Продовжуючи розмову про виховну роль батька та її трактування великими світовими релігіями, ми вирішили поговорити з проректором Всеукраїнської юдейської духовної академії ребе Юдою Бронфманом.
Пан Бронфман народився і виріс в Одесі, в релігію прийшов уже в зрілому віці. 1994 року він емігрував до Німеччини, а звідти через два роки виїхав до Ізраїлю, де навчався і здобув ступінь рабина. Сьогодні він живе і працює в Україні. Йому 30 років, одружений, виховує трьох дітей.
— Юдаїзм дає батькові дуже важливу заповідь: виховати свою дитину в дусі юдаїзму, передати їй релігійні традиції єврейського народу. Про це йдеться у зводах єврейських законів «Шулхан Арух» та «Снейл Лухот Абріт». Коротко обов’язки батька щодо дітей сформульовано у Вавилонському Талмуді: «Батько зобов’язаний зробити синові обрізання, вивчити його, навчити Тори, одружити і навчити якогось фаху». Мати також зобов’язана виховувати дітей у традиціях юдаїзму. У певному сенсі їй навіть простіше впливати на дитину, оскільки вона постійно вдома, проводить із дітьми багато часу, а батько тяжко працює і повертається додому пізно.
— Можливо, не всі батьки приходять додому пізно?
— Ні, у нормальній юдейській сім’ї це так, оскільки батько повністю забезпечує сім’ю, а мати не працює, особливо в релігійних сім’ях. Не виникає ситуація, яка б дозволяла матері працювати, оскільки багато дітей.
— Юдаїзм велить мати багато дітей?
— Так, в юдаїзмі є заповідь: «плодіться і розмножуйтеся» — це одна з перших заповідей, даних людству в цілому і євреям зокрема. Запобігати вагітності віруючим юдеям практично заборонено, окрім тих випадків, коли вагітність безпосередньо шкодить здоров’ю жінки. У такому випадку пара отримує дозвіл від рабина користуватися запобіжними заходами за вказівкою лікаря.
— Аборти теж заборонені?
— Звісно, убивати — це гріх. А ми розглядаємо аборт як убивство.
— А якщо дітей десять-п’ятнадцять душ і їх утримувати немає за що? Адже дитину потрібно не лише народити, а й дати їй щось у цьому житті?
— Такого не буває. Ми віримо в Бога. Якщо він дає життя людині, він її й забезпечує. Звісно, при цьому я теж не повинен сидіти склавши руки і чекати, коли впаде манна небесна. Але Всевишній якось стежить за нами і створює такі ситуації, у яких я можу, доклавши певних зусиль, заробити достатньо грошей, щоб утримувати себе і свою сім’ю.
— Що, коли жінка безплідна?
— Це — лихо. Якщо протягом десяти років вона не зможе народити дитину, у чоловіка є право з нею розлучитися. Розлучення в юдаїзмі дозволене, але воно вважається великим нещастям, оскільки сказано, що «чоловік, який розлучився з дружиною, подібний до того, на чиїх очах було зруйновано Єрусалимський храм» — найбільша біда єврейського народу. Розлучення — життєва катастрофа, але немає сенсу в сім’ї, в якій немає сім’ї.
— Повернімося до питання виховання єврейським батьком своїх дітей.
— Я гадаю, кожна людина виховує свою дитину на принципах, за якими сама живе. Звідси — конфлікт батьків і дітей. Оскільки принципи, за якими живе одне покоління, часто не відповідають принципам, за якими живе наступне.
— Адже принципи релігійні вочевидь незмінні?
— Так. У нас є принципи, за якими ми живемо, наші релігійні установки і наш погляд на світ. Наше завдання — дати дитині такий самий світогляд, який є в нас. Окрім цього, я зобов’язаний спонсорувати навчання своєї дитини і порадити їй певну професію. Але наполягати я не маю права. Юдейська релігія дозволяє дитині у певних випадках не послухатися батька: наприклад, коли батько забороняє їй дотримуватися Тори.
— А «дотримуватися Тори» — це означає дотримуватися всіх законів юдаїзму?
— Так. Це загальний принцип. Є окремі моменти цього принципу: наприклад, дитина хоче поїхати навчатися у певну єшиву (вищий релігійний заклад, єврейський аналог духовної семінарії), а батько з якихось своїх міркувань наполягає на інший єшиві. Тоді дитина має право не послухатися батька і вирішувати самостійно. До єшиви діти повинні йти приблизно в
12-річному віці, а до того існує початкова релігійна школа хедер. Хлопчики починають навчатися в ній із три-, дівчатка — з семирічного віку. В Україні теж є хедери, є єшива.
— А хедер заміняє собою загальноосвітню школу?
— Ні.
— Де ж дитина повинна вивчати основи наук?
— А вона не повинна. Писати, читати, рахувати вчать у хедері. Історію, географію, біологію тощо — таких наук там не викладають.
— І що, такої освіти дитині достатньо для життя?
— Більш ніж. Спочатку вона отримує релігійну освіту, а потім уже розглядаються інші можливості.
— Однак вона не може вступити до вузу і здобути фах, скажімо, лікаря чи інженера, не закінчивши загальноосвітньої школи.
— Може. Є дуже багато таких прецедентів в Ізраїлі й інших країнах. Наймаються приватні викладачі і предмети за загальноосвітню школу складаються екстерном. В Ізраїлі, наприклад, є спеціальні навчальні заклади, які дозволяють за короткий термін пройти основну шкільну програму.
— Між іншим, який відсоток населення Ізраїлю становлять ортодоксальні євреї?
— Не знаю. Але невеликий. Однак для релігійного єврея основною є релігійна освіта. А світська — в міру необхідності, для здобуття обраної професії. У багатьох єврейських релігійних книгах сказано, що вивчення світських наук небажане. У книзі «Танія», наприклад, написано: «Світські науки можна вивчати лише для заробітку чи як підсобні кошти служіння Богу».
— Ви мене здивували, чесно кажучи... Хто ж коректує процес отримання дитиною освіти?
— Батько.
— А в Києві лише один хедер і одна єшива тому, що немає потреби чи з іншої причини?
— Немає потреби. На жаль, мало хто віддає туди дітей. Ті, хто віддають, як правило, наймають приватних викладачів для навчання дітей загальноосвітніх наук.
— І приватні викладачі теж повинні бути віруючими юдеями?
— Ні. Це не обов’язково.
— А в хедері існує фізичне покарання?
— Так. Викладач може дати потиличник або вдарити лінійкою. Не завдаючи тілесних ушкоджень. Але зараз це майже не практикується. Якщо ж так сталося і дитина приходить додому в сльозах, батько повинен розібратися і сказати дитині, що вчитель мав рацію. Мати може й пожаліти дитину. Батько ж має бути люблячим, але суворим.
Батько в юдаїзмі не має права сердитися. Якщо треба, він повинен вдавати, що сердиться. У Рамбама (Маймонід), у його законознавчій праці «Мішне Тора» сказано: «Всяка риса має свої позитивні і негативні сторони, окрім гніву, злоби. Тому людина мусить усіляко їх уникати: навіть на своїх дітей не можна сердитися, а якщо це необхідно, потрібно вдавати, що сердитий». У гніві людина може дуже кричати і цим шокувати дитину. Підвищувати голос — некультурно.
— А вдарити — культурно?
— Так, коли дитина заслуговує покарання, її слід покарати. Про корисність тілесного покарання йдеться у «Притчах царя Соломона»: «Той, хто заощаджує на тілесних покараннях, не любить свого сина».
— Однак можна як покарання не купити дитині сьогодні морозиво, не пустити в кіно...
— Це — дуже м’які покарання, які вона швидко забуває. Фізичне покарання діє сильніше.
— Це ж боляче...
— Нічого страшного. Дитина відчуває справедливість. І ви зрозумійте, що сім’я в тому варіанті, у якому її бачить юдаїзм, мало відрізняється від інших сімей. Людські взаємини завжди розвиваються за одними й тими ж самими універсальними принципами. Як можна виховувати дитину? Лише особистим прикладом.
— Ви маєте на увазі не словами, а справами?
— І словами теж. Та коли ці слова розходяться з ділом, коли ви говорите своїй дитині те, чого вона не бачить у вас, вона ніколи до цього серйозно не поставиться. Завжди в сім’ї батько — суворість, оцінка, мати — доброта, втіха. Чоловік вимагає від дружини лише одного: щоб вона своєю м’якістю не зашкодила дитині, щоб ця м’якість не була надмірною. Буває суворість, яка веде до добра, буває м’якість, яка призводить до зла.
— Тобто чоловік виховує і дружину теж?
— У принципі, так виходить, оскільки він — господар у сім’ї, він веде свою лінію в сім’ї, підганяє під себе, змушує інших людей жити так, як він хоче і бачить.
— Отже, жінка, яка перебуває поруч із вами, має змиритися...
— Мене це влаштовує. Природно, вона теж веде свою лінію, але робить це хитро, не в лоб. Адже будь-яке міжособистісне спілкування передбачає взаємовплив. У наших книгах написано, що «дружина виконує бажання чоловіка». Але івритом тут є гра слів, і виходить, що «дружина створює бажання чоловіка». І тут юдаїзм не грає ролі. Це — загальнолюдське.
Існує сила-силенна законів на користь жінки, наприклад, у свята треба обов’язково дружин обдаровувати. У євреїв є така заповідь — радіти у свята. А яку жінку не порадує гарний подарунок.
Ще йдеться про те, що «дружина приносить благословення в дім чоловіка». Самотній людині добробут у принципі не потрібен. Гонитва за матеріальним добробутом юдеями не заохочується і не є для них метою існування. Мета — служити Всевишньому, виконувати Тору. Тому лише коли чоловік заводить сім’ю, виникає потреба у матеріальному добробуті — купити дім, одягати і годувати дружину, дітей, платити за навчання тощо. І тоді Всевишній йому це дає. Отже, жінка створює ситуацію, за якої виникає необхідність у допомозі Всевишнього.
— Благословення, напевно, полягає не лише в матеріальному добробуті, він ще отримує друга, партнера для духовного спілкування.
— Ні. Єврейська дружина не розглядається як партнер по духовному спілкуванню. Чоловік і дружина спілкуються, як двоє люблячих людей, які спільно будують сім’ю. Мій учитель говорив, що інколи корисно порадитися з жінкою, адже вона бачить ситуацію зовсім з іншої позиції, якої чоловік навіть уявити собі не може. З її допомогою можна побачити ситуацію в іншому ракурсі, що дуже корисно. Дружина іноді може дати розумну й корисну пораду, я знаю це з власного досвіду, хоча остаточне рішення приймає чоловік.
— Я чула, юдаїзм рекомендує ранні шлюби, аби гріховні думки не відвертали людину від серйозних справ.
— Юдаїзм рекомендує ранні шлюби, оскільки він не заохочує безладних сексуальних стосунків. Коли молоді люди збираються одружуватися і вже були заручини, їх навчають основ сексуальних стосунків, які не входять до програми викладання ні в хедері, ні в єшиві. В юдаїзмі є серйозні настанови з приводу дошлюбних статевих зв’язків.
— А як раніше карали?
— Є безліч деталей, але, наприклад, якщо молодий чоловік мав секс із дівчиною, він зобов’язаний був з нею одружитися. Подружня зрада каралася стратою. Так велить Тора, Талмуд. Зараз це просто великий гріх і ганьба, оскільки релігійна людина не порушує заповідей.
— Коли діти стають повнолітніми?
— Дівчатка в 12-річному віці, хлопчаки — в 13-річному. Теоретично в цьому віці вони можуть одружуватися. До шлюбу (сьогодні цей вік становить приблизно 20 років) вони живуть у сім’ї. Не заведено, щоб юнак або дівчина орендували квартиру.
— Шлюб розглядається як найбільш бажаний стан людини?
— Так. Якщо людина самотня, то вона ущербна. Вона не має своєї другої половини.
— Ви впевнені, що в шлюбі вона знаходить саме свою половину? Адже людині властиво й помилятися?
— Ми сподіваємося на те, що в шлюбі бере участь Всевишній. Тому вибір правильний.
— На випадок розлучення, з ким залишаються діти?
— З матір’ю, і батько зобов’язаний їх забезпечувати. В Ізраїлі, наприклад, немає світських шлюбів. Інститут шлюбу — релігійний, і всі питання, пов’язані зі шлюбом, у тому числі й розлучення, суворо контролюються. В юдейських книгах містяться щонайдокладніші вказівки, що і як кому належить при розлученні. Розглядаються найменші деталі безлічі варіантів з урахуванням причин розлучення, кількості дітей тощо. Хочу ще додати: у виняткових випадках в юдаїзмі діти залишаються з батьком, наприклад, коли мати — душевнохвора. Або коли вона вирішила залишити релігію, батько може використовувати це як аргумент, щоб забрати дітей. Є певні випадки, коли перебування з матір’ю завдає прямої шкоди дитині.
— Оскільки батько в релігійній юдейській сім’ї — єдиний годувальник, постає закономірне запитання, а що станеться, коли здоров’я не дозволить йому більше заробляти на життя?
— Якщо сім’я самостійно не зможе знайти виходу зі становища, турботу про неї візьме на себе громада. Юдаїзм не забороняє жінці працювати. Якщо є на кого залишити дітей і її заробіток необхідний, вона може працювати. Але робота розглядається не як благо для неї, а як необхідність. Якщо в хлопчикові з дитинства культивуються такі риси, як самостійність і відповідальність, то дівчинка знає, що не буде самостійною, вона буде заміжня. Її виховують як майбутню хорошу дружину, господиню, турботливу матір.
— Яких ще заповідей ви вчите дітей?
— Батько має пояснити синові, що він не може битися з іншим єврейським хлопчиком. Єврею заборонено бити іншого єврея. Якщо виникла така ситуація, слід вирішити її якось інакше. При цьому не дати себе вдарити. Можна схопити кривдника за руки, повалити його на підлогу. Можна втекти, нарешті.
— Не соромно втікати?
— Більший сором вдарити іншого єврея. Юдаїзм учить у такому випадку уникати конфлікту. У сім’ї ми вчимо дітей уникати агресії.
— А як же в Старому Заповіті — «око за око»?
— Це судовий принцип: якщо одна людина заподіяла шкоди іншій, суд має стягнути з неї пропорційний збиток. Втікати, оскільки ти боягуз, — це соромно, а втікати, оскільки не хочеш встрявати в бійку, — зовсім інше.
Один єврей може вдарити іншого єврея, лише захищаючи третього єврея, якщо на того підняли руку. Єврей є твоїм родичем, членом твоєї сім’ї. Всі євреї — одна велика родина, обраний народ (попри те, хто з них віруючий, а хто — ні). До неєвреїв слід ставитися добре, з повагою, щиросердо, зберігати з ними добросусідські взаємини, але якщо ситуація складається так, що потрібно захистити себе, — слід захищатися. Наприклад, коли тебе йдуть бити.
— Що ви розумієте під словами «обраний народ»?
— На євреїв покладена особлива функція — нести у світ ідеї Бога. «Імена»: 19:6 — «І будете ви мені царством священнослужителів і народом святим». Або «Второзаконня» — 7:6: «Бо народ святий ти в Бога Всесильного твоє його, тебе обрав Бог, Всесильний твій, щоб ти був йому народом обраним із усіх народів на лиці Землі». Ми обрані дати світові ідею Бога. Це ми зробили. Християнство почали і запровадили євреї. Перші п’ять глав Старого Заповіту — це Тора. Коран заснований на Біблії, там ті ж самі персонажі. Всі релігії, у яких так чи інакше присутні постаті Бога, дали світові євреї.
— А дітям теж навіюється, що вони обрані?
— Так.
— Обрані повинні поводитися якось інакше?
— Краще. Достойніше. Дотримуватися заповідей. На нас поклали певну функцію. Ми несемо у світ ідею Бога тим, що живемо по-єврейському. Обраність у тому й полягає, щоб дотримуватися юдаїзму в їжі, одязі, молитві тощо. Ті євреї, котрі не дотримуються юдаїзму, — не виконують функцію, покладену на них Богом.
— Згадайте Андрія Вознесенського: «Как мало средь избранных — истинных. А в истинных — совершенства»... Коли один народ характеризується словом «обраний», то мається на увазі, що інший уже в чомусь другорядний.
— Ні. Ми саме й робимо це для нього. Сказано про єврейський народ у Торі, у Старому Заповіті, що він буде священиком для народів світу. Це не дає нам жодних підстав ставиться до інших народів гірше.