В Україні сформувалася об’єктивна необхідність у страхуванні — одному з найефективніших інструментів захисту майнових інтересів. Своє основне завдання на сьогоднішній день комітет із питань фінансів і банківської діяльності бачить у підготовці комплексної концепції розвитку страхової галузі на наступні роки. Головною метою такої концепції є створення в галузі сприятливих умов для її подальшого розвитку.
До короткострокових планів очолюваного мною підкомітету належить удосконалення існуючої законодавчої бази, яка регулює страхову діяльність. Йдеться, приміром, про внесення поправок у закони України «Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про соціальний і правовий захист військових і членів їхніх сімей», «Про статус народного депутата України» і ряд інших нормативних актів щодо так званого обов’язкового державного страхування. Очевидно, що така система компенсаційних виплат нічого спільного з класичним страхуванням не має.
Поправки, покликані внести ясність у дане питання, розглядаються вже не один рік і, на наш погляд, вимагають якнайшвидшого прийняття. Доцільно було б рекомендувати страховикам підготувати свій варіант закону про обов’язкове державне страхування.
Важливим завданням на найближчий час є і впровадження системи обов’язкового страхування власників транспортних засобів, а це передбачає серйозну доробку існуючого законопроекту, а також внесення необхідних поправок у чинні нормативні акти, — зокрема, у Закон України «Про дорожній рух».
Річ у тім, що в існуючій формі законопроект значно програє не лише західноєвропейським аналогам, а й нещодавно прийнятому російському закону. Якщо останній бере за основу багаторічний досвід розвинених країн, то його український побратим продовжує опиратися на прийняте ще 1996 року Положення про порядок і умови проведення «автогромадянки». У результаті жорстко фіксовані тарифи так само не відбивають реальну природу ризику. Також здається дивним, що дванадцять місячних полісів обходитимуться страхувальнику дешевше за один річний. Крім цього, ліміти відповідальності залишилися незмінними з 1996 року, а людське життя та здоров’я оцінені втричі дешевше за матеріальне майно. Законопроект передбачає створення паралельно існуючого Моторному бюро Гарантійного фонду — громадської організації зі статутом, який затверджується Кабінетом міністрів. Створення такої організації суперечить цілому ряду норм українського законодавства.
Словом, хотілося як краще...
Необхідна робота над внесенням поправок в законодавчі акти, які регулюють оподаткування в страховій галузі. Зокрема:
— скасування 30-відсоткового податку з коштів, отриманих страховиком як компенсації за регресним позовом;
— розширення переліку видів страхування (насамперед це стосується особистого страхування), страхові платежі, по яких дозволено було б відносити на валові витрати підприємства, що дозволило б надати працюючим громадянам України додаткову соціальну допомогу.
У центрі уваги підкомітету — робота над законопроектами, які так чи інакше торкаються сфери страхування, серед яких закони «Про медичне страхування», «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про екологічне страхування» тощо.
Та все-таки головне завдання на найближчі три роки для підкомітету — це підготовка та прийняття Страхового кодексу, який дозволив би комплексно охопити всі аспекти страхової діяльності. До Страхового кодексу мають ввійти розділи, які чітко регулюють діяльність страхових посередників, порядок здійснення обов’язкового страхування, порядок формування страхового договору, здійснення довгострокових видів страхування. Як засвідчує практика, наявній нормативній базі катастрофічно не вистачає комплексності. Маса законів (крім основного Закону «Про страхування»), постанов та інших нормативних документів, які найчастіше вступають у протиріччя один з одним, не сприяють розвитку страхової галузі. Страховий кодекс дозволить упорядкувати нормативну базу, додати їй логічної спрямованості та завершеності.
У підкомітеті обговорюється ідея тимчасового покладання функцій державного контролю страхової діяльності на Національний банк України, підрозділом (департаментом) якого могла б стати Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.
Страхування як окрема галузь фінансових послуг у перспективі повинна мати автономний орган управління. Сьогодні сфера банківських послуг в Україні розвивається набагато швидше за страхову. На відміну від банків, страхування ще не зайняло свою нішу, його вплив на економіку країни обмежений. До страхових компаній і до банків застосовні схожі методи контролю. І, що найголовніше, на сьогоднішній день НБУ більшою мірою володіє необхідним як трудовим, так і фінансовим ресурсом для повноцінного здійснення ролі держави на страховому ринку. Крім того, попередній досвід створення міжбанківської мережі та фінансові ресурси НБУ можуть бути корисні, приміром, при створенні всеукраїнської комп’ютерної бази даних, без якої неможливе буде функціонування системи страхування відповідальності власників транспортних засобів. Згаданий вище закон, на жаль, не вирішує всіх проблем, і з даною ситуацією вже зіштовхнулися наші сусіди-росіяни. Там закон був прийнятий майже рік тому, а про необхідність створення бази даних і виділення під це бюджетних коштів держава вже забула.
Підвищення рівня довіри населення до страхової галузі — одне з найактуальніших завдань для законодавців. На жаль, загальновідомо, що далеко не всі компанії, які називають себе «страховими», сьогодні виправдовують свою назву. Це стосується не лише дрібних компаній, а й деяких «лідерів» українського ринку. У страхуванні бачать що завгодно — від хитрого способу «оптимізації» оподатковування підприємств до банального каналу оготівковування грошей. Така ситуація, за якої страхування подають як «сірий» бізнес, лише знижує і без того невисокий рівень довіри громадян країни до фінансових інститутів.
Паралельно зі скороченням кількості фіктивних страховиків, а також підвищенням відкритості та публічності галузі, довіру до страхування слід повертати шляхом виховання страхової культури в суспільстві. Адже якщо з накопичувальним страхуванням населення більш-менш знайоме за попереднім (не зовсім, правда, вдалим) радянським досвідом, то природу короткострокового страхування розуміють ще далеко не всі. У суті страхування не завжди розбираються навіть вищі керівники. Приміром, деякі відомства стверджують, що певні обов’язкові види страхування знижують зацікавленість власників у збереженні свого майна, і цим намагаються аргументувати вимоги про скасування такого страхування. Цілком зрозуміло, що подібні аргументи в корені суперечать основним принципам страхування, яке (за правильного підходу, зрозуміло) не лише не знижує, а й всіляко стимулює страхувальників дбайливіше ставитися до майна.
Нинішній склад комітету з питань фінансів і банківської діяльності професійно й прагматично підходить до законодавчого процесу в сфері фінансів. А це, у свою чергу, значно підвищує шанси втілення в життя вищевикладених планів.