Клієнт вийняв гаманець і сказав: «А ну ж бо зробіть мені красиво». Гроші — страшна сила. Вийшло щось неймовірно модельне. Довге, недолуге й круте. Джип не джип, яхта не яхта.
Спочатку його робили в Штатах, у пенсильванській тюнінговій фірмі Craftsmen Limousine. Взяли серійний Lincoln Navigator 97 року випуску, розрізали навпіл і зварили наново, вмонтувавши у середину 90-сантиметрову рамно-кузовну вставку. Вийшов стреч-лімузин довжиною понад шість метрів. Величезний кузов хотіли було начинити фаршем, але замовник — крупний російський бізнесмен — не дозволив. Фірма пропонувала кілька заздалегідь заданих варіантів VIP-салону на вибір — нашій вибагливій людині такий стандартизований ексклюзив не сподобався. Так і прийшла машина в Москву порожнім залізним ящиком із пучками дротів, які стирчали зусебіч.
А вже тут, на рідній землі, клієнт дав волю своїм амбіціям. Поставлене завдання спочатку ввергло дизайнерів у ступор — замовник побажав побачити свій Lincoln не пересувним офі-сом, не мисливським будиночком чи будуаром на колесах — ці примхи менш стандартні, — а... прогулянковою моторною яхтою. На щастя, лише зсередини: щоглу й кіль поставити не вимагав, навіть кермо на штурвал змінювати не просив — обмежився VIP-салоном, витриманим у морському стилі.
Хто платить — той і музику замовляє. Яхта — то яхта. Зробили. Коли посудину «спустили на воду» (розбивали об борт пляшку шампанського чи ні, історія замовчує), вона вже коштувала далеко за сотню тисяч самі розумієте чого (точні цифри — комерційна таємниця) замість звичайних «навігаторських» 50—60 тис., важила близько 3,5 тонни замість 2,5 і була схожа на звичний Navigator тільки «обличчям» та кормою.
Слід сказати, це сухопутне судно зовні добряче нагадує престижний катафалк — таке сприйняття викликає довжелезний кузов чорного лакованого кольору, сильно тоноване чорним скло й чорні ж наліпки на фарах. Жалобну картину злегка оживляють декоративні смужки-ліхтарики на бортах, що нагадують символіку Олімпіади-80 — це фірмові знаки, котрими Craftsmen Limousine мітить свої стреч- моделі.
Стернова рубка (адже так називається водійське місце на яхті?) оброблена багато, але не ексклюзивно. Кермують тут цілком сухопутним дерев’яно-шкіряним кермом, і штурманську інформацію одержують не від компасів і секстантів, а від звичних автомобільних приладів. Сидять у рубці, зауважимо, не дуже комфортно: самі сидіння чудові, але регулювання утруднене — відсунутися назад чи відкинути спинки заважає лімузинна перегородка. Ергономіка тут орієнтована не на водія, як у звичайних джипах, а на пасажирів. На тих, хто ззаду, за перегородкою з двома автоматичними шторками, прозорою й глухою.
Там саме те, через що всю цю тюнінгову катавасію й затіяно. Кают-компанія, сер. Ласкаво просимо на борт, сер.
Завітавши на борт, є чому здивуватися. Житловий простір годі сказати, щоб дуже великий. Принаймні, його розміри якось не в’яжуться з величезними зовнішніми габаритами машини. Тут лише два повноцінні кают-компанійські крісла, розділені товстим підлокітником. Є й третє, спереду зліва, спинкою до перегородки, але воно не дуже зручне — із нього, наприклад, до ладу не подивишся телевізор, вмонтований у масивну центральну консоль. Крім того, сидячи на цьому місці, явно матроському, треба стежити, щоб не заважали ноги того, хто сидить навпроти, позаду, ліворуч, в одному із крісел для комскладу. Головне крісло, для боса — ззаду праворуч. Перед ним бар, відкидна кришка котрого перетворюється на столик. Така ієрархія крісел досить незвична (за класичними лімузинними канонами, перша особа має сидіти ззаду зліва, на найбезпечнішому місці) — по-перше, босу доводиться першим виходити на причал, по-друге, він, сидячи ближче до бару, змушений особисто бути на розливі «прісної води».
У принципі, салон досить комфортний, щоб «організовувати на трьох», проте він міг би бути набагато просторішим, якби не любов боса до мистецтва. Музика тут просто гучна, забійна наповал. Практично весь багажний простір зайнято апаратурою. Там два 1800-ватні підсилювачі, 800-ватний сабвуфер і гелієва акумуляторна батарея Stingrey із золотими клемами, здатна при виключеному двигуні протягом 2,5 годин видавати 1500 ват із напругою 220 вольт (американська конверсійна розробка для NASA — кажуть, такі батареї ставлять на «шатли»). Все це зав’язано на інстальовані в салоні домашній кінотеатр Sony із 14-дюймовим телевізором і відеомагнітофоном, відео-CD-чейнджер і єдину акустичну систему з добрячою дюжиною динаміків.
Взагалі, автомобіль нафаршировано буквально під зав’язку. Є отут додаткова кліматична установка для кают-компанії (кондиціонер + опалювач). Є 10-літровий холодильник у барі — вітчизняний, конверсійний, явно призначений для «Волг» і «Бичків». Є телефон Motorola із двома трубками. Передпусковий підігрівач із таймером; система підзарядки гелієвих батарей на стоянці; волоконнооптична підсвітка салону, бару й порогів; особливо просунена шумо- та віброізоляція кузова; «квартирна» 220-вольтова електромережа на додаток до 12-вольтової штатної...
Щоб ніхто не засумнівався в морській орієнтації стилю, висять на переборці справжні суднові прилади — хронометр, термометр, барометр, гігрометр. Була ще й морська активна антена на даху, котра дозволяла приймати сигнал у радіусі 150 км від найближчого ретранслятора, але господар, як справжній естет, розпорядився зняти — вигляд псувала, дуже вже вона нагадувала повітряний фільтр від вантажівки. Що вражає, тюнінг не торкнувся суто автомобільного заліза, якщо не вважати неминучого подовження трансмісії разом із рамою і кузовом. Ніяких переналадок двигуна: під капотом гурчить серійний навігаторський 8-циліндровий мотор потужністю 232 к. с., що розганяє автомобіль до 170 км/год (у звичайного джипа паспортний максимум — 190). Ніяких підсилень підвіски — важезну махину прекрасно тримає й штатна.
Ця яхта відплавала два-три роки по акваторії порту п’яти морів, після чого капітан, скажі-мо так, зійшов на берег. Тепер її, що стоїть на тимчасовому приколі, оцінюють «лише» у 98 тис. доларів. Амортизація...
Gazeta.ru