У давні часи символіка, очевидно, мала у повсякденному житті людей набагато більше й вагоміше значення, ніж нині. Адже тоді треба було точно відрізняти ворога від свого (від цього часто залежало життя), чітко знати межі своєї території. Ми ж, живучи в усталеному світі, часом мало замислюємося над символікою, яка нас оточує. Здається, вона не має для нас серйозного прикладного значення. І даремно. Психологи стверджують: діючи на підсвідомість, символіка формує певну життєву програму як окремої людини, так і нації в цілому.
Наша область своє 70-річчя, крім традиційних заходів, відзначила випуском у світ кількох дуже серйозних ґрунтовних видань, серед яких помітне місце займає книжка «Символіка Кіровоградщини» (автори — Віталій Кривенко і Костянтин Шляховий, видавець — поліграфічно-видавничий центр «Мавік»).
Під час презентації відзначалося, що Кіровоградщина в плані розвитку геральдики та утвердження сучасної символіки входить у трійку лідерів, поступаючись тільки Львівській та Рівненській областям. Очевидно, цьому сприяє й те, що в нашій області справа робиться спільними зусиллями громадських організацій та органів місцевого самоврядування. Фактично через рік після створення Кіровоградського відділення Українського геральдичного товариства, рішенням облради було засновано геральдичну комісію, яка координує роботу з упровадження новітньої символіки територіальних громад сіл, селищ, міст, районів області. За 11 років роботи створено і затверджено символіку (герб і прапор) області, міст обласного підпорядкування, усіх районів (21), багатьох сіл і селищ. Близько 140 населених пунктів із 1014 мають новітню символіку. Тож простір для подальшої роботи ще чималий. І не тільки кількісно, а й якісно, адже осмислення свого минулого та трансформація символів у сучасному ключі — процес тривалий.
Це вже третє подібне видання в нашій області. За словами одного з авторів — Віталія Кривенка, перші два швидше нагадують альбоми-каталоги. У нинішньому ж — істотно розширено частину, де розповідається про історію краю. У цьому, до речі, серйозна заслуга видавництва, яке готувало книжку (автори проекту — Валерій Добробатько та Олександр Сіома). До видання підійшли творчо — залучивши відповідних фахівців, експертів, редакторів. Підготовка книжки тривала дев’ять місяців, а саме тиражування (наклад стандартний для регіональних видань — тисяча примірників) — два тижні.
Незаперечною перевагою книжки є те, що в ній відтворено погляд на минуле саме українськими очима. Якраз такого підходу часто бракує регіональним виданням, особливо там, де заснування основних населених пунктів прямо пов’язане з Російською імперією. Цей момент (як і у випадку з нашим містом) магічним чином діє на краєзнавців та істориків, провокуючи їх розглядати історію краю з погляду давно зруйнованої імперії.
Робота тих, хто творить сучасну символіку в нашому краї, надзвичайно складна: адже наші терени свого часу потужно «засимволізовані» царицею Єлизаветою Петрівною, яка видала указ про будівництво військової фортеці, названої на її честь. І хоча герби Київщини, на думку відповідального секретаря Кіровоградського обласного відділення УГТ Олександра Полячка, давніші, ніж герби Московської держави, все ж традицію було перервано. Отож узяти все раціональне з минулого і не скотитися до апологетики імперської ідеології — завдання не з легких. До речі, земляна фортеця святої Єлизавети чи не єдина подібна споруда в Європі, що збереглася до наших днів. Її зображення фактично стало символом нашого міста, зайнявши чільне місце на його гербі.
Книжка «Символіка Кіровоградщини» спричинила цілу дискусію щодо практичного використання символіки, і не лише гербів, а й різних архітектурних зображень. Таке використання може бути найрізноманітнішим — у нагородах, на маркуванні товарів, що тут виробляються, на дорожніх знаках при в’їзді в населені пункти. Певний досвід у нашій області вже є — усі лауреати кількох обласних премій отримують бронзову фігурку степового орла, яка відтворює його зображення на гербі області. І це не абстрактний образ — точнісінько таку золоту фігурку знайдено в позаминулому столітті під час розкопок скіфського поховання поблизу села Кучерівки Знам’янського району.
До речі, в Кіровограді кілька років тому встановлено пам’ятник Ангелу-охоронцю, де є зображення трьох гербів — України, області та міста.
Щойно виданою книжкою про символіку Кіровоградщини вже зацікавилися в інших областях. Як повідомив голова обласної ради Микола Сухомлин, Черкащина не проти перейняти наш досвід. І хоча видання зроблено на високому науковому і художньому рівнях, головний художник ПВЦ «Мавік» Валерій Нікітінський вважає, що нинішній період для української геральдики — перехідний.
— Геральдика в радянській і царській системі, — міркує пан Валерій, — це інструмент апелювання до історії, або штучний міф про певні події, їх сукупність, чи окремих особистостей. У сучасній Україні геральдика — це система знань із давніх часів, частина великого знання, яке дає людині і населенню уявлення про те, ким вони є, які задатки і можливості мають, як їх повніше розкрити. Тобто геральдика — розуміння сенсу свого життя і місії, яку слід втілити на цих теренах. Те ж саме і щодо нації. А для такого осмислення потібен час. Навіть для самої постановки питання про те, якою ж є місія цього населення і цієї території, необхідний інтегральний підхід до всього огрому знань, які ми маємо. Знайти ж відповідь на нього — отже, повернути націю до себе. А на цій основі вже можна розвиватись і рухатися далі.
Певні кроки до розв’язання цього масштабного завдання в Кіровограді вже зроблено.