль саме так — «Війна і мир». Ми зобов’язані не переривати ланцюжок історичних фактів і подій».
Музей у Севастополі — не перша ластівка. У Балаклаві та Керчі вже приймають відвідувачів музеї, засновником яких став Олексій Шереметьєв.
Численні глядачі побачили реконструкцію подій багатьох епох — Кримської війни, часів Першої світової та Громадянської воєн, Другої світової війни... Новий музей може похвалитися унікальними документами: особиста печатка адмірала Михайла Лазарєва, креслення інженер-генерала Едуарда Тотлебена, оригінал тексту радіограми Михайла Фрунзе генералові, барону Петру Врангелю про здачу Криму, з огляду на марність опору білої армії, унікальна діорама Балаклавського бою, де в атаці легкої кавалерійської бригади 13 жовтня 1854 року полягли представники багатьох британських аристократичних родин (Монтгомері, Чемберлен, Солсбері; байку про дідуся Вінстона Черчілля до уваги не беремо, він просто служив у полку, який пройшов раніше горнило Кримської кампанії).
Вінцем дводенних святкувань (3—4 липня), що проходили на території батареї, яку севастопольці називають равеліном, стала «Михайлівська музична асамблея» (у рамках грандіозного проекту «Війна і мир»). Її було присвячено відкриттю Музею військово-морської історії України та експозиції Музею Шереметьєвих у Севастополі. Глядачі відзначили унікальну акустику, і є надія, що площа перед Михайлівською батареєю стане постійним майданчиком для проведення різноманітних фестивалів. Фестивальний оркестр під керуванням Володимира Кіма виконав твори Франца Зуппе, Сергія Рахманінова і Петра Чайковського. Учасниками концерту стали лауреати міжнародних премій піаністи Лука Окросцварідзе (Грузія) і Катерина Куликова (Україна).
Робота істориків, реставраторів триває. Михайлівський равелін уже як мінімум на півдорозі до свого первозданного вигляду. І це не може не тішити.