Віхи історії під знаком Бика: друге тисячоліття

Рік коричневого (жовтого) Бика за китайським місячним календарем наступає на молодику 26 січня 2009 року. Спробуємо знайти доленосні (з суб’єктивного погляду автора) події світової історії, гідні уваги нашого читача.

1001 — Папа Сильвестр II урочисто вручив королівську корону угорському князеві Іштвану (Стефану). Іштван, син князя Гези, був визнаний Римом суверенним християнським государем із правом передачі влади в спадщину. Він же став і першим угорським святим.

1025 — Помер польський король Болеслав Хоробрий, котрий незадовго до смерті прийняв королівську корону з рук папського легата. Відомий як збирач польських земель; вів тривалі війни за Лужицю з німцями, чехами й моравами (у 1003—1005 роках володів Чехією). Також підтримував свого зятя Святополка в його боротьбі з великим князем київським Ярославом Мудрим — 4 серпня 1018 року Болеслав захопив Київ. Утім, Ярослав Мудрий уже навесні 1019 року повернув собі великокнязівський стіл.

15 грудня помер імператор Візантії Василій II Болгаробійця з Македонської династії. Завершилося його майже 50-річне правління, яке стало піком розквіту Східної Римської імперії. 988 року, за Василія II, котрий видав свою сестру Анну за князя Володимира Великого, Русь прийняла християнство. Руси допомогли басилевсу придушити повстання полководця Варди Фоки в Малій Азії. 1018 року була остаточно завойована Болгарія. Саме за перемогу над болгарами біля гори Беласиці 29 липня 1014 року Василія II і назвали Болгаробійцею: 15 тисяч полонених воїнів осліпили, а одному з сотні залишили око, призначивши поводирем. Цар Болгарії Самуїл Шишман з жаху від побаченого знепритомнів і через два дні помер.

1037 — Король Кастилії Фердинанд I Великий після смерті зятя Бермуда III Леонського приєднав до Кастилії Леон. Фердинанд I відновив Реконкісту (відвоювання на Піренейському півострові захоплених арабами земель) і повернув низку кастильських земель, окупованих ще одним християнським королівством — Наваррою.

У Гамадані помер видатний перський філософ і лікар Ібн Сіна (Авіценна), котрий залишив нащадкам 156 праць, що охоплюють практично всі галузі природничих наук. Його «Канон лікарської науки» став на багато століть найважливішою навчальною книжкою для студентів-медиків.

1061 — Нормани з благословення Папи Римського Миколи II почали завоювання Сицилії й Південної Італії, які перебували під владою арабів і візантійців відповідно. Ще 1046 року Робер Гвіскар, котрий визнав ленну залежність від Папи Римського, завоював Апулію і Калабрію на півдні Апеннінського півострова. Його нащадки й брат Рожер до кінця XI ст. оволоділи практично всією Південною Італією.

Перша поява на землях Київської Русі половців. Пере­яславський князь Всеволод Ярославович зазнав у битві з кочівниками нищівної поразки.

1073 — На папський престол 22 квітня вступив чернець Гільдебрандт (Григорій VII). Він став одним із найвизначніших реформаторів церкви, які послідовно дотримувалися тези про примат вищої духовної влади над світською. Помер також у рік Бика, 1085 року, перебуваючи у вигнанні в Салерно (Італія).

1085 — Король Кастилії й Леону Альфонс VI здобув одну з перших значних перемог над арабами під час Реконкісти. Після напруженої шестирічної боротьби 25 травня християни відвоювали в арабів стародавню столицю вестготського королівства Толедо. Місто асоціювалося з усією Іспанією, тому Альфонс VI прийняв титул толедського імператора. І тепер у Толедо, яке було до середини XVI століття столицею Іспанії, розміщена резиденція найвищої духовної особи країни — архієпископа.

1097 — У Любечі князі («Ярославлі онуки») провели з’їзд, де домовилися поділити спільну спадщину на три вотчини старших ліній дому Ярославичів, нащадків Ізяслава, Святослава й Всеволода — «Каждо де держить отчину свою».

1229 — 18 березня імператор Фрідріх II Гогенштауфен прийняв корону короля Єрусалимського. 1228 року він вирушив на чолі VI Хрестового походу на Святу Землю і без бою (за угодою, підписаною з султаном Єгипту Аль-Камілем у Яффі) знову повернув у руки християн Єрусалим, Віфлеєм і Назарет.

У Парижі було підписано угоду між королевою Франції Бланкою Кастильською (правила від імені малолітнього сина Людовіка IX) і найбільшим феодалом Південної Франції (котрий підтримував катарів), графом Раймондом VII Тулузьким. Альбігойські війни, здавалося, завершилися. Втім, катари й ряд феодалів, які підтримували їх, продовжували боротьбу. Протистояння припинилося з падінням 1244 року фортеці Монсегюр.

1241 — 9 квітня у битві під Легніцею монголо-татари на чолі з ханом Батиєм розгромили військо польських і німецьких лицарів. Та ж доля спіткала 11 серпня й угорську армію короля Бели IV. Частина монголо-татарської орди вторглась у Чехію й Моравію, але під фортецею Оломоуц кочівників розгромила чеська армія на чолі з воєводою Ярославом. Далі монголо-татари вирушили в Далмацію. Втім, через смерть у Каракорумі великого хана Угедея (третього сина Чингісхана, котрий успадковував споконвічні монгольські землі), орди хана Батия повернулися на Нижню Волгу.

1253 — Помер король Малі Сундьята, прозваний Малійським Левом, котрий об’єднав під своєю владою великі землі в Західній Африці й знищив Ганську імперію.