«Всідайтеся зручніше й приготуйтеся вирушити в тривалу подорож. Піднявшись вище веселки, ви опинитеся на дорозі з жовтої цегли. Дорога проведе вас через зачаровані ліси, царства лихих відьом і добрих фей у Смарагдове Місто в далекій країні Оз. У світ, де кожна мрія стає реальністю…» — такий анонс передує найвідомішій екранізації улюбленої дитячої книжки «Чарівник країни Оз» (1939).
На жаль, Джуді Гарленд — виконавицю головної ролі у фільмі, яка розпочала свій шлях до успіху у два з половиною роки завдяки авторитарній мамі (не дуже удачливій акторці Етель Маріон) — ця дорога привела до самотності та ранньої (у 47 років) смерті від передозування снодійним. Було це випадковістю чи самогубством — з'ясувати так і не вдалося. Скалічене дитинство не часто обертається успіхом у дорослому житті без додаткової допомоги.
«Мама померла не від надмірної дози снодійного. Вона просто втомилася жити», — казала її донька, акторка Лайза Міннеллі, завдяки якій я й згадала цю історію. Після перегляду одного з перших інтерв’ю Дар’ї Маханець — мами восьмирічної блогерки Мілани, мені захотілося кричати. І перед очима відразу спливли кадри з кінофільму «Кабаре», коли, голосно волаючи під гуркіт потяга, що проїжджає мимо, героїня Лайзи Міннеллі знімає стрес.
Спроби окремих батьків втілити нереалізовані мрії «стати багатим і знаменитим» через власних дітей, замість того щоб просто піклуватися про них і захищати, — давні як світ. У наш час для них просто з’явилися додаткові технічні можливості.
Кілька днів тому широкий розголос отримала історія «стосунків» малолітніх блогерів — восьмирічної Мілани Маханець і тринадцятирічного Паші Пая. Фото й відео «на межі», викладені дітьми в соцмережі, мабуть під «чуйним керівництвом» дорослих, багатьма розцінені як «контент для педофілів». Дитячий омбудсмен Микола Кулеба звернувся у правоохоронні органи та соціальні служби. У відповідь на сторінці восьмирічної дівчинки в соцмережах з'явилося послання дитячому омбудсменові з пропозицією зустрітися й подивитися одне одному в очі, а також заклик до фоловерів засипати його сторінку «квітковими» коментарями. Відповіддю тринадцятирічного блогера стало відео, на якому він штовхає ногою уявних хейтерів.
На сьогодні сторінки підчищено. Поліція зареєструвала провадження за ч. 1 ст. 301 Кримінального кодексу, що передбачає покарання для дорослих, які примушують дітей до створення відео та фото порнографічного характеру, у вигляді штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (від 56 750 до 113 500 гривень) або обмеження волі на термін до трьох років.
Про те, як здатна вплинути сексуалізація дітей у соцмережах на малолітніх блогерів і на їхні стотисячні аудиторії, а також про те, яка ймовірність, що батьки, котрі спонукають і заохочують дітей імітувати в соцмережах «дорослі» стосунки, зазнають покарання, та яким воно може бути, ми розмовляли з експертами.
Злочин
«І у вісім, і в тринадцять років тіло до сексуальних стосунків ще не готове. Для стосунків, які мають сексуальний контекст, незрілим є й психологічний компонент. Цьому віку характерна романтична закоханість, — вважає психологиня, координаторка роботи з дітьми та підлітками Інституту психології здоров'я Наталія Пашко. — На фото й відео діти повторюють і відтворюють поведінку дорослих. У восьмирічної дівчинки та тринадцятирічного хлопця замало життєвого досвіду. Відповідно, вони беруть шаблони, які бачать самі або які їм дають дорослі. І якщо дорослі схвалюють, підтримують та ще й створюють простір для такої поведінки, межа між тим, що є нормою, і тим, що нею не є, в дітей стирається.
На жаль, для дорослих це, з одного боку, такий спосіб самореалізації. З іншого — коли знецінюється фізичний вік і дитину візуально й психологічно намагаються зробити ніби дорослішаю, привносячи дорослий контент, — це може бути спробою нормалізації сексуальних стосунків із дітьми такого віку.
Безумовно, все це шкодить дітям. Оскільки, знову ж таки, вони зчитують, що є норма і як виявляти симпатію, спираючись або на батьківські твердження, або на соціум. Вони копіюють і відтворюють. І якщо такий контент потрапляє в онлайн-простір, то діти сприймають це як норму. Якщо на це багато людей реагують і схвалюють, то це — нормально. І тоді підвищується ризик скоєння злочину з боку дорослих стосовно цих дітей.
Щодо оприлюднення такого роду ситуацій: усе, що стосується дітей і отримує резонанс у плані особистісного розкриття імен та фото, має як травмуючий, так і зворотний ефект. Діти ловлять те, що викликає бурхливу емоційну реакцію. Для підлітків це — як червона ганчірка: хапатися за спосіб, завдяки якому вони отримали таку увагу. І це ще більше підвищує шанси можливих педофілів скористатися ситуацією на свою користь.
Оприлюднення таких історій не має жодного виховного ефекту. По-перше, підліток ще більше йде у протест: «Увесь світ проти мене, не розуміє». І якщо з ним трапляється щось лихе, він не може звернутися по допомогу.
Крім того, поширення такої інформації приваблює інших підлітків. Вони сприймають це як таку собі норму, але щось заборонене, а вони хочуть так само. І діти можуть групуватися або навколо одне одного, або навколо тих, хто це підтримує. І в цьому — дуже великий ризик. Особливо коли, реагуючи на таку резонансну історію, дорослі починають розділяти між дітьми відповідальність і роздавати їм ролі: одній дитині — постраждалого, іншій — винного, переносячи таким чином свою відповідальність за інцидент на дітей, — знайти відьму і швидко спалити її на багатті. Це відштовхує дітей від дорослих, які могли б поговорити з ними про стосунки, пояснити, що стосується їхнього віку, а що — ні, що є нормою, що таке закоханість і як вони можуть її виявляти, що таке асексуальні стосунки і які є варіації.
Є поняття батьківської некомпетентності. Коли батьки бачать, що дії дитини містять ризики, але не знають, як говорити з нею про стосунки, секс і безпеку. Батьківська некомпетентність ставить дитину під загрозу.
І є інше явище. Коли дорослий використовує дитину як об'єкт для задоволення власних потреб — хайпу, популярності або заробітку. Це вже може розцінюватися як ухиляння від виконання батьківських обов'язків. Бо один із батьківських обов'язків — забезпечення безпеки дитини і її виховання, зокрема психосексуальне, коли говорять про стосунки, їх цінності та межі. В таких випадках мають втручатися суб'єкти реагування, до яких належать служби у справах дітей.
Для мене ця ситуація — не стільки питання взаємин восьмирічної дівчинки та тринадцятирічного хлопчика. Питання в тому, як це відбувається і як демонструється. Це — патерни поведінки дорослих, а не малолітніх дітей. Відповідно, батьки або не реагують, не втручаються, не показують дітям меж, або ж мають якийсь умисел».
«Проблема комплексна і системна. Її необхідно вирішувати, — погоджується представниця Уповноваженого з дотримання прав дитини та сім’ї Аксана Філіпішина. — Сьогодні йдеться про дівчинку і хлопчика восьми та тринадцяти років, а завтра, можливо, ми говоритимемо про інших дітей. На жаль, упевнена, що така інформація міститься в нашому інтернет-просторі.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова має чітку позицію з приводу цієї неприпустимої ситуації. По-перше, вся інформація, яка поширюється про дитину, тим більше малолітню, створює небезпеку для самої дитини. Ми багато говоримо про грумінг — встановлення дорослими дружніх і довірливих відносин із неповнолітніми особами через Інтернет для вступу з ними в інтимний зв’язок, шантажування та залякування. Маючи мінімальні навички користування Інтернетом, з контенту, розміщеного на сторінці тієї чи іншої дитини, можна вирахувати особу цієї дитини, місце її мешкання або навчання. Таким чином, дитина, про яку розміщено інформацію, наражається на небезпеку. Цією інформацією можуть скористатися люди, котрі мають злочинні наміри. Зокрема й педофіли, про яких ми згадуємо лише від одного гучного випадку до іншого.
По-друге, інформація, розміщена на сторінці дитини або поширена самою дитиною, містить загрозу для інших дітей, які є споживачами цієї інформації. Наприклад, діти можуть копіювати недоречну поведінку дорослих і транслювати це через зображення або відео. Якщо така інформація не блокується, інша дитина може вирішити, що це є нормою, і «якщо можна іншим, то можна й мені».
По-третє, діти — фігуранти таких конвентів можуть стати суб’єктами буллінгу. Якщо поглядів на розміщену ними інформацію не поділяють, їх можуть почати цькувати в шкільному або в середовищі за місцем проживання».
Покарання
«Те, що ми бачимо, насамперед питання моральності і батьківської відповідальності, — каже Аксана Філіпішина. — Конституція України містить обмеження стосовно свободи думки і світогляду, якщо вони порушують принципи моральності суспільства. Україна також має цілу низку зобов’язань перед міжнародною спільнотою, але насамперед — перед своїми громадянами, за міжнародними нормативно-правовими актами. Конвенція ООН про права дитини передбачає зобов’язання країн-учасниць захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень.
Україна ратифікувала Лансаротську конвенцію 2007 року. 21 лютого парламент ухвалив зміни до Кримінального кодексу, які імплементують її окремі положення. Керівний комітет Лансаротської конвенції періодично надає висновки стосовно використання дітей і тиражування інформації сексуального характеру. Наприклад, у пункті першому висновку 2019 року йдеться, що непристойні та відверті фото, відео сексуального характеру, створені дітьми в особливо вразливій ситуації (малий вік, діти з обмеженими можливостями, діти, які перебувають у залежності), слід розглядати як такі, що є наслідком насильства або експлуатації. І таким дітям необхідно надавати підтримку. Тобто йдеться про те, що сама дитина (а ми говоримо про дітей восьми і тринадцяти років) може не усвідомлювати, що дорослі використовують її в діях, котрі суперечать як законодавству, так і моральним принципам суспільства. За міжнародними стандартами, це прирівнюється до сексуальної експлуатації дітей.
Сексуалізація дітей істотно впливає на сприйняття як суспільства в цілому, так і самої дитини. Втягування дітей у створення і транслювання таких зображень містить високі ризики для майбутнього дитини — для її психічного, фізичного здоров’я, а часом — і життя.
Згідно з цілою низкою національних і міжнародних стандартів, такі речі — неприпустимі. Ст.7 Закону України «Про захист суспільної моралі» забороняє втягнення неповнолітніх у діяльність з виробництва та обігу продукції сексуального чи еротичного характеру, використання образів неповнолітніх у будь-якій формі в продукції сексуального чи еротичного характеру і проведенні видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру.
Однак є момент. Стаття стосується неповнолітніх — від 14 років. У нашому ж випадку йдеться про малолітніх дітей. Тобто законодавство потребує змін. Закон має охопити всіх, без винятку, дітей. Крім того, на погляд Уповноваженої ВР з прав людини, норми статті мають бути розширені з охопленням цього випадку, який підпадає під висновок комітету Лансаротської конвенції, згаданий мною вище. Ідеться про блокування контенту, про відповідальність батьків за його розповсюдження або невиконання батьківських функцій із виховання дитини та контролю за тим, що дитина робить в Інтернеті.
Уповноважена ВР з прав людини підготувала й подала в парламент відповідні пропозиції змін до законодавства. Сподіваємося, народні депутати будуть із нами солідарні і найближчим часом внесуть відповідний законопроєкт.
Тобто один компонент — це вплив ситуації на самих дітей, як на учасників так і решту. Другий — законодавство, яке регулює цю сферу. Як міжнародне, так і національне. Третій — це відповідальність батьків.
Правова оцінка, відповідно до Кримінального кодексу України, має настати своєю чергою. Але ніхто не може звільнити батьків від цивільної відповідальності, яка наразі випливає з Сімейного кодексу України. Відповідно до ст. 150, визначено обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Крім того, відповідно до ч.6 цієї ж статті, забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. А якщо йдеться про сексуальну експлуатацію дитини (за стандартами, згаданими вище), то за дії зі створення сексуалізованого образу дитини, поширення такої інформації може наставати відповідальність.
За ухиляння батьків від виконання батьківських обов’язків може наставати відповідальність відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення (КУпАП) — штрафні санкції або відповідальність, передбачена Сімейним кодексом, — відібрання дітей чи позбавлення батьківських прав.
Крім того, Уповноважена ВР з прав людини наголошує, що в даному випадку все суспільство має усвідомлювати свою причетність до подій із позиції можливості вплинути на ситуацію. ЗМІ, люди, які споживають інформацію в інтернет-просторі, мають усвідомлювати свою відповідальність за своєчасність і ефективність дій, коли в їхнє поле зору потрапляє інформація про дітей, з участю дітей або створена дітьми. Є такі важелі впливу, наприклад, як звернення до адміністрацій, до служб технічної підтримки відповідних соцмереж (Інстаграм, Ютуб, ТікТок, лайки). В кожної мережі є свої правила блокування контенту, і кожен громадянин України може прямо звертатися з проханням заблокувати той чи інший контент, якщо він порушує суспільні норми моралі.
Не потрібно розганяти вірусну інформацію. Чим більше вона транслюється, тим небезпечнішою стає. Аналогічна проблема — з інформацією про суїциди дітей. Відповідальна людина насамперед має звертатися до правоохоронних органів і до служб технічної підтримки задіяної соцмережі, щоб цей контент був заблокований. Суспільство має усвідомлювати, що такі речі з використанням дітей — неприпустимі, бо перш за все порушують як їхнє право на безпечний інформаційний простір, так і право на честь, гідність, на захист від насильства.
Щодо відповідальності батьків у конкретному випадку — це питання компетентних органів, які мають дати відповідну правову оцінку діям батьків. Органи поліції, що розпочали слідство, дають оцінку в контексті кримінального законодавства. Як відомо, порушено кримінальну справу. Ніхто не може втручатися в перебіг слідства. І все залежить від того, як буде побудовано доказову базу. Я не можу цього коментувати. Можливо, кваліфікації буде розширено.
Другий аспект — цивільна відповідальність. Уповноважена ВР з прав людини звернулася до Нацполіції, щоб нам повідомляли про перебіг кримінального провадження та його результати, а також до служби у справах дітей, щоб було проведено перевірку. Справу винесено на Комісію з питань захисту прав дитини і розглянуто можливість притягнення матері до відповідальності — або до адміністративної, або в контексті Сімейного кодексу України. Питання перебуває на контролі.
Мої прогнози — насамперед має бути адміністративна відповідальність (штрафні санкції). Певна річ, це не компенсує шкоду, заподіяну дитині. Тим більше все суспільство розуміє, що величезна кількість підписників дитячих сторінок у соцмережах приносить батькам дохід. І штрафні санкції, передбачені сьогодні КУпАП за такі дії, критично мізерні. Але навіть притягнення до адміністративної відповідальності та ухвалення судом рішення завжди лягає у висновки стосовно доцільності чи то відібрання дітей, чи то позбавлення батьківських прав. Доведеність вини враховується судом. Тому, на мій погляд, це має бути одним із найперших кроків. Кримінальне розслідування має відбуватися паралельно».
Більше статей Алли Котляр читайте за посиланням.