Одним із найвагоміших здобутків нової влади стала обіцянка істотно збільшити виплати при народженні дитини, яку вдалося виконати досить швидко. Вже рік — із квітня минулого року — молоді мами отримують справді некопійчані кошти, які здатні стати серйозною опорою сімейному бюджету. У Кіровоградській області, наприклад, за даними головного управління праці та соціального захисту населення, тільки за перший квартал нинішнього року одноразову допомогу при народженні дитини на суму 8,5 тисячі гривень призначено 947 сім’ям, виплачено вже три мільйони гривень, тоді як за такий самий період минулого року молоді мами отримали всього 800 тисяч. Та й сімей, яким призначалася така допомога, тоді було значно менше — 688. Усі ці цифри стосуються насамперед тих, хто ніби перебуває в зоні соціального ризику: в управлінні соціального захисту обслуговуються непрацюючі, студенти або ті, чиї трудові відносини не були оформлені юридично (таке явище, на жаль, непоодиноке — молоду людину, а тим більше вагітну жінку, можуть узяти на роботу, при цьому трудової книжки та інших документів не оформляючи: навіщо зайвий клопіт, хай дякує, що працевлаштували), і вони не мають права на обслуговування з Фонду соціального страхування. Це саме на їхню адресу так багато прозвучало докорів — плодититимуться, мовляв, бомжі та п’яниці, а дитячі гроші пропиватимуть і розтринькуватимуть. Хоч як подивись, а такі побоювання певною мірою під собою основу мають.
Отож які особливості та проблеми висвітлив нинішній рік і які завдання поставив перед працівниками соціальної сфери — про це розмова кореспондента «ДТ» із начальником управління соціального захисту населення Головного управління праці і соціального захисту населення Кіровоградської облдержадміністрації Валентиною Линченко.
Ця мама — не хазяйка... А де критерії?
— Пані Валентино, як відомо, система дитячих виплат передбачає участь у цьому процесі кількох державних управлінь. Як саме ви співпрацюєте з ними?
— Спільно з управлінням охорони здоров’я ми підготували лист районним відділам, аби медичні заклади, які займаються патронажем дітей до року, повідомляли управлінням соцзахисту, в яких саме сім’ях неналежно утримується дитина. Коли з’являються такі сигнали, працівники наших структурних підрозділів спільно з представниками управління у справах сім’ї, молоді та спорту (до їхньої компетенції входить ще й виховний момент стосовно майбутньої мами і новонародженої дитини) проводять офіційну перевірку для того, щоб вживати заходів — чи припиняти виплату допомоги, чи, в разі необхідності, подавати до суду з метою позбавлення батьківських прав.
Але трапляються й такі випадки, коли мама доглядає трьох дітей і, скажімо, найменше — новонароджене — потрапляє до лікарні. Чи це сталося з вини мами, чи підвело здоров’я, ми не можемо визначити — це прерогатива медиків. Але ми звертаємося до сільської ради, скажімо, й намагаємося дізнатися, чи ж мало те немовля належний догляд. Нам відповідають, що мама ніби нормальна, дітей не кидає, але вона, як кажуть, не хазяйка — у неї в хаті брудно, вона не вміє приготувати страви так як слід для маленької дитини, вона просто не навчена елементарних основ гігієни. Я переконана, що такі проблеми траплялися й раніше, коли не було вагомих виплат на дітей, але на них не звертали уваги, бо їх ніхто не відстежував і не контролював. У таких випадках ми не позбавляємо права на отримання допомоги. Намагаємося підходити об’єктивно, щоб враховувати всі особливості, тому в нас не так і багато сімей, яких було позбавлено виплат допомоги. Інша річ, що немає чіткого критерію оцінки. Наприклад, отримавши дитячі виплати, сім’я придбала будинок або корову в селі. Це цільове чи не цільове використання наданих державою коштів? На перший погляд, ніби не цільове. І знаходяться люди, котрі й стверджують, що не цільове, — але ж гроші вкладено у зміцнення основ добробуту родини, що, безперечно, позитивно і для дитини. Або, наприклад, молоді батьки купили телевізор. Та ж сама історія. Трапляється, правда, й парадоксальне: одна юна мама, отримавши першу солідну виплату, вирішила зробити подарунок насамперед собі й накупувала дорогих прикрас…
Але бувають і трагічні, жахливі випадки. Наприклад, чоловік жорстоко побив жінку за те, що у неї зірвалася вагітність, а він гроші, які вони мали одержати на дитину, вже чи то кудись заклав, чи пообіцяв комусь. У Світловодському районі ми припинили виплати сім’ї, де до народження немовляти вже було троє дітей. Мама з татом пиячили настільки, що маля потрапило до лікарні з дистрофією, а живим залишилося тільки тому, що старшенькі діти — трьох і п’яти років — давали йому солодку воду. Суд позбавив матір батьківських прав, але тільки щодо двох старших дітей, а молодші, з батьком яких вона жила, залишилися. Ми змушені були відновити виплати, однак чи буде щасливим дитинство цих малят — дуже сумнівно. Маємо і свою сумну статистику: за минулий рік виплати припинено з причини смерті немовлят у 18 випадках, а тільки за три місяці нинішнього року — у 16.
— І все-таки кількість сімей, яким призначено такі виплати, збільшується. Отож можна стверджувати, що зростає народжуваність взагалі, — чи це стосується насамперед сегменту соціально неблагополучних?
— Однозначно — зростає народжуваність. Я вважаю, що збільшення дитячих виплат прямо вплинуло на зростання народжуваності. Але, на жаль, і відсоток неблагополучних стає більший.
Хотіли як краще — виходить як завжди?..
— Не секрет, що молодим мамам доводиться довго ходити по інстанціях, збирати довідки, вистоювати в чергах, аби оформити зрештою виплати. До того ж жінці з немовлям, та ще й коли в неї не все благополучно у стосунках із чоловіком, із родиною, робити це дуже непросто. Адже треба на когось залишати дитину, а буває — просто нікому її доручити. У черзі з малям теж довго не вистоїш. Наприклад, донька однієї моєї знайомої оформляла дитячі виплати майже три місяці. А якщо в цей період сім’я не має достатніх засобів для існування? Тим часом відомий досвід інших країн, коли такі виплати породілля отримує поштою невдовзі після повернення з пологового будинку. Вона не повинна нікуди звертатися — факт народження зафіксований медичним закладом, решта — клопіт чиновників. Чи можливий такий варіант у нас?
— Мабуть, так і треба, аби мами не бігали, не збирали довідки. Я знаю, що над удосконаленням механізму оформлення виплат уже тепер працює наше міністерство. Тим більше що в наступному році планується виплачувати кошти на дітей усім без винятку мамам через нашу структуру. Отож спрощення процедури неминуче, інакше ми спровокуємо величезні черги, яким самі не зможемо дати раду. Колись уже такий досвід був — до 2002 року аналогічні виплати повністю сконцентровувались у нас. Але ж тоді суми були незрівнянно менші. Тепер ми, до того ж, переходимо на єдину технологію прийому громадян. Хочемо зробити так, як у центрах зайнятості: людина звертається з єдиним пакетом документів на всі види допомог, решту оформляють наші співробітники. Такий експеримент у нас триває у Маловисківському районі, він ще до кінця не відпрацьований.
— І все-таки чому жінка, народивши дитину, мусить починати оформлення виплат із звернення в той-таки в пологовий будинок, аби їй надали довідку, що вона таки свою дитину народила? Чи не абсурдна ситуація? Адже такий факт практично не можна сфальсифікувати чи якось підробити. І довідку може цілком замінити якийсь інший документ із тих, котрі породіллі отримують на руки при виписці.
— На жаль, пологові будинки та лікарні не мають відповідної комп’ютерної програми, що дозволяла б фіксувати цей факт і забезпечувати передачу таких даних у спільну базу, якою б користувалися й наші підрозділи. Скажімо, існує єдиний технологічний комплекс призначення всіх видів допомог, усі процеси, які стосуються пенсійних виплат, уже практично повністю забезпечено необхідними програмами, ця ж справа порівняно нова.
— Але ж це елементарно просто…
— Так. І все ж це слід робити на державному рівні, потрібне бюджетне фінансування, а його можна закласти тільки на наступний рік. Я наголошую, що сьогодні триває активна робота зі спрощення процедури оформлення дитячих виплат. Питання в іншому — чи завжди готові наші сім’ї отримувати таку солідну допомогу?
Менталітет не той?..
— А й справді — чи готові?
— Мій досвід свідчить, що часто не готові використовувати ці гроші на покращання умов дитини. Батьки взагалі, за великим рахунком, не повинні думати про ці кошти. Адже це просто допомога держави на певний період, дитина ж утримуватиметься в сім’ї не лише перший рік чи перші три роки. Не треба забувати, що, крім Закону «Про допомогу сім’ям з дітьми», є ще й Сімейний кодекс, який передбачає чимало батьківських зобов’язань. Рік усього тривають чималі виплати, за рік родина отримує вісім із половиною тисяч гривень. А потім сім’я таких надходжень від держави не має, а якщо вона й далі продовжує розраховувати на них?
— Ви маєте на увазі, що такі чималі виплати виховують споживацькі настрої?
— Однозначно. Трапляються, звичайно, ситуації, особливо в селах, коли мама, вже після досягнення дитиною певного віку, не може знайти роботу з об’єктивних причин — ну немає в тій місцевості вільних робочих місць. Але, як на мене, якщо є бажання, то вихід завжди знайдеться. Інша річ, що бажання часто немає…
— Тобто річ не в технології проходження паперів чи в надмірній бюрократії, а в нашій ментальності?
— Я б не хотіла абсолютно узагальнювати. Але, скажімо, ми мусимо прив’язувати виплати до місця проживання матері, однак буває так, що вона отримує ці гроші, а сама кудись виїхала, невідомо, де вона, де дитина. Або ось був випадок в одному з районів: жінка народила дитину, залишила в бабусі, а сама десь завіялася. Бабуся доглядає, а мати отримує кошти.
— А хіба не можна поєднати прискіпливий контроль із простішим, більш наближеним до людини механізмом оформлення цих виплат?
— Я думаю, що можна. Але в нашій країні, на жаль, ще малорозвиненій, інститут іспектування слабкий — він існує тільки з 2002 року. Торік в області працювало 48 соціальних інспекторів, нинішнього року — 52. Це катастрофічно мало, порівняно з обсягом роботи, який їм слід виконувати, — перевіряються практично всі виплати. Зрозуміло, що і психологічна, і методична тощо підготовка їх часто недостатня — надходять і скарги, є й нарікання на їхню роботу. Але це, знову ж таки, процес, який не можна осягнути і вдосконалити в одну мить. Робота, і напружена, триває.