UA / RU
Підтримати ZN.ua

Великий карнавал імені революції

Коли 22 листопада люди на Майдані Незалежності розбили намети, кожен із них розумів серйозність ситуації та міру ризику...

Автор: Марія Маєрчик

Коли 22 листопада люди на Майдані Незалежності розбили намети, кожен із них розумів серйозність ситуації та міру ризику. Змітати вночі з Хрещатика «малі архітектурні форми» разом із їхнім вмістом силовикам було звично. Однак напружений тон акції невдовзі замінився святковим. Незбагненним чином подія за одну ніч набула незвичного, зовсім «нереволюційного» звучання і «незвичайної енергетики», якими не втомлюємось дивуватися донині. Такого роду емоційного середовища не спостерігалося ні під час «революції на граніті», ні в акціях «Україна без Кучми». Чому ж виникло відчуття свята, загальних веселощів, буфонади, карнавалу (діти в ті дні запитували — це вже Новий рік?), хоча святкувати (тоді, у кожному разі) було ще нічого.

Святкування (будь-яке) — дуже важлива первинна форма людської культури. Відомий російський дослідник карнавальної культури М.Бахтін відзначав, що «святкування на всіх етапах свого історичного розвитку були пов’язані з кризовими, переломними моментами в житті природи, суспільства й людини». Помаранчева революція була не просто подоланням кризи між політичними групами. Вона була якимось святковим ритуалом переходу старого посткомуністичного суспільства в новий стан, більш співвідносний із категоріями нації.

Події на Майдані в ті дні не можна вичерпно зрозуміти без розуміння суті та специфіки цього особливого «духу» революції, ім’я якому — карнавал.

Карнавальність революції — не український ексклюзив. Найближча в часі подія з елементами свята відбулася в серпні 1991 року в Москві (ДКНС). Тоді писали: «революція, що була святом», «свято, яке не встигло розгорнутися».

Наше — встигло. У карнавалі люди занурюються в казковий простір і час. Створюється альтернативний повсякденному, трохи пафосний, святковий світ зі своїми особливими законами, які, що дуже важливо, розмивають, анулюють небажані для революційного часу опозиції — народ і міліція, кияни і приїжджі, багаті й бідні (бідні вільно грілися в бутіках багатих), молодь і старі (старі раптом почали пишатися молоддю), студент і викладач (деякі вузи страйкували на чолі з ректорами), «Наша Україна» і соціалісти. Та й опозиція помаранчеві—біло-блакитні не набувала потрібного напруження, про що нижче.

Карнавальне розмивання опозицій створювало відчуття певної єдності, однорідності людей під помаранчевими прапорами. «Своїми» ставали ті, хто в звичайному житті сприймається як «інші» чи навіть «чужі» (соціально, статусно, територіально або ж за релігією/конфесією). Все це посилювало згуртованість людей, зменшувало ризик зіткнень між самими учасниками помаранчевої революції, які вбачали одне в одному політичних однодумців, хоча навряд чи це було так насправді. Вгасання відчуття свята зменшувало й розуміння однорідності групи, проявилися різні політичні смаки й різні очікування її учасників.

Хтось із журналістів відзначив відсутність бар’єрів між учасниками революції й тими, хто виступав на сцені. Цього не можна було сказати про акцію під біло-блакитними прапорами, звідки артисти й політики після виступу поважно від’їжджали на фешенебельних машинах. Протиставлення «влади» народу, «аристократії» плебсу там діяло.

Карнавалізм поєднаний зі зміною загальновживаної лексики, переходом на фамільярно-занижений стиль і, не в останню чергу, із вживанням обсценних слів (ненормативних). Матюкатися-то ми вміємо й без карнавалу, але щоб так публічно... Цікава рима до слова «лідер» поповнила чимало слоганів. Гомосексуальна тема взагалі була розвинена якось надзвичайно активно: «Путін — активний, Янукович — пасивний». Слово «підрахуй» в анекдотах про Ківалова набуло особливих конотат. Віршики типу «Голосуй за букву Ю — будеш жити як в раю, голосуй за букву Я — не будеш мати... нічого» були дуже «рейтинговими». Особливо круто дісталося яйцям. З’явилися навіть опудала популярних антигероїв і яєць. Усього неможливо згадати — Майдан і Хрещатик були обписані недвозначними графіті і обклеєні народними віршами. Фольклористи, які працювали на площі, не встигали дати ради напливу матеріалу. Такого вибуху фольклорної активності суспільство не переживало за останнє століття.

Ще одна ритуальна особливість карнавально-святкової дійсності — відсутність дня й ночі. Спати було просто ніколи. Запрошені для «помитися, відпочити» моїм сусідом поверхом вище люди приходили не раніше як о другій після опівночі. Революція була не тільки на Майдані і не тільки вдень — вона проникала в найзатишніші місця, і ми цим пишалися.

Одяг. Власне, писати про це неможливо, це треба бачити. Одяг передусім створював атмосферу карнавалу. Вслід за першими, зліпленими нашвидкуруч бантиками на чоловічих шапках-вушанках (той-таки ритуальний, символічний андрогінізм) нахлинула хвиля якісно інших виробів, справжніх знахідок, домашніх заготовок помаранчевого кольору — пальт у трояндочках зі стрічок, віночки, волосся, рюкзачки, прикрашені апельсинами, вертепні зірки. І навіть манекени у вітринах магазинів були виряджені в помаранчеве.

Графіті. Власне, це той-таки фольклор, усне мовлення в письмовій формі. Писали скрізь — на папері, на стінах і пінопласті, завбачливо розкладеному там і тут, а також на прапорах, одягу та обличчях.

Карнавал — не квазіжиття. Тут усе по-справжньому, але оформлено особливим ігровим чином. На Хрещатику були весілля (молодь виявилася особливо піддатливою відчуттю загального єднання), пристрасті — «Краще вмерти на Майдані, аніж жити в зоні» — і символічні похорони (старого режиму, з труною й іншими почестями). Там були й пологи з наступним очищенням: «Я народився на Майдані, на цьому ложі на світанні, не в одязі, і не в сутані, зате очищений назавжди, я син твій, ненько Україно» (цей вірш, як і сотні інших, був написаний від руки і приклеєний на паркані табору). І сімейний затишок — «Моя хата на Майдані».

Правила поведінки учасників революції різко відрізнялися від узвичаєних взагалі і навіть від узвичаєних норм бунтівної поведінки. Цей «неправильний бунт», поведінкова девіація сприяла тому, що на Майдан потяглися люди, котрі зазвичай до мітингів ставляться упереджено і, як стверджують, ніколи раніше на політичні маніфестації не ходили. У кожного з нас є цілком аполітичні знайомі, котрі тими днями регулярно і з задоволенням приносили на Майдан бідончики з борщем та пампушки.

А от жінка, яка прийшла підтримати групу біло-блакитних, стояла осторонь і дуже нервувала, не відчуваючи єднання зі своїми однодумцями. Але в карнавалі не буває глядачів — тут усі учасники. Перша хвиля тих, хто оселився біля Кабміну, розчинилася дуже швидко. Можливо, тому хлопців із синіми прапорами біля стадіону «Динамо» опісля стерегли наглядачі, не дозволяючи їм спілкуватися з протилежною, помаранчевою стороною й категорично забороняючи приймати частування (хлопцям тикали в спину палицею і наказували скандувати «Янукович»). Помаранчеві ж настирливо домагалися цього контакту — запитаннями, розгляданням, частуваннями і навіть фліртом, інтуїтивно відчуваючи інкорпоративну силу карнавалу. Зберігати відсторонену, антикарнавальну позицію вдавалося з труднощами: дуже невдалий образ доброго кота Леопольда, яким обізвали кандидата від опозиції, був, по суті, теж глибоко карнавальним.

Конфлікт між помаранчевими і біло-блакитними не відбувся. У цьому заслуга і карнавального настрою. Дух революції був глибоко феміністським. Борщики й чайочки, теплі в’язані шкарпеточки й бантики з помаранчевих стрічок — турботливість формувала певний світлий жіночий образ події. Тоді як біло-блакитні явилися у вигляді похмурої маскулінної маси. Гендерні образи помаранчевої та біло-блакитної сторін підсвідомо вловили і хочуть матеріалізувати художники. Вони планують спорудити на Майдані скульптуру: постать шахтаря з арматури й вугілля разом із постаттю української дівчини, яку виготовлять із гарбуза, соняшника й кукурудзи («одне слово — всього помаранчевого»).

За інших обставин приїзд похмурих і озлоблених чоловіків зі сходу міг би наштовхнутися на опір Києва. Але м’який жіночий простір помаранчевої революції розступився і буквально поглинув цей маскулінний натовп. Шахтарі не були готові до такої розв’язки, вони були розчаровані, агресію довелося буквально топити.

Карнавальне середовище, особлива картина світу нівелювала, розмивала грунт, на якому могли виникнути конфлікти. З одного боку, вона цементувала групу зсередини, а з іншого — надавала неконфліктне середовище для зовнішнього спілкування з іншими кольорами. Дуже хочеться сподіватися, що революція з елементами середньовічного карнавалу завершиться новим відродженням.