UA / RU
Підтримати ZN.ua

Війна і культура

У Києві знайдено нове «трофейне» нотне зібрання з Німеччини

Автор: Сергій Кот

Доля культурних цінностей, що були втрачені чи переміщені внаслідок Другої світової війни, є одним з ключових питань, які протягом уже тривалого часу багато в чому визначають стан відносин між Україною та Німеччиною. Для обох сторін воно надзвичайно чутливе, бо зачіпає трагічні сторінки історії.

Перебуваючи в складі СРСР, у роки війни Україна пережила агресію з боку нацистської Німеччини та всі труднощі окупаційного режиму. У цей час Україна зазнала надзвичайно масштабних втрат культурних надбань. Визначні культурні цінності ешелонами вивозили з її території спеціальні німецькі організації та підрозділи, серед яких вирізнялися Айнзацштаб рейхсляйтера А.Розенберга та батальйон спеціального призначення «Група Кюнцберга». Це був справжній культурний апокаліпсис, наслідки якого даються взнаки і досі. Чимало безцінних українських музейних, архівних, бібліотечних фондів донині вважаються безслідно зниклими. Відповідно, очікування України від співробітництва з Німеччиною в питаннях реституції культурних цінностей пов’язані насамперед зі сподіваннями розшукати та повернути максимально можливу кількість втрачених у роки війни предметів культури.

Для Німеччини ж Україна становить об’єктивний інтерес як частина колишнього СРСР у зв’язку з організацією радянським керівництвом у повоєнні роки масового вивезення культурних цінностей із зони його відповідальності на території Німеччини. Серед них, зокрема, - музейні цінності, архіви, книжкові колекції, кількість яких вимірюється мільйонами одиниць. Німецький уряд вважає дії СРСР неправомірними і докладає значних зусиль, аби відшукати й повернути втрачене.

Починаючи з 1993 р. ведуться офіційні українсько-німецькі переговори про долю втрачених та переміщених культурних цінностей. За цей час цей діалог був позначений як взаємними зустрічними кроками щодо повернення «трофейних» творів мистецтва, архівів та книг, так і періодами доволі жорстких концептуальних дискусій стосовно статусу тих пам’яток культури, які потрапили з території Німеччини до України вже після війни.

«Архів Баха» як символ реституції

Чи не найбільший суспільний резонанс у контексті українсько-німецького реституційного діалогу викликало обговорення питання про повернення Німеччині в 2001 р. «Архіву Баха» - унікальної збірки рукописів європейських композиторів ХVІ-ХІХ ст. з колекцій Берлінської співочої академії (Zing-Akademie), що налічувала загалом 5173 одиниці зберігання (понад 1 млн. нотних аркушів). Серед них – автографи та першодруки творів членів родини Й.-С.Баха - Вільгельма Фрідемана Баха та Карла Філіппа Емануеля Баха, а також Дж.Перголезі, В.-А.Моцарта, А.Вівальді, Г.-Ф.Телеманна, Й.Гайдна, Г.-Ф.Генделя, Л.-В.Бетховена, Ф.Мендельсона, українського композитора Д.Бортнянського та багатьох інших.

Ця збірка потрапила в Україну за нез’ясованих обставин. Вважається, що її привезли до Києва радянські танкісти, які знайшли колекцію під час бойових дій у Сілезії (нині Польща), куди нацисти евакуювали зібрання Берлінської співочої академії.

Спочатку вона зберігалася в Київській консерваторії разом з іншими нотними зібраннями. 1973 р. збірку передали на зберігання до фондів Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва (ЦДАМЛМ), де для фахівців та музикантів вона була у вільному користуванні (ф. 441). У 1999 р. колекцію досліджував американський музикознавець з Гарвардського університету Крістофер Вольф, який ідентифікував її з частиною втрачених у роки війни зібрань Берлінської співочої академії, про що й зробив публічну заяву. Долю та обставини переміщення цих зібрань з Берліна детально дослідила відома американська дослідниця П.-К.Грімстед. Вона встановила, що в серпні 1943 р. 90 пакунків з матеріалами фондів академії, поміщених у 14 великих ящиків, тодішня німецька влада евакуювала до замку Уллерсдорф, розташованого в околицях Бреслау - сучасного польського Вроцлава. Згодом сліди колекції загубилися. І саме її 1999 р. було ідентифіковано як втрачені фонди Берлінської співочої академії.

Під час зустрічі президента України Л.Кучми з канцлером ФРН Г.Шрьодером (у Лейпцигу 2000 року) вперше на офіційному рівні зайшлося про факт перебування на території України цієї збірки та обговорювалася її подальша доля. В ході нової зустрічі з Г.Шрьодером, у січні 2001 р., Л.Кучма передав йому декілька сторінок партитури Й.С.Баха з колекції архіву. Наступним кроком стало підписання міждержавної угоди про вирішення питання щодо повернення «архіву Баха» Німеччині у тримісячний строк. 18 вересня 2001 р. Кабінет міністрів України ухвалив відповідну постанову. 30 листопада того ж таки року газета «Урядовий кур’єр» повідомила про офіційну передачу Німеччині 5119 одиниць зберігання з «Архіву Баха» та підписання відповідного міждержавного акта. Німецька сторона погодилася, щоб частина архіву, зокрема твори Д.Бортнянського, М.Березовського та ряду інших композиторів зі слов’янських країн, залишилася в Україні. Крім того, передану Німеччині частину архіву було скопійовано для ЦДАМЛМ. Виготовлені коштом німецької сторони копії матеріалів збірки та залишена в Україні значна її частина, яка стосувалася творчості слов’янських композиторів, є, поза сумнівом, позитивним досвідом у компромісному вирішенні долі цієї колекції.

Однак у цілому події, пов’язані з поверненням німецьких культурних цінностей, мали тоді неоднозначну суспільну оцінку в Україні, викликали широкі дискусії у політичних колах і серед експертів. Розходження в поглядах на цей акт реституції стосувалися як доцільності та правових підстав кроку української влади, так і самої процедури ухвалення рішень та їх ефективності з погляду загального переговорного процесу з Німеччиною стосовно долі втрачених та переміщених у роки Другої світової війни культурних цінностей. Однак попри всі дискусії, очевидним є головне - це був беззастережний акт доброї волі з боку України щодо Німеччини та Берлінської співочої академії як історичного власника втраченої в роки Другої світової війни нотної колекції. Цей крок підтвердив декларації України про готовність до співпраці із зацікавленими сторонами у вирішенні складних питань повернення та реституції культурних цінностей. За всіма параметрами «Архів Баха» став найвизначнішим та наймасштабнішим комплексом культурних цінностей, які за роки незалежності України були повернуті нею Німеччині. Тож його цілком можливо вважати певним символом українсько-німецької співпраці у цій сфері на тому історичному етапі.

Проте відтоді процес двостороннього повернення та реституції культурних цінностей між Україною та Німеччиною пригальмувався, настала тривала пауза. Її причини можна шукати в різних поглядах, які до останнього часу домінували на офіційних рівнях обох держав, на проблему реституції культурних цінностей та щодо статусу втрачених чи переміщених внаслідок війни культурних цінностей. Але після певної перерви знову з’явилися позитивні сигнали про можливість поновити в даній сфері продуктивний діалог між Україною та Німеччиною, який був започаткований у перші роки незалежності України і тривав упродовж 90-х років ХХ ст. та на початку 2000-х. Приміром, у січні 2009 р. українські урядовці надали офіційний дозвіл на вивезення та повернення Дрезденському кабінету гравюр з рисунка Георга Фрідріха Августа Лукаса. Згодом німецьким експертам було передано списки 248 видань з бібліотеки «Розаріум» міста Зангергаузен, які після війни потрапили до бібліотеки Національного ботанічного саду ім. М.Гришка. Водночас в офіційній державній електронній базі втрачених культурних цінностей (Магдебург) у Німеччині було розміщено дані про понад 10 тисяч втрачених у роки війни пам’яток з українських музеїв. У грудні 2010 р. у Києві відбулося VІІІ засідання Змішаної українсько-німецької комісії з питань повернення та реституції втрачених і незаконно переміщених під час і внаслідок Другої світової війни культурних цінностей. А 11 квітня 2011 р. у Національному музеї українського народно-декоративного мистецтва відбулася урочиста церемонія передачі Україні урядом ФРН творів народного мистецтва (210 писанок та одного керамічного тареля), які до війни належали Всеукраїнському історичному музею ім. Т.Шевченка, а восени 1943 р. були вивезені нацистами і згодом знайдені німецькими фахівцями в Регіональному музеї м. Гохштадт-на-Дунаї (Баварія).

Започаткований діалог цілком має шанс продовжитися вже найближчим часом. І в центрі уваги знову можуть опинитися «трофейні» німецькі нотні зібрання, які після війни потрапили в Україну.

«Трофейні» ноти з Дрездена

Як з’ясувалося в ході досліджень процесів переміщення культурних цінностей після Другої світової війни, «Архів Баха» виявився не єдиним нотним зібранням, яке потрапило в Україну в повоєнні роки з території Німеччини. В бібліотеці робочих комплектів нот відомого в Україні та далеко за її межами Національного ансамблю солістів України «Київська камерата» поміж інших зберігається і чимало нотних видань, що були видані в середині ХІХ - на початку ХХ ст. авторитетними німецькими видавництвами, а також у Великобританії та Італії. За сприяння художнього керівника і головного диригента «Київської камерати» народного артиста України, лауреата Національної премії України ім. Т.Шевченка Валерія Матюхіна та одного з провідних музикантів ансамблю Олексія Алексєєва вдалося провести попереднє їх обстеження і з’ясувати походження.

За поки що приблизними оцінками (на жаль, іще не всі наявні фонди обстежено), в бібліотеці «Київської камерати» налічується понад сто комплектів нотних видань, виданих у Німеччині до Другої світової війни. Практично всі вони належали міській бібліотеці Дрездена, зокрема її частині - Музичній бібліотеці. Про це свідчить відповідний штамп - Städtische Bücherei* Dresden, Musikbücherei. Цікаво, що раніше більшість цих видань належала Дрезденській консерваторії, що засвідчує інший штамп - Bibliothek. Kgl. Conservatoriums f.Musiku. Theaterz. Dresden («Бібліотека королівської консерваторії музики та театру Дрездена»), перекреслений написом Ungültig («Недійсно»). Деякі видання позначені іншим штампом - Städt. Bücherei u. Lesehalle* Dresden («Міська бібліотека-читальня Дрездена»). Всі виявлені ноти оправлено в тверді палітурки, на деяких - золоте тиснення. Палітурні роботи музична бібліотека замовляла, вочевидь, окремо (деінде збереглися штампи палітурної майстерні).

Основу цієї збірки становить перше повне друковане зібрання творів Йоганна Себастьяна Баха, що в середині ХІХ ст. почали видавати в Лейпцигу. Процес тривав безперервно впродовж кількох десятиліть. Це була колосальна робота, до якої було залучено кращих фахівців. На жаль, на частині томів відсутні початкові паперові обкладинки, де був рік видання кожного окремого тому. Тож на першому і другому томах відсутні дати їх виходу у світ. Третій том датований 1853 роком. Загалом серед обстежених нотних видань вдалося виявити 50 томів (це загальне число, в порядку нумерації є пропуски відсутніх томів). Останній з наявних томів серії видано 1896 р. (т. XLVI).

Зокрема, саме в 1945 р., коли на території Німеччини ще діяли так звані трофейні бригади українських фронтів, до фондів Київського музею західного і східного мистецтва надійшло більш ніж 500 картин та значна кількість малюнків і гравюр (у дослідженнях фігурує 102 200 одиниць), у тому числі з Дрезденської картинної галереї. До цього музею потрапили також рукописи й малюнки, пов’язані з ім’ям видатного німецького поета Й.Гете з музею у Веймарі. Картини та гравюри (в меншій кількості) опинилися також у фондах Київського державного історичного музею та Київського художнього інституту (16 творів). Музейні предмети (20 виробів з мейсенської порцеляни з довоєнних фондів Дрезденської картинної галереї) у 1945 р. потрапили до Державного музею українського мистецтва в Києві. Археологічна збірка матеріалів зі стоянки давніх германців Каблов опинилася у фондах Інституту археології АН України. Вважається, що саме в 1945 р. потрапив до Києва і «Архів Баха».

У 1946 р. по 14 областях України було розподілено 213581 одиницю привезених з Німеччини книг. У 1947 р. Академія архітектури України додатково отримала 11 тонн трофейної німецької літератури переважно технічного характеру. Однак серед цих книг - як «посібники з будівництва та архітектури» - виявилися альбоми гравюр ХVІІІ ст., що тривалий час зберігалися без використання в опломбованих шафах у приміщеннях академії, а потім, на прохання її адміністрації, були передані Київському музею західного і східного мистецтва.

Тож, на наш погляд, з’ясування обставин, за яких нотна колекція з Дрездена опинилася в Києві, потрібно починати насамперед з пошуку матеріалів саме за ці роки.

Зрозуміло, що проблема переміщених культурних цінностей дуже складна і багатогранна. Крім суто моральних аспектів, це й сфера «великої політики» та міждержавних стосунків. Але найважливішим і найактуальнішим вважаємо вирішення питання про відкритість та вільний доступ до переміщених культурних цінностей. Бо мистецтво повинне служити як культурі і науці, так і суспільству в цілому. Переконані, що тут цілком можливе порозуміння та різні форми співпраці: на рівні держав, на рівні конкретних музеїв, бібліотек та інших установ і закладів різних країн. Дискусії про статус і реституцію культурних цінностей мають вестися окремо від питань про їх відкритість. А відкриття раніше засекречених «закритих фондів» переміщених колекцій повинні підтримати всі учасники діалогу, щоб не викликати в майбутньому взаємних підозр та напруги у стосунках.

Якою буде подальша доля колекції нот з Дрездена, сьогодні важко передбачити. Очевидно, її буде вирішено в рамках українсько-німецьких консультацій та переговорів. Це розуміють теперішні володільці колекції, не заперечуючи можливості її повернення Німеччині. Із цього приводу художній керівник і головний диригент «Київської камерати» Валерій Матюхін сказав: «Безумовно, подальша доля цих нотних видань вирішуватиметься на офіційному міждержавному рівні. Але як музикант і людина я вважаю, що вони цілком можуть бути повернуті у Дрезден, де опиняться в складі історично сформованої музичної колекції. Для нас важливо, щоб ми, як музиканти, могли навзаєм отримати для роботи аналогічні нотні комплекти сучасного видання».

Якою буде позиція політиків та дипломатів обох держав, вочевидь, зможемо довідатися вже в недалекому майбутньому.