Коли починаєш розмірковувати над тим, що читає наше підростаюче покоління, тобто діти й підлітки, мимоволі на гадку спадають рядки поета Віктора Кривуліна: «Вот, прошла одна война, вот, вторая на исходе, но Толстого что-то нет ни в культуре, ни в природе». Одне слово, в українських підлітків немає їхнього власного Толстого, тобто Толкіна.
Уже давно видано й перевидано численні томи «Володаря перснів» із розкішними картами й ілюстраціями. Як дві війни, відгриміли одна по одній досить спірні екранізації. Численні російські фантасти написали різнопланові й суперечливі продовження хоббітівської епопеї, але український Толкін так і не з’явився. Наші діти, як і раніше, жують разом із гамбургерами й твіксами імпортний хліб духовний, а українське видавництво «А-ба-ба-га-ла-мага» тиражує численних «Гаррі Поттерів».
Я кажу все це без тіні псевдопатріотичного обурення, тим паче що сама охоче перечитую Толкіна й одного разу навіть зазирнула в «Гаррі Поттера». Та, на жаль, факт залишається фактом: українським підліткам просто необхідний хліб духовний вітчизняного виробництва, чи то Г.Л.Олді (тобто Дмитро Громов з Олегом Ладиженським), чи подружжя Дяченків. Наразі ж на українських просторах вирує хоббітоманія з поттероманією, а особливо інтелектуальні підлітки «підсаджуються» на кельтську та скандинавську міфологію, тоді як слов’янська і, зокрема, українська міфологія залишається погано освоєним текстовим масивом.
Чому ж так відбувається? Чи тому, що «душевные глубины словно вывезли от нас», як писав той-таки Віктор Кривулін? Та ні, «душевные глубины» начебто на місці. І літературні таланти наявні — правда, до останніх повсякчас підбирається й приглядається російський книжковий ринок. І поки від нас не вивезли найдостойніших авторів, може, варто спробувати створити власну юнацько-героїчну епопею, побудовану на слов’янській міфології? Невже наші тінейджери, як і раніше, зачитуватимуться виключно імпортною книжковою продукцією — хай талановитою та високопрофесійною, але все-таки, хоч як крути, чужою?!
Щоправда, можна почути, що така українська епопея в нас усе-таки є — і це «Енеїда» Котляревського. Мовляв, елементи фентезі в поемі наявні, і Котляревський навіть увів у текст два штучних прислівники, створені на основі тодішнього студентського лексикону. Нехай так, але чомусь для більшості українських підлітків «Енеїда» залишається нуднуватим текстом зі шкільної хрестоматії, з якого запам’ятовується лише знамените: «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак». Напевно, переваги «Енеїди» здатні оцінити лише дорослі й посвячені у таємниці високої літератури читачі. А ось підлітки... Їхній духовний голод, на жаль, не вгамуєш «Енеїдою».
Можна, звичайно, говорити, що елементи фентезі та містики були в класичній українській літературі практично завжди, але зоряним періодом української фантастики стали, як відомо, 80—90-ті роки ХХ століття. Саме тоді сформувалося певне коло українських фантастів, чимало з яких нині активно видаються в Росії, — Лев Вершинін, Борис Штерн, Наталя Гайдамака, Єлизавета Манова і, звісно ж, обожнюваний просунутими українськими підлітками й зманений Москвою Василь Головачов. У 80—90-ті роки Головачов, як відомо, жив у Дніпропетровську і видавався в «Золотой полке» фантастики нижньогородського видавництва «Флокс».
У 90-ті роки, з легкої руки Генрі Лайона Олді (тобто Громова з Ладиженським) та інших українських фантастів, у Харкові виникла творча майстерня фантастики під назвою «Второй блин». Тепер книжки багатьох кращих письменників цієї майстерні входять до улюбленої підлітками серії «Новая русская фантастика» харківського видавництва «Фоліо». До речі, 60% творів цієї серії написано українськими авторами (А.Корепанов, Є.Манова, Б.Штерн, А.Дашков, Г.Л.Олді). У серії «Абсолютная магия» («ЭКСМО», Москва) 70% книжок створено українськими авторами (Г.Л.Олді, А.Дашков, А.Давидов, А.Зорич, В.Свержін, Д.Дудко й т.ін.). У серіях «Заклятые миры» («АСТ» (Москва), Terra Fantastica (СПб) і «Фоліо» (Харків) — половина українських авторів (А.Валентинов, Ф.Чешко, М. і С.Дяченки, Ю.Горишня та ін.).
Цей список можна продовжувати, але факт залишається фактом: найчастіше під «маркою» імпортного товару наші підлітки отримують твори вітчизняних фантастів і захоплюються «золотим запасом» російської фантастики, не знаючи, що цей «фонд» на 60—70% український. Проте це не означає, що в Україні є власний Толкін — його поява на українській літературній сцені виявиться для більшості з нас приємною несподіванкою.
Якщо українські підлітки захоплюються всіма підвидами фантастики — від фентезі до science fiction, то діти, як і раніше, в захопленні від казок. Цю сферу освоює та ж таки «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Так, недавнім продуктом видавництва стала розкішно ілюстрована подарункова «Снігова королева». У такий спосіб маленьких читачів намагаються привчити до українських, а не до російських перекладів зарубіжної класики світового казкового фонду. Перекладами цього фонду українською мовою займаються й багато інших вітчизняних видавництв, приміром «Школа». Але, ніде правди діти, російськомовні видання світового казкового «запасу» найчастіше виявляються дешевшими і компактнішими за україномовні.
Особлива ситуація простежується у світі навчальної книжки. Тут усе більш-менш благополучно. «Освіта», «Знання», «Юрінком інтер», «Генеза» та інші видавництва разом з «Педагогічною пресою» ділять поле вітчизняної навчальної літератури. Українська навчальна книжка розвивається досить бурхливими темпами — утім, її розвиток стимулює україномовна освітня політика.
При цьому чимало вітчизняних видавництв займаються так званими суміжними проектами — виданням орієнтованих на підлітків газет, журналів і дайджестів. Так, видавництво «Знання» випускає, приміром, English Learner Digest (Дайджест для тих, хто вивчає англійську мову), що виходить двічі на місяць в англо-українському та англо-російському варіанті. З дайджестом пов’язана серія посібників під назвою «Бібліотечка для тих, хто вивчає англійську». З продукцією видавництва «Педагогічна преса» конкурують інші періодичні видання, зорієнтовані на підлітків, зокрема журнал «Ліцей».
Та якщо вітчизняна навчальна книжка розвивається бурхливими темпами, то з художньою літературою справи набагато складніші. Уже розкручені пера постійно відпливають до Росії, і російські видавництва перекуповують нових зірок української літературної сцени. Запитувати «Допоки?!» у цій ситуації марно й немає сенсу, як, утім, і бездіяльно очікувати на появу вітчизняного Толкіна. Потрібно активно творити український літературний процес, а потім уже спочивати на лаврах і заслужено споживати його плоди. Отож роботи нашим «акулам пера» і видавництвам вдосталь — на благо підростаючого покоління. Є, щоправда, одна небезпека: не варто випробовувати терпіння юних читачів. Їхній апетит слід задовольнити якомога швидше — поки вони ще не відучилися від страв української літературної кухні.