Викладачі, студенти та співробітники Національного університету «Києво-Могилянська академія» з глибоким сумом повідомляють, що 28 лютого 2008 року на 94-му році життя помер справжній український патріот, політик і меценат, добрий друг академії Омелян Миколович Антонович.
Все життя пана Омеляна — зразок беззастережного українства, відданості одній меті — вільній Україні. Своїм життям, своїми вчинками він — тихо і незлобиво — будив у наших душах Україну. Поруч з ним здавалося, що немає занадто сміливих мрій, занадто великих жертв — все можна зробити, якщо твоя мета є великою і чистою. Тому його підтримка справи відродження Києво-Могилянської академії, у реальність якої на початку 90-х майже ніхто не вірив, була особливо цінною.
Народився Омелян Миколович 1914 року у місті Долина Івано-Франківської області в освіченій, патріотичній родині судового чиновника. Наймолодший серед чотирьох дітей, Омелян змалечку тягнувся до науки. Він здобув блискучу освіту, навчаючись у Академічній гімназії у Львові, гімназії в Перемишлі, католицькому університеті в Любліні, Вищій торговій академії в Познані, Торговій академії в Берліні. Але головним у житті Омеляна Миколовича ще в ті часи стала політична боротьба за визволення України. Ще до Другої світової війни Антонович вступив до студентської організації «Молода громада», потому — до ОУН. 1933 року був заарештований за приналежність до ОУН і провів три роки в польській тюрмі, потім — у німецькому концтаборі Заксенхаузен. 1946 року, після закінчення юридичного факультету Українського університету в Празі, одружився із Тетяною Терлецькою, яка здобула докторський ступінь з медицини у Віденському університеті (Австрія) і згодом стала знаним спеціалістом-невропатологом. У 1950 році родина емігрувала до США. Прибувши туди, як і більшість українських емігрантів, без знання мови та грошей, родина Антоновичів, проте, змогла заробити статки, причому у найчесніший спосіб — селянською працею на землі. Проте, як і раніше, всі свої сили і кошти Антоновичі витрачали на допомогу своїй батьківщині — Україні, хоча першу поїздку до України Омелян Антонович зміг здійснити лише 1989 року.
Ще 1980 року вони заснували благодійну організацію — Фундацію Тетяни та Омеляна Антоновичів, метою якої стала підтримка розвитку українського літературознавства, літературної критики, історії, мистецтвознавства, мовознавства та політології.
З 1991 р., після проголошення незалежності нашої держави, Фундація Антоновичів розпочала активну благодійну діяльність в Україні. Серед лауреатів престижної премії Антоновичів, яка вручалася щорічно — визначні українські літератори і науковці України та діаспори, іноземні вчені-україністи, політичні діячі, що сприяли поширенню об’єктивних знань про Україну в світі. Коштом Фундації Антоновичів збудовані пам’ятник борцям за Українську державу, музей «Бойківщина» та відбудована церква у рідному місті пана Омеляна — Долині. Його коштом також відреставровано декілька корпусів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника: головний корпус (колишній палац Оссолінських) та відділ мистецтв (палац Баваровських). У приміщенні цієї бібліотеки, де йому обладнали невеличку квартирку, пан Омелян і жив останні роки, повернувшись назавжди в Україну.
Омеляна Антоновича можна назвати і хрещеним батьком Києво-Могилянської академії, адже саме коштом Фундації Антоновичів у 1989 р. відбулося стажування молодого ученого Інституту літератури В.Брюховецького у Ратґерському університеті, де власне і народилась та укріпилася ідея створення сучасного університету та відродження Києво-Могилянської академії. Пізніше, отримавши премію Фундації Антоновичів за відродження Києво-Могилянської академії, В’ячеслав Брюховецький передав її на формування бібліотечного фонду Могилянки. Завдяки Омеляну Антоновичу відбудовано нове приміщення Бакалаврської бібліотеки — найбільший благодійний проект відродженої Могилянки, чи не єдина бібліотека, відкрита в Україні протягом останніх років. На знак поваги і вдячності ця бібліотека носить ім’я Тетяни та Омеляна Антоновичів. І це ім’я вже стало в Могилянці легендою: студенти зустрічаються «біля Антоновичів», ходять по книжки «до Антоновича».
Та не лише Могилянка складала гідну шану цій славній людині. За вагомий внесок у розбудову та відродження України та її традицій Омелян Антонович отримав ряд нагород.
У 2000 році — Почесну грамоту Верховної Ради України.
У 2004 році за результатами конкурсу «Галицький лицар» (за підтримку Фундацією Антоновичів української літератури щорічною премією, за реконструкцію головного корпусу Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника) пана Омеляна відзначено Почесною відзнакою у номінації «Меценат року» та присвоєно звання Почесного громадянина міста Львова.
У цьому ж році він нагороджений найвищою відзнакою Києво-Могилянської академії — медаллю Святого Петра Могили за благодійну допомогу у реконструкції нового корпусу Бакалаврської бібліотеки.
У 2005 році — став лауреатом премії імені Євгена Чикаленка, що запроваджена Лігою українських меценатів.
У 2007 році — за результатами Національного конкурсу «Благодійник року», став переможцем у номінації «Благодійник року — приватна особа» — за проект розбудови Бакалаврської бібліотеки НаУКМА.
У 2008 році — указом президента України за вагомий особистий внесок у популяризацію історичних та сучасних надбань України у світі, формування її позитивного міжнародного іміджу та з нагоди Дня соборності України п.Омеляна Антоновича нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.
Ми горді тим, що ми жили і працювали поруч з такою людиною.
Наша світла і вічна пам’ять Світлій і Мудрій Людині — Омеляну Миколовичу Антоновичу.
Від усієї громади Києво-Могилянської академії — професорів, співробітників, спудеїв,
Сергій КВІТ, президент НаУКМА
В’ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ, почесний президент НаУКМА