Минулої осені, в час передвиборної кампанії в Україні, потрапив мені до рук київський журнал «Економічний часопис-ХХІ». Одна з перших статей зацікавила: її назва — «Америка, Україна та висока цивілізація» — здалася на той час занадто оптимістичною. Адже у вересні ніхто не знав, ані хто переможе, ані яким шляхом піде Україна. А тут йшлося про найвищий щабель розвитку та ще й поряд з Америкою — супердержавою світу.
Автор статті — науковець-політолог Віктор Басюк — народився в Україні, виріс в Америці й є доктором політичних наук, автором книги «Технологія, світова політика і політика Америки», де він розробив концепцію високої цивілізації, та інших праць. Був викладачем Колумбійського університету, консультантом Білого Дому, Державного департаменту та інших державних установ.
— Вікторе Володимировичу, що таке «висока цивілізація»?
— Найвищий ступінь еволюції суспільства на дану епоху. В різних періодах історії були високі цивілізації, як, наприклад, Стародавня Греція чи Рим. Деякі складники високої цивілізації можуть бути збережені в тій чи іншій країні, але це не значить, що така країна і сьогодні належить до цього розряду, бо еволюція суспільства прогресує. Деякі властивості минулих високих цивілізацій, скажімо, філософія чи музика, можуть бути складниками високої цивілізації і в сучасну добу. Але країни, які мають найкращу філософію чи музику сьогодні, не будуть країнами високої цивілізації, якщо інші аспекти їхнього суспільства, скажімо, економіка, політичний розвиток чи культура в цілому є відсталими.
У центрі високої цивілізації в її сучасному вимірі є розвиток найкращого потенціалу людини і його використання задля поліпшення суспільства. Зосередження сучасної високої цивілізації на людині споріднене з розвитком демократії, яка дбає про людину і яка вийшла на передній план в еволюції політичного аспекту суспільства. Протягом останнього століття демократія перемогла самодержавні форми політичного устрою, включно з фашизмом і комунізмом, хоча цей процес ще триває в деяких регіонах світу.
— У своїй статті ви стверджуєте, що Америку чекає неминучий занепад. Які підстави для такого передбачення?
— Дуже прості — історія. Існувало декілька держав, які свого часу були наймогутнішими у світі, але жодна з них не втримала своєї могутності довічно. Чи не найдовше панувала Римська імперія — тисячу років. Великобританія була найпотужнішою країною у світі приблизно 200 років. Щодо Америки питання не в тому, чи згубить вона перше місце у світовій силі, а лише в тому, коли це станеться. Є підстави думати, що відносний занепад американської могутності може початись у відносно недалекому майбутньому. Так, зростання економіки Китаю становить 8—10% на рік, тоді як американська економіка зростає всього на 3—3,5%. Індія, як і Китай, має населення понад один мільярд. Зростання її економіки становить 7—8% на рік, і вона має потужну групу технологічно освіченого населення. Через якихось кілька десятиліть американська економіка може стати самодостатньою. В самодостатній економіці майже всі відходи будуть утилізовані і зростання економіки залежатиме лише від продуктивності. Якщо так, то економічне зростання Америки знизиться до 1,5%.
Крім того, американське населення старіє і медичні витрати помітно зростають. У 2000 році витрати на охорону здоров’я для людей понад 65 років становили 2,3% ВВП США, а в 2024-му вони досягнуть 6%. Далі вони стрімко зростатимуть і в 2080 році досягнуть 13,7% ВВП. Таке зростання відчутно відіб’ється на спроможності держави утримувати свою потугу.
Важливо підкреслити, що всі ці чинники, які спричиняють відносний занепад Америки, — в галузі так званої «твердої сили», яка складається з економіки та збройних сил. Коли ж Америка зверне більше уваги на так звану «м’яку силу», зокрема на розвиток високої цивілізації, яка в майбутньому може бути потужним знаряддям «м’якої сили», то її потуга і впливи у світі триватимуть набагато довше, ніж завдяки «твердій силі».
— Що таке «м’яка сила» і чим вона відрізняється від «твердої»? У своїй статті ви стверджуєте, що необхідно мати баланс між ними. Як це стосується Америки й України?
— Почну з «твердої сили». Як уже згадував раніше, вона складається зі збройних сил і економіки. Основна характеристика «твердої сили» — це примус. Збройні сили використовуються для примусу, кінцево — у формі війни. Економіка творить і утримує збройні сили, але вона може бути вживана для примусу безпосередньо, не обов’язково через збройні сили. Наприклад, відмова мати будь-які економічні зв’язки з країною є засобом примусу, який Америка нині вживає щодо Ірану. Другорядна характеристика «твердої сили» — це спонукання у конкретній формі. Наприклад, одна країна може спонукати іншу сумою грошей чи військовою допомогою для того, щоб вона діяла в бажаний спосіб.
Концепцію «м’якої сили» розвинув Джозеф Най, професор міжнародної політики Гарвардського університету у своїй книжці «М’яка сила: засіб успіху в світовій політиці» (2004). Основні характеристики «м’якої сили» — це привабливість та вміння об’єднувати людей чи держави для певної мети. Країна може мати привабливий імідж, який інші держави сприймають і схильні йти назустріч чи сприймати провід такої країни. Помаранчева революція відкрила багато дверей для України, які доти були закритими. Вміла дипломатія, яка стежить за законністю своїх дій, союзи, споріднена ідеологія, інтелектуальні і культурні впливи є формами «м’якої сили». В еволюції суспільства «м’яка сила» зростає у своїх впливах. Це великою мірою пояснюється тим, що чинники, споріднені з «м’якою силою», стають важливішими. Наприклад, протягом останніх десятиліть роль моралі, етики помітно підвищилася в міжнародній політиці. Вона стала важливішою ніж, наприклад, принцип суверенітету держав. Свого часу такі міжнародні організації, як ООН і НАТО схвалили воєнну інтервенцію в Боснії, Сомалі і Косово, тому що права людини були там потоптані. Отже, поводитись етично в міжнародній політиці є знаряддям «м’якої сили».
Щодо балансу між «твердою» і «м’якою» силами, то він необхідний навіть для тих держав, які мають дуже велику «тверду силу». Остання втрачає свою потужність, якщо вона не зрівноважена з «м‘якою». У перші роки свого існування адміністрація президента Буша покладалася переважно на «тверду силу» і проводила односторонню політику, часто уникаючи консультацій з іншими державами. Це спричинило надмірне розтягування військових та економічних ресурсів і погіршення відносин з багатьма країнами, навіть з деякими найближчими союзниками. Вашингтон був змушений вдатися до «м’якої сили» — змінити свою політику відносно ООН і НАТО та скоротити односторонність своєї політики. Це не значить, що Вашингтон радикально змінив свою політику; він ще далі продовжує покладатись перш за все на «тверду силу». Але Америці було необхідно звернутися до «м‘якої сили», щоб підтримати «тверду». «Тверда» і «м’яка» сили взаємозалежні і, якщо відповідно вживані, підтримують одна одну. У випадку Іраку, «тверда сила» намагається поширити «м’яку» — ідеали демократії на Близькому Сході. Успішно це проводиться чи ні — інше питання.
Для України проблема балансу між «твердою» і «м’якою» силами є відмінною від Америки. Потенціал «твердої сили» України є набагато меншим від сучасної «твердої сили» Америки. Навіть якщо б Україна максимально розвинула цей потенціал, вона не може бути наддержавою; в найкращому разі вона була б успішною країною середньої потуги. Але потенціал України у «м’якій силі» набагато більший від її потенціалу «твердої». Особливо, якщо країна послідовно прагнутиме до високої цивілізації, що дасть їй багато «м’якої сили» і вона може висунутись на передній план у впливах у світовій політиці. Отже, Україні було б вигідно розвивати високу цивілізацію і використовувати її «м’яку силу». Це не значить, що пріоритети «м’якої сили» в розвитку України мають бути за рахунок «твердої». «Тверда сила», зокрема економіка, необхідна для високої цивілізації. Без солідного економічного підгрунтя висока цивілізація не може існувати.
— Які реалії щодо досягнення високої цивілізації України після помаранчевої революції — шляхи і терміни?
— Такі явища, як помаранчева революція — це перехідні стадії на шляху до високої цивілізації в диктаторських чи наближених до диктатури країнах, де поширена корупція, нечесність, злочинство й інші «нечистоти» суспільства. Суспільство втомлюється і врешті реагує на ці «нечистоти». Так вибухає помаранчева революція. Преса цитувала голоси опозиції на Майдані: «Врешті ми стаємо цивілізованою країною». У цьому світлі помаранчева революція була дуже важливим поступом для України. Але очищення суспільства не закінчується на помаранчевій революції; воно триватиме роками. Більше того, щоб свідомо рухатись до високої цивілізації, провід країни мусить досягти конкретного рішення в цій справі і скерувати суспільство на довгий процес очищення. У міру можливості країна повинна вийти на передній план усіх галузей еволюції суспільства. Це торкається майже всіх міністерств, а перш за все — Міністерства освіти та науки і Міністерства культури.
Як пригадуємо, в центрі високої цивілізації сьогодні є розвиток найкращого потенціалу людини і його використання для поліпшення суспільства. У цьому відношенні освіта й наука відіграватимуть істотну роль. А культура є ключовим чинником еволюції суспільства й удосконалення людини. Адже людські істоти є недосконалими і незавершеними у своєму розвитку створіннями, які постійно удосконалюють себе через культуру. По відношенню до розвитку людини освіта, наука і культура — взаємозалежні і, відповідно скеровані, мусять підтримувати одна одну.
Але на даному етапі розвитку України Міністерство економіки є особливо важливим, бо воно має створити модель економіки, яка була б достатньо передовою, щоб відповідати вимогам високої цивілізації і збудувати економічну базу, на якій висока цивілізація могла б стояти. В цьому відношенні модель Фінляндії заслуговує на увагу, де, як і в США, існує тісна співпраця між урядом, університетами та індустрією.
Скільки забере часу для України досягнення високої цивілізації? За умови зосередженої і послідовної діяльності уряду в цьому напрямі, приблизно 30—40 років.
— Беручи до уваги сучасну ситуацію в Європейському Союзі (ЄС), чи прискорять вступ України в ряди його членів кроки до високої цивілізації?
— На даному етапі свого розвитку Європейський Союз загруз у своїх буденних проблемах: високе безробіття, низьке економічне зростання, загроза дешевої робочої сили з боку кандидатів вступу до ЄС, труднощі щодо спільного бюджету та Конституції ЄС і т.п. Внаслідок цих проблем Франція і Голландія проголосували проти прийняття Конституції ЄС і цим уповільнили розвиток Союзу. Ці явища утруднюють вступ України до ЄС. Прагнення України до високої цивілізації збільшили б її шанси вступу до ЄС, хоч воно не гарантувало б цей вступ в найближчому майбутньому.
Але давайте подивимося на відносини України до ЄС трохи інакше. Той факт, що ЄС загруз у буденщині і не має вищих ідеалів і прагнень, становить серйозну перешкоду для розвитку Союзу і може привести до його занепаду. Якщо б Україна почала свідомо прагнути поступу до високої цивілізації і показала б конкретні наслідки цього прагнення, це змусило б ЄС подумати про напрям свого розвитку і про більш високі ідеали, ніж буденщина. Не виключено, що ЄС, аби уникнути небезпеки буденщини і об’єднати свої країни навколо спільного прагнення, зможе з часом сприйняти високу цивілізацію метою свого розвитку і радо привітає Україну як свого члена. Це приклад, коли «м’яка сила» України могла б вплинути на Європу.
Щоб використовувати «м’яку силу» високої цивілізації, провід України повинен мати перспективне бачення і діяти швидко. Це, зокрема, торкається помаранчевої революції. Як згадувалося раніше, помаранчева революція є лише стадією на шляху до високої цивілізації і вона має потужну «м’яку силу». Якщо «м’яка сила» не втілиться у відповідних інституціях і не буде використана, то вона занепадатиме і врешті забудеться.
Певну аналогію можна провести з Чорнобилем. Чорнобиль був величезною катастрофою для України і сусідніх країн. Але він дав і велику «м’яку силу» Україні в галузі збереження довкілля. Але провід України не використав цієї «м’якої сили», аби розробити ініціативи у цій галузі і ввести їх у життя на площині ООН чи деінде у світі і так вийти на передній план у галузі збереження навколишнього середовища. Натомість уряд України зосередив свої зусилля на можливості дістати фонди для подолання наслідків чорнобильської катастрофи. А Захід не дуже поспішав з допомогою. А якби Україна висунула б себе на чільне місце у програмі збереження довкілля, тоді було б набагато легше дістати гроші для Чорнобиля. Як бачимо, коли бракує перспективного бачення і вчасної дії, потенціал «м’якої сили» можна легко розтринькати.