Валерій Лобановський {Фото Миколи БОЧКА} |
Після закінчення двох відбірних циклів, де точилася боротьба за право брати участь у чемпіонаті світу-98 і євро-2000, збірна України була за крок від заповітної мети. Проте надії футбольної громадськості країни так і не справдилися: у матчах плей-оф суперникам — хорватам і словенцям — поталанило більше.
Черговий похід «за славою» почався минулої осені на НСК «Олімпійський» поєдинком із поляками дуже сумно: жовто-блакитна команда поступилася гостям — 1:3. У наступному матчі в Єревані вирішувалося, чи зможуть українці претендувати на вихід у фінальну частину ЧС-2002, який, нагадаємо, пройде в Японії і Кореї. Важка перемога над Вірменією — 3:2, а через чотири дні блискучий виграш в Осло — 1:0, дозволили українцям зустріти нове тисячоліття в піднесеному настрої. Наприкінці березня на нашу збірну чекають поєдинки з білорусами й валлійцями, у яких необхідно закріпити торішній успіх.
Ще ніколи у своїй десятирічній історії провідна команда країни не починала підготовку до сезону так рано: у середині січня на тренувальну базу в Кончу-Заспу викликали близько чотирьох десятків кандидатів у збірну України. Їхній техніко-тактичний потенціал усебічно дослідив тренерський штаб, очолюваний головним тренером усіх збірних команд України Валерієм Лобановським. Відомо, що Валерій Васильович часто будує свої стосунки з журналістами за принципом «не йди, вихваляючись, на рать...». Цього разу визнаний фахівець зробив виняток, давши інтерв’ю футбольному оглядачеві «ДТ».
— Так рано, у січні, збірна ще ніколи не збиралася...
— Це так. Проте нагадаю: за радянських часів збірна СРСР практично щороку збиралася в грудні-січні. І навіть вирушала в тривалі турне. Специфіка роботи в головній команді країни вимагає від її наставників цілорічного спостереження за станом кандидатів на місце в основному складі.
— Мабуть, саме тому ви і викликали в Кончу-Заспу найкращих футболістів країни?
— Нині їх не можна назвати найкращими. Разом із моїми помічниками Леонідом Буряком, Володимиром Веремєєвим, Олегом Базилевичем, ми уважно відстежуємо список кандидатів у національну команду. Тренери збірної практично в кожному турі чемпіонату країни переглядають гравців, котрі впали нам в око, одержують про них усебічну інформацію з вуст їхніх наставників. Проте візуального знайомства явно замало: необхідно, коли хочете, «промацати» кандидата власними руками — протестувати, ознайомитися з його потенціалом у контрольних матчах, де йому ставиться конкретне завдання, відчути його психологічну ауру. На основі цих й інших даних визначаємо, чи можна конкретному гравцеві приміряти майку збірної країни.
— Виходячи з ваших слів, результати контрольних матчів і, зокрема, поразку від «Оболоні» не варто вважати трагедією...
— Давайте, як то кажуть, повернемося до наших «баранів». За час десятиденного збору в Кончі-Заспі ми не ставили собі за мету забити якнайбільше м’ячів у ворота суперників. Необхідно було ближче познайомитися з хлопцями, за якими вже давно спостерігали. До того ж, усі десять днів ми працювали тільки з київськими динамівцями. Футболісти «Шахтаря», новоросійського «Чорноморця», санкт-петербурзького «Зеніту» провели в тренувальному таборі лише два-три дні. Щодо контрольних поєдинків, то в деяких із них із нашого боку брали участь до двох із половиною десятків гравців. Скажімо, у першому таймі проти «Таврії» на поле вийшов донецький «Шахтар», чиї футболісти ще не підійшли до інтенсивної ігрової практики. В другому таймі збірну було забарвлено, коли можна так сказати, тонами київського «Динамо».
— До речі, про «Шахтаря». Керівництво цього клубу не приховує своїх амбіцій. Торішній дебют гірників у Лізі чемпіонів свідчить, що в другому колі чемпіонату країни підопічні Віктора Прокопенка не віддадуть без боротьби столичному «Динамо» українське «скудетто».
— То й чудово. Нам дуже потрібен гідний конкурент. Шкода, що сьогодні «Шахтар» — наш єдиний суперник. Якби їх було більше, то від цього виграв би чемпіонат країни. Великий спорт немислимий без гострої конкуренції. Колективна й індивідуальна майстерність відшліфовується лише в поєдинках високого напруження. Як можна вимагати від футболіста повної віддачі в матчах Ліги чемпіонів або в збірній країни, якщо він не навчився цього в поєдинках внутрішнього чемпіонату?
— Ви не запрошували на збір своїх «преторіанців» — Шевченка, Реброва, Лужного...
— У цьому не було потреби. Ми їх чудово знаємо. Андрій, Сергій і Олег палають бажанням виступати за збірну України. Аби тільки їх обминали травми...
— До речі про травми. У якому стані Мороз, Гусин і Косовський?
— Вони тренуються, й ми розраховуємо на них у «Динамо» та збірній. Поки що рано говорити, коли вони підійдуть до оптимального стану. Цей процес форсувати не можна.
— Ви не сказали, чи з’явилися нові кандидати на місця в основному складі збірної?
— Січень — не найкращий місяць для остаточних висновків. Ми звернули увагу на кількох гравців, але гарантувати їм місце в стартовому складі національної команди, як до речі й визнаним лідерам, було б передчасно. Наші відносини з кандидатами перебувають у стані перманентного спостереження. 14 лютого збірна України зіграє товариський матч у Тбілісі зі збірною Грузії. Потім кандидати в національну команду роз’їдуться по своїх клубах. Приблизно в середині березня коло претендентів на участь у поєдинках із білорусами й валлійцями буде окреслено цілком чітко. Ми повинні почати сезон на високій ноті. Передбачаю непростий матч із Кардіффе проти збірної Уельсу. Річ у тому, що атлетичні валлійці традиційно сильно грають у рідних стінах. На той час вони перебуватимуть на піку форми, з огляду на виступи їхніх гравців у різних дивізіонах англійської ліги. А ми тільки набираємо обертів.
— Це застереження?
— На жаль, реалії тренерського буття. Нікому не цікаво, скільки праці вкладено в підготовку до відповідальних зустрічей. Від нас вимагатимуть результату. Тож у своїй роботі виходимо з того, щоб виступи провідної команди країни дарували радість її шанувальникам. Запевняю вас, що головним пріоритетом цього сезону буде робота в збірній України під гаслом «Наша мета — 2002!»
— А як же «Динамо»?
— Як завжди: чемпіонат країни, літнє відбірне сито на шляху до Ліги чемпіонів — звичний ритм життя тренера, котрий воліє бачити очолювані ним команди в еліті європейського та світового футболу.