Проблема сексуальної експлуатації, залучення до порнобізнесу українських жінок за кордоном багатьма нашими громадянами уявляється, наче човен у далекім тумані. Сповна пізнаєш її жах і жорстокість лише тоді, коли сам потрапиш у схожі обставини.
Результати соціологічного дослідження, яке торік провела Всеукраїнська мережа збирання даних (ING Division) на замовлення Українського освітнього центру реформ, свідчать, що із 1048 опитаних в усіх регіонах осіб тільки 12 відсотків зіштовхувалися з випадками торгівлі людьми в своєму оточенні. Менш ніж кожен шостий вважає, що може стати жертвою цього злочину. У регіонах гостроту небезпеки відчувають далеко не однаково. Найменше вірять у можливість потрапити до рук торговців живим товаром жителі Криму (8,8%) та Києва (12,4%). Дещо більшою небезпека здається опитаним у Київській, Чернігівській, Житомирській, Запорізькій та Дніпропетровській областях (понад
18%). Респонденти усіх західних областей власний ризик оцінюють ще вище (28—33%). Проте мало хто з них здогадується, що методи затягування в кримінальну секс-індустрію з роками вдосконалюються і стають більш мудрованими. Останнім часом на престижну роботу за кордоном набирають навіть… ворожки. Побачать гарненьке юне створіння і плетуть павутиння: «…карти показують тобі, дівчино, далеку дорогу в чужі країни, а там — гроші, слава, чоловік з достатком… Залиши про всяк випадок телефон і адресу».
Відомий канадський журналіст, автор публіцистичного бестселера «Наташі. Сучасна світова секс-торгівля» Віктор Маларек наводить вражаючі узагальнення: «Вже понад 10 років близько 175 тисяч жінок з колишніх радянських республік щороку потрапляють у сильця вербувальників, які передають їх, немов жертовних овечок, у руки іноземних ділків, звідників, власників борделів. Іноді жінок вербують цілими групами, і вони, гадаючи, що так буде безпечніше, охоче на це погоджуються. Торгівля живим товаром у світі стає все більш прибутковою, її доходи перевищують доходи від наркобізнесу і коливаються від 8 до 12 млрд. доларів на рік»…
Навіть у порівняно невеликому Тернополі до міського жіночого клубу «Відродження нації» за останні чотири роки з кількох областей звернулися понад півтисячі людей, постраждалих від торгівлі живим товаром. За кордон вони потрапляли різними шляхами. Працівники Управління СБУ в Тернопільській області найбільш популярними нині вважають ті підпільні дороги на закордонні заробітки, які ведуть через Литву і Польщу. У ці країни жителі області потрапляють без особливих труднощів і легально, а далі діють незаконні схеми транспортування живого товару — з підробленими документами, перевезеннями серед звичайного багажу. Нерідко кінець трагічний. Зрештою, доля безправного нелегала прогнозована — рабство або, у кращому разі, затримання правоохоронними органами, депортація, втрата усіх сподівань. Найекзотичніші приманки для юних і недосвідчених — праця танцівницями на Сході, в Китаї або Японії. Голова згаданої громадської організації Галина Кравець додає до «новинок» сексуального рабства його середньовічні рудименти. «Наприклад, — розповідає вона, — у Польщі вербувальники зазвичай запрошують на роботу жінку з дітьми, обіцяють час для догляду за ними. А коли мати з «потомством» приїжджає на місце, сім’ї влаштовують страшний суд — в матері відбирають паспорт, одну дитину, як правило, беруть у заручники, другій перебивають ноги і змушують жебракувати… Звичайно, на користь «роботодавця».
У реабілітаційному медичному центрі Міжнародної організації з міграції в Києві потерпілим від работоргівлі надають безкоштовне медичне обстеження, лікування і послуги психолога. Певні види цієї допомоги практикують і на місцях. Людям, які втратили роботу або не можуть знайти місце на ринку праці, 16 організацій в Україні, подібних до тернопільської, допомагають пройти курси перекваліфікації, а також бізнес-курси для започаткування власної справи. Після їх закінчення за підтримки Міжнародної організації з міграції можна отримати кредит на суму до двох тисяч євро. Сьогодні, скажімо, за підтримки тернопільського клубу «Відродження нації» виникло п’ять приватних справ, які ведуть вчорашні нещасливці-заробітчани.
Проте медична, психологічна і трудова підтримка не розв’язує проблеми торгівлі людьми. Необхідна профілактика. Стримуючий чинник проти скоєння злочинів — суворість покарання. А з цим тривалий час було багато незрозумілого. Лише в новому Кримінальному кодексі України, який набрав чинності з вересня 2001 року, з’явилася окрема стаття 149, яка передбачає суворе покарання за торгівлю людьми — від 8 до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Однак розслідування цього виду злочинів належать до категорії особливо складних. Переважна більшість жертв після повернення додому бояться називати імена та діяння «роботодавців» та їх посередників. Навіть якщо погодяться назвати кривдників, а слідчі виявлять сумлінність, то роботи в правоохоронців — задосить. Адже у торгівлі живим товаром задіяний цілий ланцюг постачальників, і сліди багатьох із них на час розслідування старанно заметені. Не дивно, що нинішнього року працівники відділу Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, при УМВС у Тернопільській області із восьми порушених кримінальних справ донині лише одну передали до суду. Йдеться про злочинну групу, яка займалася продажем українських жінок до Польщі для подальшої сексуальної експлуатації.
Торгівля живим товаром є ганьбою як для країн-постачальників, так і для країн-реципієнтів, злочином проти людства. В Україні, окрім кримінальної відповідальності за ці порушення прав людини, діє Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002—2005 роки. Але біда типова — бракує коштів для «протидіючих заходів» у держбюджеті і на місцях. Бракує коштів і в потенційних жертв різного роду експлуатації (за різними опитуваннями, 80—85 відсотків людей поїхати за кордон штовхає важке матеріальне становище). Невисокі доходи або взагалі злиденне існування людини — і вся боротьба з торгівлею живим товаром на вітер!