Не пив я. Не пив. Хоча привід є...
День узяття Бастилії впорожні пройшов!
Дядько Дмитро
Цікаво, чого ви від мене чекали? Що я з усією країною дружно просюсюкаю: «Поздоловляю зі святом святого Валентина»? Я взагалі досі не можу зрозуміти — з якого доброго дива наш одностайний радянський народ зі страшною силою позабував свої споконвічні свята й різко сприйняв усе найгірше, що є на Заході? І ще й пофарбував це в наш неповторний національний колорит. Куди поділася національна гордість великоросів, про яку так багато писав дідусь Ленін у своїй епохальній праці «Как нам реорганизовать рабкрин»? У нас же була безліч простих, але світлих свят. Свят, зауважте, з приводу яких завжди був привід випити (а навіщо ці свята існують?). Як просто, але водночас велично проходили ці хвилюючі події! Увесь радянський народ в єдиному пориві, із сльозами на очах і з гордістю в душі піднімав келихи й випивав за:
1) Узяття Бастилії;
2) День народження від дня смерті Клари Цеткін;
3) День народження Олександра Сергійовича Пушкіна;
4) День Радянської Армії — єдине свято, що відзначалося як свято просто мужиків, самців у найвищому сенсі цього слова. І нікого не хвилювало — чи служив він, чи збирався служити, чи не збирався служити з релігійних міркувань тощо. День Радянської Армії завжди був ніби антиподом Восьмого березня й народ святкував його з великим натхненням;
5) Старий Новий рік — цілком таємниче й загадкове свято, яке, проте, досі всі любимо й відзначаємо;
6) Великдень, традиційно улюблений студентами. Мудра партія й уряд завжди тривожилися про те, як би вберегти нашу світлу молодь від участі в хресних ходах, щоб їх, не дай Боже, не затоптали та не тріснули випадково хрестом по голові. Тому на це свято влаштовували шикарні концерти й дискотеки. Молодь, утім, у ті часи ще не вибирала пепсі, тому, натанцювавшись на дискотеці, з піднесенням брала участь у хресних ходах;
7) Восьме березня — традиційне свято продавців квітів. Жінки також шанують цей день, позаяк лише Восьмого березня можна змусити свого чоловіка витягти, нарешті, ялинку з дому;
8) Сьоме листопада. Мало хто знав, чому присвячене це свято, але діти в школі настільки затвердили фразу російською «день седьмое ноябля — класный день календаля», що дорослі охоче вірили діточкам на слово й це свято також відзначали;
9) Перше травня — традиційно улюблене народом свято. По-перше, —хороша погода, по-друге, — можна з ентузіазмом прогулятися Красною площею й переконатися, що вожді ще в змозі заповзти на мавзолей і підняти руку.
І я перелічив лише малу частину всенародно улюблених свят, під час яких завжди був хороший, ємний і солідний привід випити. А що сталося останнім часом? З якого такого доброго дива ми почали відзначати цілком чужі нам свята? Я всіма руками за надання офіційного державного статусу церковним святам. Зрештою, їх і так завжди відзначали. Але з якого бодуна ми стали відзначати всякі європейські чи, не приведи Господи, американські свята?! Кому могло спасти на думку відзначати богомерзенне свято «Hello, Win», що викликає почуття відрази в комп’ютерників усього світу?
Так, в американців Білл Гейтс — національний герой. Бо він утілив американську мрію: змалечку став торгувати смаженими каштанами, потім раптово розбагатів і одержав тортом по пиці. Американці просто обожнюють це свято і традиційно цього дня наряджаються Біллом Гейтсом, ходять по будинках і підпалюють клавіатуру комп’ютерів.
Але це їхнє свято! Як можна відзначати це свято в нас? Більшість (щасливі люди) взагалі не знає, хто такий Білл Гейтс. Який тост можна підняти?
У нас же є свої чудові дати! А яке диво поганські свята (особисто я взагалі був проти скасування на Русі язичництва, але мене ніхто не послухав). Масляна! Поїдання Сонця! Який прекрасний, символічний і хвилюючий обряд! Відразу відчуваєш себе крокодилом з вірша Чуковського. У мене в родині прийнято на Масляну робити млинець-стайфель. Це неймовірна кількість млинців, а до них — купа всіляких додатків, словом, традиційні російські страви. Під таку закуску можна випити хоч море. А спробуй подужати свої законні 800 грамів, випиваючи за різноманітних чортів.
А це свято святого Йоргена, пардон, Валентина... Що це взагалі таке? День усіх закоханих. Куди закоханих? У кого закоханих? У пиво? У партію й уряд? Ніхто ж не каже, за що пити простому народові.
А ви знаєте, що напередодні цього свята вся Америка та Європа просто завалені всілякою рожевою мерзотністю: листівочки, сердечка, янголи, голубки, що цілуються, кошенята з тупими оченятами й т.д. Як можна спокійно жити, дивлячись на все це? Як можна дивитися на голубів, котрі цілуються? Як можна розчулюватися, дивлячись на застиглі в поцілунку дві літаючі вбиральні, які просто-таки справляють велику нужду на наших світочів: Пушкіна, Гоголя й Эрнста Тельмана?
А ці фрази, які в такі дні постійно повторюють американці як пароль і відзив: «Would you be my Valentine?» (Хочеш бути моїм Валентином?), «Yes, shure!» (Звісно, буду, Шурко). А якщо хлопець не в курсі цих нових традицій і за таке запитання трісне дівчину по вухах? І цей день замість того, щоб цементувати родину, її просто-таки зруйнує. Ви цього домагаєтеся?
Коротше, я категорично проти всіх цих чужих свят. Я вимагаю скасувати всі ті хеловіни й валентини! Ми завжди знайдемо за що випити, не чекаючи підказок від усяких там європейців і американців. Зрештою, у нас є День незалежності Намібії (моє улюблене свято). У цій країні було стільки революцій, що дні незалежності бувають навіть кілька разів на місяць. Ми завжди зможемо підняти келихи й проголосити тост за цю маленьку, але дуже незалежну латиноамериканську країну (чи де там вона знаходиться?) та за її двісті вісімдесят президентів. І хай живуть наші національні світлі свята! Скажемо рішуче «NO» американським імперіалістам та їхнім провокаціям! Я закликаю усіх не піднімати сьогодні келихи за всіляких чужих нам валентинів, а чесно випити за п’ятдесятиріччя від дня століття дати винаходу конденсатора! Ура, товариші! Будьмо!