Діти часто думають, що їх кладуть у лікарню або збираються робити операцію тому, що вони погано поводилися й не слухались, наприклад, не одягали калош, чи не хотіли лежати в ліжку під час хвороби, чи нагрубіянили комусь із членів сім’ї...
Бенджамін Спок
Кожен із нас мріє про щасливе сімейне життя. Про те, що діти будуть розумними, слухняними й здоровими. Аж несподівано малюк «підчепив» інфекцію, захворів. Отже, потрібен спеціальний догляд або навіть госпіталізація.
Звичайно, лікуватися вдома добре. Як мовиться, вдома і стіни допомагають. Проте існують категорії дітей, яких переважно кладуть у стаціонар. Це стосується найменших — немовлят та дітей до 3 років. Направляють у лікарню й тих, кому вдома неможливо надати необхідну допомогу, та дітей із неблагополучних у соціальному плані сімей.
У дитячих лікарнях є відділення для малюків віком до трьох років і для дітей від трьох до шістнадцяти. У перших, як правило, лежать дітки з мамами. Зі старшими рідні також можуть залишитися, це залежить, насамперед, від стану юного пацієнта й від бажання його батьків. Але для того, щоб доглядати в лікарні за своєю дитиною, батьки мають ознайомитися з режимом лікарні та здати кілька аналізів.
Що треба взяти з собою в лікарню? Улюблену чашку дитини, для найменших — пляшечку, тарілку, ложку, виделку, рушник, змінне взуття, кілька футболок, штани, шорти, зручний спортивний костюм (дівчаткам — сукню або халатик), предмети особистої гігієни. Іграшки мають бути гумові та пластмасові (щоб легко милися). Не забудьте альбом з олівцями, книжечки або журнали.
Краще пояснити дитині, чому вона в лікарні. Бо чимало юних пацієнтів, потрапляючи до лікувального закладу, починають думати, що це покарання за якісь погані вчинки. «Я був нечемний і кричав на бабусю, тому я тут», «Мама мене кликала-кликала, щоб я йшов додому, я не послухався, тому я захворів, а мама мене тут залишила».
Розкажіть, які процедури мають зробити вашому синові чи доньці. Не обманюйте, що нічого не болітиме, бо дитина втратить до вас довіру. За кордоном існують психологи, які пояснюють дітям, як саме їх лікуватимуть. Поясніть своєму малюкові, що його очікує (звісно, не заглиблюючись у медичні деталі). Бо, як писав Бенджамін Спок: «Діти можуть нафантазувати собі, що для того, аби видалити аденоїди, їм відріжуть ніс».
Якщо дозволяють правила лікарні, прикрасьте палату дитини, щоб вона не була такою одноманітною, малюнками й аплікаціями, повітряними кульками й картинками. На стіну повісьте плакат зі словом «Одужуй!» На двері — табличку з іменем малюка.
Якщо дитину можна відвідувати — добре, аби її провідали бабусі та дідусі, друзі, вихователька з садочка чи улюблена вчителька. Головне, щоб маленький пацієнт не почувався відірваним від звичного зовнішнього світу.
Якщо ж ви аж ніяк не можете бути разом із малюком, кажіть, що ви про нього постійно думаєте, дзвоніть частіше (якщо в палаті є телефон), заховайте під подушку листівку, на якій напишіть або намалюйте, як ви його любите. Обов’язково розкажіть черговому медичному персоналові про особливості характеру дитини, як вона проситься в туалет (для найменших), як засинає, що любить їсти.
Можливо, до малюка краще прийти ввечері й залишитися на ніч. Бо вечір — це саме та пора, коли маленький пацієнт найгостріше відчуває свою самотність, розгубленість, а то й страх. І потребує мами, яка прочитала б йому казку або просто потримала б за ручку, поки він засне.
Перебування в лікарні для кожної людини, а тим більше для дитини — потужний стрес. І адаптація до нових умов у дітей може бути дуже болючою. А на випадок чогось екстремального, як от лікарня, природа подарувала дітям особливий вид психологічного захисту, що називається «повернення в дитинство». Він полягає в тому, що дитина на певний час психологічно, а інколи й фізично, повертається у більш ранній вік, при цьому тимчасово втрачаються вже сформовані навики. Так, п’ятилітній може «забути» абетку, яку він до того чудово знав, трирічний — забуде попроситися на горщик, а однорічний малюк, який уже кілька місяців ходив ніжками, — перестане ходити.
Завдання батьків та рідних полягає в тому, щоб не дивуватися такій поведінці й не кричати на сина чи доньку, якщо вони поводяться «як маленькі». Бажано приділяти дитині, котра хворіє або тільки-но починає видужувати, більше часу.
Незвичайна ситуація, страх, нестача емоційного контакту з близькими (наприклад, мама не змогла перебувати з малюком у лікарні) сильно травмує наймолодших пацієнтів, і вони компенсують їх засобами, доступними дитячому віку. Наприклад, дітки можуть почати монотонно розгойдуватися (повторення однієї й тієї ж дії заспокоює). Таких малюків слід носити на руках, частіше пригортати до себе, говорити щось заспокійливе й лагідне. Дехто може годинами гойдатися на гойдалці — погойдайте їх, це не так уже й важко, тоді вони відчують себе спокійнішими і щасливішими.
Пацієнти віком від двох до п’яти можуть змінитися в поведінці — почати боятися людей або, навпаки, стати агресивними — кричати, кусатись, битись. Не виключено, що зміниться режим їхнього сну (можуть багато спати вдень і прокидатися вночі, мати кошмарні сновидіння); можуть перестати їсти або, навпаки, їсти забагато. Дехто вимагатиме пляшечку, хоча до цього чудово пив із чашки. У малюків можуть з’явитися «мокрі штанці» чи «мокрі ліжечка», про які ви давно забули. Буває, що в діток, котрі лежали в лікарні (особливо без рідних), з’являються страхи — чудовиськ, самотності і навіть смерті. Юні пацієнти не завжди зізнаються про це, інколи з гордощів, а іноді тому, щоб зайвий раз не згадувати про тих чудовиськ.
Ніколи не сваріть дітей за зміни в поведінці, не відповідайте агресією на агресію. Лагідно розмовляйте, частіше пригортайте, поцілуйте, погладьте по голівці, спинці, ручках (тактильний контакт дуже важливий), скажіть, як ви любите свого сина чи доньку. Обов’язково потіштеся, що ваш малюк видужує і що все буде гаразд. Коли дитина відновить свій душевний баланс, усе стане на свої місця.
Хоч би якими сміливими й самостійними видавалися школярі, у них лікарня теж викликає душевний дискомфорт: відчуття страху, суму, навіть гніву. Інколи діти тривожаться з приводу хвороби, тривалості перебування в лікарні та лікувальних процедур. І в них може порушитись режим та особливості сну й харчування. Молодші школярі та підлітки можуть перестати цікавитися друзями й улюбленими справами.
З дітьми старшого віку слід більше говорити, заспокоїти їх. Не соромтеся зайвий раз продемонструвати дитині свою любов до неї. Усією своєю поведінкою (а не тільки словами) дайте зрозуміти, що все буде гаразд.
Коли дитина повернеться додому після лікарні — підготуйте для неї сюрприз. Можливо, те, про що вона давно мріяла. Дуже важливо, щоб видужання і здоров’я асоціювались у дитини з чимось хорошим.
Майже завжди, повернувшись із лікарні додому, діти завдають батькам чимало клопотів. Будьте доброзичливими й терплячими, за кілька днів або тижнів усе налагодиться. Якщо ви помічатимете незвичайну поведінку у вашого малюка й надалі — зверніться до психолога. Він допоможе покращити психологічний стан вашої дитини, але, безумовно, найголовніше у ваших руках.