У Державі Ізраїль громадянських шлюбів не існує. За законом, одруження й розлучення в Ізраїлі неодмінно мають відбуватися згідно з релігійними нормами. Проте шлюби, укладені громадянами чи жителями Ізраїлю поза межами країни, вважаються дійсними й на території Ізраїлю, попри те, за яким обрядом, релігійним чи громадянським, їх укладено. У питаннях шлюбу громадянські суди Ізраїлю керуються правилом, яке обумовлює підпорядкування релігійного закону принципам міжнародного приватного права.
Іудаїзм розглядає шлюб як «найбажаніший статус людини, метою якого є взаємодопомога між чоловіком і жінкою та їхня плотська близькість». Талмуд вбачає у безшлюбності протиприродний стан: грішить не той, хто одружений, а неодружений, бо він «проводить усі дні свої в гріховних думках». Шлюб також не повинен укладатися заради грошей, а чоловікові слід шукати дружину з м’яким характером, тактовну, скромну та працьовиту. У шлюбі чоловік одержує право на подружні обов’язки дружини, але не на її особистість, і бере на себе зобов’язання забезпечувати її їжею, одягом та ділити з нею ложе.
Самому весіллю в Ізраїлі обов’язково передує акт заручин, під час яких чоловік і жінка дають взаємну обіцянку одружитися та викладаються умови, пов’язані з майбутнім шлюбом. Виробляється письмовий документ, у якому вказано час і місце майбутнього весілля, фінансові зобов’язання сторін, зокрема посаг нареченої або час, протягом якого її батько зобов’язується утримувати молодих, а також сума (зазвичай 50% посагу), що підлягає сплаті як штраф стороною, що порушила без належних підстав зобов’язання одружитися. Слід зазначити: у деяких колах і досі уникають шлюбу з тим, хто бодай один раз був винною стороною в розірванні заручин. Під час упорядкування цього документа розбивають тарілку, що аналогічно розбиванню келиха під час обряду одруження. Між заручинами й одруженням наречений і наречена обмінюються різноманітними подарунками.
У суботу, яка передує весіллю, нареченого викликають до синагоги на читання Тори. Коли він підходить до узвишшя, заведено кидати в нього рис, пшеницю, горіхи й цукерки. Перед весіллям наречений і наречена не зустрічаються від одного до семи днів (у різних родинах по-різному). Іноді в ніч напередодні одруження долоні нареченої фарбують червоною хною.
Сам акт одруження складається з двох частин. Перша: наречений при двох свідках дає нареченій гроші — в наш час, швидше, обручку — і каже: «Цією каблучкою ти присвячуєшся мені за законом Мойсея й Ізраїлю». Каблучку вдягають на вказівний палець правої руки нареченої. Цікаво, що раніше натомість чоловік мав при двох свідках повести жінку в окреме приміщення зі словами: «Ти присвячуєшся мені цим співжиттям за законом Мойсея й Ізраїлю», і в такий спосіб засвідчувався акт шлюбу. Характерним було також демонстрування закривавленого одягу, в який була вбрана наречена в першу шлюбну ніч, на знак доказу її цнотливості.
Обряд одруження відбувається в синагозі. Підходящі дні для весілля — всі дні тижня, крім суботи й кількох релігійних свят. У день весілля наречений і наречена постять. Одруження проводить рабин. При цьому потрібна присутність, щонайменше, двох свідків. Обряд розпочинається з написання шлюбного контракту (хоча найчастіше його приносять уже готовим і в ньому лише проставляють суму, яку чоловік зобов’язується виплачувати дружині у разі розлучення).
Потім нареченого й наречену ведуть під хуппу (своєрідний балдахін, що символізує шатро нареченого), наречена стоїть тут праворуч нареченого. Рабин читає слова молитви над келихом вина, з якого надпивають ті, хто вінчається. У цю мить наречений одягає обручку нареченій. Читають сім весільних бенедикцій (це право належить почесним гостям). Потім нареченого й наречену відводять в окреме приміщення, де вони на кілька хвилин залишаються самі і вперше їдять після посту. На цьому шлюбна церемонія закінчується й розпочинається весільна трапеза, яка часто проходить у тому самому залі синагоги, що й вінчання.