UA / RU
Підтримати ZN.ua

ВЕЛЕТЕНЬ ІЗ ВЕЛИКИМ МАЙБУТНІМ

Одного з претендентів на призове місце в будь-яких змаганнях у світі зі штовхання ядра Юрія Бєлонога легко впізнати навіть не за двометровим зростом, а за неодмінною білою кепочкою на голові...

Автор: Володимир Маєвський

Одного з претендентів на призове місце в будь-яких змаганнях у світі зі штовхання ядра Юрія Бєлонога легко впізнати навіть не за двометровим зростом, а за неодмінною білою кепочкою на голові. Коли на чемпіонаті України в секторі за Бессарабськими воротами на стадіоні «Олімпійський» збираються разом троє наших найкращих у цьому виді богатирів — Багач, Бєлоног і Роман Вірастюк, то всі тренери, спортсмени й навіть просто глядачі переміщуються ближче до місця дії. Власне, на українських змаганнях більше знаменитостей і не побачиш — група найсильніших зазвичай роз’їж- джає в цей час по всіх континентах, крім Антарктиди. А штовхальники ядра — приємний виняток. Та якщо про Багача вже написано все відповідно до заслуг, якщо Вірастюк привертає увагу журналістів африканським темпераментом, то Бєлоног, хоч і має результати світового класу, якось мало вивчений, чи що. Ми домовилися про зустріч, Юрій прибув у призначене місце секунда в секунду, і ми поговорили.

— Ви начебто народилися в Одесі чи десь неподалік?

— Я народився 9 березня 1974 року в місті Білопілля Сумської області. 1987 року почав займатися штовханням ядра, тобто спеціалізація моя цілком визначилась у 13 років.

— А до цього?

— До цього навчався в дитячій спортивній школі в загальній секції легкої атлетики. Спочатку, пам’ятаю, метав спис, і перший результат був 24 метри. А от 1987 року мене запросили в Харківський спортінтернат зі спеціалізацією штовхання ядра та метання диска.

— І в кого ви спочатку тренувалися?

— У Сумах, точніше — в Білопіллі, у Володимира Павловича Бєлікова. У Харкові моїм тренером став Юрій Михайлович Мінаков. З ним ми працювали з 1987-го до 1993-го, за цей період домоглися результату 19 метрів 02 см, і 1992 року я став чемпіоном світу серед юніорів.

— А Мінаков — він фахівець саме з ядра чи загального плану?

— У принципі, він займався метанням диска.

— Я запитую тому, що вже 1976 року наш славетний фахівець, ленінградець Віктор Ілліч Алексєєв розробив техніку штовхання ядра з поворотом, і його учень Олександр Баришніков у такий спосіб установив світовий рекорд — 22 метри, а згодом став третім на Олімпійських іграх у Монреалі. Можна ж було з самого початку штовхати ядро з поворотом, тим паче, що Мінаков дискобол...

— Ні, я завжди штовхав зі стрибком. У спортінтернат я прийшов уже з результатом 13,70 м. Між іншим, уже тоді в Мінакова були учні, котрі штовхали з поворотом. Думаю, що поворот більше підходить людям середнього зросту, з короткими ногами, масивним. Адже коло для штовхання ядра маленьке, якщо я почну зі своїми довгими ногами крутитися, то не встою. У мене з диском, де коло більше, також проблеми з тим, щоб утриматися після кидка.

— Між іншим, я був знайомий із Баришніковим — він також двометрового зросту. А диск ви почали метати водночас зі штовханням ядра?

— Так, але перший результат у мене був смішний — 19,90 м, та ще й із півторакілограмовим диском.

— Ви не шкодуєте, що не почали штовхати ядро з поворотом?

— Тепер усі вважають варіант поштовху з поворотом перспективнішим. Хоча штовхають таким способом уже понад тридцять років і досі не довели, що вони на голову вищі від нас із Багачем. Якби ж то вони штовхали на метр далі — інша річ, а так ми можемо з ними конкурувати й зі стрибком. Поки що переваги вони не мають.

— Де ви навчалися?

— Спочатку в Харкові, а з 1988 року переїхав у Херсон. Тепер навчаюся в Національному університеті фізвиховання та спорту в Києві. Тренує мене Євген Валер’янович Корсак.

— Він начебто ваш родич?

— По дружині, — це мій тесть.

— А теща у вас була відомою метальницею диска?

— Так, 1984 року в неї був результат майже 64 метри. А тепер Валентина Корсак виграла чем- піонат світу серед ветеранів. І дружина моя була дискоболкою, юніоркою метала за 52 метри.

— Ви до двометрового зросту відразу витягнулися чи років до двадцяти?

— Ні, я і в дитячому садку, й у школі був найвищий. Батьки в мене середнього зросту. Хіба що мама як на жінку досить висока — 173 см.

— А батьки хто за фахом?

— Мама — робітниця на меблевій фабриці, батько — будівельник, муляр.

— А з юних років вас не тягли в різні боки — на баскетбол, скажімо...

— Ні, я відразу прийшов у легку атлетику. Пропонували, правда, гандбол, але мені це не подобалося. Я не любитель командних ігор, де сама людина — це часточка якоїсь машини й мало що вирішує. А тут я сам собі господар, ні від кого не залежу, претензії тільки до самого себе, а не до товаришів, котрі не хочуть бігати або що. Загалом-то, спортивні ігри в процесі тренування використовуємо для розвитку спритності, але навіть футболом не захоплююся.

— Сила у вас природна чи доводилося багато працювати зі штангою?

— Я був не дуже сильним, ядро мене часто відштовхувало, силу доводилося розвивати, але юніором я штовхав ядро, головним чином, за рахунок техніки.

— А з якою вагою штанги ви можете присісти?

— Нещодавно присів із 270 кг, а далі не став пробувати, бо можна травмуватися. А відчуваю, що можу більше. Лежачи можу вижати 250 кг, ривок нормальний у мене — 135 кг і виштовхування з-поза голови, точніше швунг — 190 кг, але я його вже стараюся не робити.

— А скільки разів ви можете підтягнутися?

— Це для мене найважче. Разів шість...

— Жартуєте? Не можете чи не хочете?

— Не виходить. А от віджиматися з вагою 70 кг на спині можу серіями по десять разів. У нас же в штовханні ядра все від себе... На одній нозі присідаю з вагою 90 кг.

— Гаразд. А скільки разів ви вигравали в Багача?

— Коли я переміг на зимовому чемпіонаті світу, то виграв у Багача вперше. Для мене це рубіж: виграв у Багача — отже буду в призерах. Коли в Багача є ще спроба, то заспокоюватися не можна. Він для мене загадка.

— А пояс ви використовуєте?

— Раніше штовхав без пояса, а тепер підстраховуюся. Є проблеми зі спиною.

— А на скільки ви можете стрибнути в довжину з місця? Зазвичай у метальників це виходить краще, ніж у легкоатлетів.

— Довжина з місця в мене виходить непогана, хоча від землі відриваюся важко. Результат десь 3 метри 15 см.

— Подейкують, ви збираєтеся ще й диск метати?

— Диск я готую до Олімпіади, але як складеться — нічого сказати не можу. У мене ще проблема в колі втриматися. А так метрів 65 для мене цілком доступні.

— У родині у вас усе спокійно? На харчі вистачає?

— Так, усе гаразд, тили спокійні. Є нині спонсорський контракт із фірмою Ігоря Сотуленка ДП «Авто Інтернешл», це дає впевненість і спокій.

— Вас не турбує проблема акліматизації, тривалий переліт у Сідней?

— Я літав уже в Японію тричі і тричі виступив на своєму нормальному рівні. У тій-таки Японії намагався вдень не спати, щось робити, ходити, аби ніч пройшла спокійно. Був і в Америці. Ніяких проблем не відчував.

— Що ж, зичу нашій трійці в повному складі прорватися на олімпійський п’єдестал!

— Працюватимемо!