Руслан Пономарьов |
Останню партію Руслан грав у незмінному темно-зеленому у візерунок з ромбами светрі, в якому виступав на попередніх раундах і фінальному матчі. Під час шостої партії Іванчук теж з’явився у светрі (щоб «нічого із себе не вдавати»).
23 січня о 16.30 було зупинено годинник у сьомій партії (нічия на 22-му ходу) фінального матчу чемпіонату світу за версією ФІДЕ, що проходив у Москві між гросмейстерами Русланом Пономарьовим із Краматорська та Василем Іванчуком зі Львова. Нічия означала як те, що було відомо ще до фінального матчу, — 16-м чемпіоном світу ФІДЕ стане український гросмейстер, так і те, про що лише здогадувалися, — ним буде 18-річний студент Краматорського відділення Донецького інституту техніки і менеджменту Руслан Пономарьов. Пономарьов став наймолодшим чемпіоном світу в історії шахів і першим українцем, який узяв найвищу шахову вершину.
На думку гросмейстера зі Львова Марти Літинської, «першу партію Іванчук провів трохи невиразно і здався за повної рівності»... У другій партії Василь здобув перевагу, маючи зайву фігуру, але потрапив у цейтнот і тому не зміг використати перевагу. Він уже «відбивався» після поразки в першому турі... Напруженими були третя (47 ходів) і четверта (50 ходів) партії (у третій Іванчук розіграв варіант Паульсена в сициліанському захисті). Пономарьов вибрав надійні схеми розвитку. У п’ятій партії Руслан розіграв білими іспанську партію. Іванчук отримав зайвого пішака і, здавалося, ось-ось «дотисне» супротивника, але після кількох невдалих ходів чорних Пономарьов отримав пару прохідних пішаків і виграв (партія закінчилася на 64-му ходу). У шостій партії чорні (Пономарьов) відповіли російською партією (захистом Петрова) і йшли на виграш, але, на думку гросмейстера Зураба Азмайпарашвілі, воліли не форсувати хід матчу (6-та партія — нічия за 27 ходів) і зіграти 7-му партію.
За словами Василя Іванчука, він «не розумів, із ким має справу», і якби знав дебютний репертуар такого молодого, ще не «засвіченого» гросмейстера, розклав би його «на обидві лопатки». Марта Літинська теж вважає, що «у суто шаховому плані Василь усе ж таки перевершує суперника, краще розбирається в позиціях, краще розуміє шахи». Але Руслан Пономарьов, як свого часу Роберт Фішер, по-новому порушив питання сили шахової гри. Адже він дуже молодий — щойно закінчив школу, дебютний репертуар його поки що невеликий, та досягнута вершина промовляє сама за себе...
Незадовго до свого тріумфу Пономарьов розділив 1—2-ге місця на чемпіонаті Європи. Віктор Корчной, 2001 року зігравши із Пономарьовим внічию у Донецьку, сказав тоді: «Чого можна чекати від Пономарьова? Певне, він недавно почав займатися шахами серйозно, а до того був, схоже, самоучкою. Результат одразу помітний — його рейтинг значно підвищився. Можливо, у нього все вийде».
Іванчуку могли допомогти виграти досвід і чудове розуміння шахів. Адже у півфіналі він переміг, причому абсолютно заслужено, 15-го чемпіона світу за версією ФІДЕ Віші Ананда і продемонстрував найкращу гру за останні роки.
Чемпіон світу народився в Горлівці Донецької області, але вже сім років живе у Краматорську. Першими тренерами в нього були його однофамільці — батько і син Михайло та Борис Пономарьови. В останні роки і під час підготовки до матчу його тренували гросмейстери Геннадій Кузьмін, Веселин Топалов (Болгарія), а також майстер ФІДЕ Сергій Карякін із Краматорська. Певний час Пономарьова «ставив» екс-чемпіон світу Анатолій Карпов (12-й чемпіон світу). Грає Пономарьов у дуже «неприємній» для Іванчука манері Карпова, хоча неодноразово помічено, що може і відійти від позиційної постановки. Сам Карпов говорив про нього: «Пономарьов — дуже талановитий шахіст і один із небагатьох реальних претендентів на шахову корону». У Руслана є одна чудова риса — він практично не нервується.
Вочевидь, молодому чемпіону у шаховому світі буде несолодко. Варто було Руслану відмовитися від участі в традиційному турнірі найсильніших шахістів планети в Лінаресі (а причину він на те мав і об’єктивну — відкриття шахової школи його імені, і суб’єктивну —щойно провів напружений матч), як одразу пролунали обвинувачення в непрофесіоналізмі і прямі погрози — судом, штрафними санкціями, оголошенням персоною нон грата в Лінаресі. Хоча Пономарьов не брав на себе жодних зобов’язань, а попередню згоду навряд чи можна вважати підписаним контрактом.
Та навіть прикрощі поки що не змогли вибити Руслана з колії. На прес-конференції в Донецьку він дав чітко зрозуміти, що образи терпіти не збирається і чекає вибачень. За цієї умови він гратиме в Лінаресі.