Моє бажання відвідати Галвей — одне з найбільш рекомендованих для туристів міст в Ірландії — було продиктоване не тільки наміром помилуватися незабутніми краєвидами. З наполегливістю людини, хоча б трішки знайомою з ірландсько-гельською літературою, я намагався відшукати гельську мову. Не у написах на шляхах, не по радіо, а просто в живому звучанні…В туристичному бюро я придбав брошуру, яка закликала відвідати «Гаельтахт» — тобто місця, де саме спілкуються ірландською мовою. Виявилося, що це кілька невеличких анклавів на карті славного острова — здебільшого в сільській місцевості і в горах. Єдиним великим містом, що входило до цих анклавів, і був Галвей. І в усіх путівниках саме Галвей — не Дублін чи Корк, а саме Галвей — називали столицею гельськомовної Ірландії. Так що я відправлявся в подорож з особливими сподіваннями…
Галвей мої сподівання виправдав. Частково. Таке прекрасне місто, такі океанські краєвиди відкриваються з берегів, така неповторна атмосфера на вулицях і в кав’ярнях…Тут, на заході Ірландії, починаєш відчувати дух країни, більше, ніж будь-де. Я б хотів колись сюди ще повернутися. Хоча б тому, що ірландської мови я так і не почув. Може, мені просто не поталанило. Співвітчизники, з якими я випадково познайомився в одному з галвейських пабів, розповіли мені, що якщо проїхати ще 30 кілометрів на захід, на півострів Коннємара, так там вже точно можна почути. І я в це охоче вірю. Бо там — гори, маленькі селища, пастораль…Але для того, щоб почути ірландську мову в такому пасторальному вигляді, не обов’язково було вирушати в подорож до Галвея. Можна було відправитися до будь-якого з регіонів «Гаельтахту» і знайти селище, в якому люди вітаються один з одним ірландською. Можливо, саме тому, що я — урбанізована людина, я бажав почути ірландську саме на вулицях великого міста. Ну хай не дуже великого, але от такого привабливого, як Галвей… Мене б це також цілком заспокоїло. Бо я впевнений, що мова врятована саме тоді, коли до її захисту приєднується місто... А так, звичайно, мені довелося задовольнятися тим, що в книгарнях Галвея я знайшов кілька книжок гельською мовою — марно я шукав чогось такого в інших містах Ірландії — і в магазині шкільних підручників були книжки для вивчення рідної мови для всіх класів.
Це вже щось.
Зворотнім шляхом, коли силует Галвея змінився за вікном вагона краєвидами ірландського заходу, я намагався зрозуміти, чому так сталося. Боротьба за незалежність Ірландії відбувалася не тільки під гаслами повернення політичної свободи, але й акцентувала увагу суспільства на поверненні втраченого — рідної мови і культури. Про цей процес, геніально відтворений Джойсом, можна довго не розповідати. І не можна сказати, що Ірландська Республіка не опікується рідною мовою. Якраз держава робить все можливе, щоб ця мова існувала — і прекрасно, адже саме дякуючи цьому ХХ сторіччя збагатило світову культуру новими — і сучасними — творами, написаними, здавалося б, втраченою назавжди мовою. Але от люди... майже не говорять... І це притому, що національне почуття ірландців не викликає жодних сумнівів...
Звісно, я думав не тільки про Ірландію. Врешті-решт, із співвітчизниками в галвейському пабі ми також спілкувалися не українською мовою — і це як правило так, для спілкування українською має бути якийсь щасливий випадок. І казати цим людям, що вони, напевне, не люблять Україну, якщо користуються виключно російською — це те ж саме, що сказати ірландцеві, що він не любить Ірландію, бо рідна мова в нього англійська. І в тому, і в іншому випадку це буде неправда. Виявляється — маємо це вже визнати — що любов до батьківщини не завжди збігається із любов’ю до її мови, особливо, коли спілкування цією мовою потребує певних зусиль не тільки для конкретної людини, але й для цілого суспільства.
Коли все ж таки обидва почуття збігаються, маємо визнати це щасливим даром — і особливим обов’язком. Обов’язком, який передбачає поширення того «Гаельтахту», який живе в кожній обдарованій душі, і на тих, хто поки що не відчув всієї привабливості життя в такій гармонійній країні — навіть якщо на перший погляд вона здається тільки невеличкою плямою на великій карті... Все ж таки добре, що я не відправився в подорож на півострів Коннємара — буду просто вірити, що десь за 30 кілометрів від Галвея розпочинається чарівна країна, в якій люди розмовляють, як ельфи...