UA / RU
Підтримати ZN.ua

Велич у бозі та людське убозтво

Якщо два століття тому Вольтерів «Магомет» збурив освічену громадськість, то сьогодні самопальне інтернет-убозцтво електризує і збурює безликий натовп.

Автор: Євген Зарудний

«Києво-Печерський патерик» розповідає про дивний звичай преподобного Феодосія «часто вставати вночі й потайки ходити до жидів, і мужньо сперечатися з ними за Христа, докоряючи й допікаючи їм, називаючи їх відступниками закону та боговбивцями. Багато волів він бути вбитим за сповідування віри Христової, особливо ж як істинний наслідувач Христа, від руки тих, хто вбив Христа». Не вдалося преподобному померти за віру. Імовірно, опоненти його були людьми культурними і знайшли в собі сили не піддаватися на такі примітивні провокації.

Сьогодні ісламський світ бурхливо реагує на вбогу, низькопробну інтернет-провокацію «Невинуватість мусульман», підриваючи та вбиваючи невинуватих…

Інший герой «Патерика», печерський чернець Ісая Чудотворець, «ходив містами й селами земель ростовських та суздальських і, якщо де знаходив ідоли та капища язичницькі, то, розпалений ревнощами, розоряв і віддавав вогню».

І ось уже цього року ісламський проповідник, розпалений такими самими ревнощами, закликає зруйнувати піраміди та Великого Сфінкса в єгипетській Гізі. «Аллах повелів пророкові Мухаммеду знищувати подібні ідоли, і ми мусимо зробити це з усіма пам’ятниками, якими заповнений Єгипет і яким поклоняються замість Усевишнього, - сказав він. - Коли я був у лавах руху «Талібан», ми підірвали пам’ятники Будди, чого не зробив афганський уряд» (www.portal-credo.ru).

На противагу православним ортодоксам, Римська церква в особі Папи Григорія Великого (помер 604 р. після Р.Хр., за 450 років до остаточного розколу - Великої Схизми 1054 р., яка розділила Церкву на Римо-католицьку на Заході та Православну на Сході) намагалася проявляти культурну дипломатичність у стосунках із язичниками (принаймні на ранньому етапі). «Я вважаю, - писав Папа, - що не треба руйнувати храми ідолові, які є в країні англів».

Осатанілому ж шейху повчитися б культури в Абу Бакра ас-Сіддіка. Перший праведний халіф і «совість ісламу» казав, цілуючи Чорний камінь Кааби: «Я знаю, що ти лише камінь. Але я бачив, як посланник Бога цілував тебе, і тільки тому я теж цілую тебе».

Що особливого побачив у єгипетських та афганських каменях ватажок сьогоднішніх салафітів? Невже сатиру на Чорний камінь?

Ні багато ні мало сатиру на Ісуса Христа побачив в образі Магомета паризький парламент, який заборонив 1742 року Вольтерову трагедію «Фанатизм, або Пророк Магомет»; 1823 року уряд Людовика XVIII знову заборонив трагедію - цього разу відповідно до закону про святотатство.

«Магомет» - найвизначніший взірець філософської просвітницької трагедії. Головна мета його - викриття релігійного фанатизму взагалі, а не Магомета чи мусульманства, які в трагедії виступають лише як певні приклади. Це достеменно розуміла французька церковна влада, яка вимагала заборонити трагедію» (В.Луков).

Дуже цінував трагедію Наполеон Бонапарт. Хоча й вважав за необхідне висловити критичні зауваження (що викликали, між іншим, захоплення П.В’яземського). «Щоб творіння «Магомет» було по-справжньому гідним французької сцени, - писав на о. Святої Єлени великий імператор, - потрібно, щоб воно могло бути прочитане без обурення освіченими людьми в Константинополі, так само як і в Парижі».

Яке ж усе-таки опрощення та вбозтво звичаїв бачимо сьогодні! Якщо два століття тому Вольтерів «Магомет» збурив освічену громадськість, і про трагедію вважали за необхідне висловитися Папа Бенедикт XIV, Д’Аламбер, Наполеон та інші, то сьогодні самопальне інтернет-убозцтво електризує і збурює безликий натовп.

На тлі цієї людської злиденності ще більш увиразнюється божественна велич Пророка (хай благословить його Аллах і вітає!), за всіх часів незаперечна для людей освічених. «Усе ще чинний іудейський закон і закон нащадка Ісмаїла, що ось уже десять століть управляє половиною світу, донині вістять про великих людей, які їх продиктували, і в той час як гордовита філософія або сліпий сектантський дух бачать у них лише таланливих ошуканців, так істинного політика захоплює в їхніх настановах той великий і могутній геній, який дає життя довговічним творінням» (Руссо).