Наприкінці минулого століття до бібліотеки Кембриджського університету надійшли староєврейські рукописи, які зберігалися в генизі (сховище) синагоги єгипетського міста Фустат-Міср. 1962 р. серед безлічі манускриптів професор Омелян Пріцак виявив той, який згодом отримав назву «Київський лист». Документ, що датується першою половиною X ст., являє собою звернення єврейської громади Києва до громад інших країн із проханням про допомогу якомусь Яакову-бар-Хануку, який потрапив до боргової в’язниці через незалежні від нього обставини.
Зайве казати, що зазначений лист викликав великий інтерес істориків, оскільки вже сам факт його існування змушує по-новому подивитися на історію і самого Києва, і держави Київська Русь. Ми звернемося не до самого листа (зацікавлені можуть прочитати книжку Нормана Голба й Омеляна Пріцака «Хазарско-еврейские документи Х в.»), але лише до одного з численних до нього коментарів:
«У Х ст. Київ складався з трьох чітко розділених географічних компонентів: Гора (пагорб Кия), Копирів кінець і Поділ... Староруське слово «кінець»... означало самоврядну етнічну громаду... У Києві етнічна громада спочатку називалася Копир (Коpur). Це найменування неслов’янського походження... ніхто не намагався розшифрувати його етимологію... «Копир» походить від слова «Капир» — ранньої версії найменування Кавар (Кабар), Кабир... Ця етимологія підтверджує той факт, що внутрішнє місто Києва спочатку було заселене хазарськими каварами (капирами)... Копирів кінець мав у ХII ст. двоє воріт. Подільські ворота зв’язували його з Подолом, комерційно-промисловим передмістям. «Жидівські» (Єврейські) ворота зв’язували «місто Ярослава» (княжий Київ після 1036 р.), що виріс зі старої цитаделі з Копиревим кінцем. Західний і південний райони багатого Копирева кінця все ще називалися Жидові (Жиди, або Євреї) у ХI—ХII ст. Це найменування ясно вказує, що київські кавари (копири) сповідували іудаїзм. Тим самим підтверджується зв’язок коварів із Києвом та іудаїзмом.
945 р. варязькі члени дружини Ігоря, християни, підтвердили договір із Візантійською імперією в соборній церкві св. Іллі, розташованої десь у торговельному передмісті Києва на Подолі. Відповідно до «Повісті временних літ» ця церква була розташована «Над струмком (Почайна) в околиці (кінці) Пасинчої бесіди і (району) Козаре. Використання політоніму Козаре не потребує пояснень». Така думка О.Пріцака.
Проте в сполученні «Копирів кінець» — «Жидівські (Єврейські) ворота» є певне протиріччя: чому ворота, що ведуть на територію, де мешкали кавари, називалися Єврейськими? О.Пріцак пояснює це протиріччя, указавши, що під словом «єврейські» слід розуміти форму віросповідання, а не етнонім, тобто кавари (копири) сповідували іудаїзм — звідси й ім’я воріт. Та як бути з хазарами, які мешкали в іншому «кінці» Києва — вони, як відомо, також сповідували іудаїзм. І якщо ковари і хазари — два племені того самого народу, то чому вони протипоставлені один одному?
З наведеного уривка випливає, що своє ім’я Копирів кінець отримав від слова «копир», яке було наслідком низки фонетичних перетворень: кабир-кабар-кавар-капир і нарешті — копир. Тобто на Копиревому кінці давнього Києва мешкали ковари, які сповідували іудаїзм — звідси «Жидівські ворота».
Водночас, якщо накласти літописне повідомлення про Копиревий кінець і Жидівські ворота й про хазарів, які проживали в Києві, на факт існування в Києві вже в першій половині Х ст. великої єврейської громади, що випливає із самої обставини існування «Київського листа», то всі виявлені протиріччя отримають пояснення. Та передусім зробимо невеличке уточнення, що стосується причин утворення міст у минулому. Таких причин досить багато, але все-таки головні з них — дві.
1. Місто виникало як княжий домен, тобто як резиденція князя, навколо якої селилися дружина, обслуга тощо.
2. Місто виникало і як торговельний центр на перетині караванних шляхів: спочатку облаштовувалися місця стоянок, складські приміщення, пристані; сюди стікалися представники різних професій: теслі, ковалі, корабельники та інші, що селилися тут, і для них місто, що розросталося, було основним джерелом існування.
Київ — класичний приклад другого варіанта, оскільки був заснований у перших століттях нашої ери саме як один із опорних пунктів у торгівлі між Західної Європою і Китаєм. Та відомо, що місту Києву передувала фортеця, що називалася Самбат, і цей топонім той самий О.Пріцак розшифровує як «суботній ринок», побачивши (що переконливо) у слові «Самбат» івритське «шабат». Тому логічно припустити, що якщо в назві фортеці івритський корінь, то й назви окремих частин міста також могли мати у своїй етимологічній основі івритське слово.
Згодом торговельна база перетворюється на найбільше торгове місто, і точно так само, як центром княжого міста був княжий палац чи замок і прилеглий до нього майдан, — центром торгового міста ставав митний пункт і торговий майдан. Отже, на івриті — мові одних із засновників Києва, «копар», тобто викуп, пеня, віра, назва найдавнішої, розташованої на території Києва митниці, хазяями якої були єврейські купці-раданіти. І відразу ж стає зрозуміло, чому ворота, які ведуть до митниці (копару), називалися Єврейськими. Тут «єврейські» — саме етнонім, що вказує на національність тих, хто за згаданими воротами проживав.
Усі ж інші представники Хазарського каганату (громадянами якого юридично були й єврейські купці) жили на іншому «кінці» Києва, який літописець назвав Козаре.