Українська мова є однією з найстаріших індоєвропейських мов. Її коріння сягають ще праслов’янського періоду, а початком самостійного розвитку вважається межа XI—XII століть. У різні часи несприятливі політичні відносини та союзи українського народу з Польщею, Литвою, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Румунією, Молдовою, Австрією, Німеччиною, Кримським ханством і Османською імперією залишали негативний відбиток на мові. Однак саме тепер, коли нарешті наш народ став самостійним і незалежним, коли ми можемо вільно користуватися нашою «солов’їною», українська мова зазнає значних нищівних втручань з боку іноземних мов, насамперед англійської. Іноземні слова, подібно до вірусів, проникають в саме серце мови, множаться та руйнують її. Для таких слів-вірусів достатньо один раз промайнути в ЗМІ або на сторінках художньої книжки, щоб вони мертвою хваткою вчепилися в нашу свідомість, укорінилися там, а потім, як лисичка зайчика, і витіснили свого законного попередника. Ми не встигаємо навіть оком моргнути, як раптом з’ясовується, що без «новоявленця» нам уже зовсім і не обійтися. Такі, колись цілком замінимі, слова іноземного походження, як реформа, прогрес, сервіс, імідж, хобі та багато інших міцно увійшли в наш лексикон, і ми значно рідше стали вживати їх споконвічні синоніми: перетворення, розвиток, послуги, образ та захоплення.
Віруси вразили всі сфери життя без винятку. Економісти не можуть обійтися без таких англіцизмів, як «менеджер», «брокер» та «дистриб’ютор», хоча в українській мові існують їх цілком повноцінні відповідники — «управлінець», «посередник» та «розподілювач». В політології термін «електорат» вживається набагато частіше, ніж його синонім «виборці».
В літературознавство проник «наратор» та витіснив уже існуючого «оповідача». Технікуми та училища перетворилися на коледжі, збут — на маркетинг, цінник — на прайс-аркуш, постачальник — на провайдера, складач промов — на спічрайтера. Єдиною об’єктивною причиною появи слів-запозичень є необхідність у найменуванні нових предметів та понять, які раніше з тих чи інших причин були відсутні в базі приймаючої мови: комп’ютер, сервер, монітор. Однак, на жаль, нерідко не відсутність відповідника, а ефект «іноземщини» є вирішальним у виборі між вітчизняним та чужим словом. Ми соромимося називати свої фірми, магазини та товари по-українськи, замість того надаємо перевагу незрозумілим, але нібито красивішим за наші словам. Так, у супермаркеті на обгортці вітчизняного мила було написано: «гліцеринове мило транспарантне» (від англ. transparent — прозорий). Чому ж, виникає запитання, так просто і не написати: «мило прозоре», адже виріб розраховано на звичайного споживача? А за якусь хвилину, як на сміх, пролунало оголошення: «представники клінінгової служби, підійдіть до адміністратора». Поміркувавши, зрозуміла, що маються на увазі просто прибиральниці (англ. clean — прибирати). Дивно, чому ж не називати речі своїми іменами, тим більше що нерідко прагнення створити щось «вишукане» завершується абсурдом. Наприклад, у Харкові один невеличкий магазин ношеного одягу називається дуже гордим ім’ям «Secondhand Бутик». Або назва іншого магазину — «Чоп» — результат неправильного транскрибування англійського shop (магазин). «Чоп» же перекладається як відбивна котлета.
Але стає зовсім не до сміху, коли уважно прислухатися до того, що говорять наші політики, тобто люди, які мають бути взірцем у всьому, зокрема й у мовленні. Іноземні слова на український манер нашими урядовцями вживаються здебільшого правильно, проте їх значення часто-густо частково або навіть повністю для пересічного громадянина є незрозумілим. Наведу лише декілька прикладів з публічних виступів представників нашого уряду: «Моя мрія — зробити так, щоб і члени уряду приймали щось на кшталт клятви Гіппократа». Чому ж просто було не сказати по-українськи — щось на зразок клятви Гіппократа, адже «на кшталт» утворено від нім. nach Gestalt, тобто «подібно до».
«Проблема не інспірована народними депутатами. Проблема виникла на рівні відносин різних гілок влади» (англ. inspire — викликати, породжувати, спонукати до). Саме такому формулюванню було надано перевагу при коментуванні ситуації в парламенті. Чомусь власне українське слово «спричинено» вважали менш влучним. А ось ще один «хіт» на прикладі висловлювання стосовно вступу України в НАТО: «Сьогодні ми маємо чіткий меседж, зафіксований всіма керівниками альянсу, — Україна буде в НАТО» (англ. message — послання, повідомлення).
Серед інших модних слів сьогодення є англіцизм «імплементація». Це слово не вживає лише лінивий, однак до нього можна дібрати понад 30 українських відповідників, серед них: впровадження, запровадження, втілення в життя, введення, виконання, здійснення, вживляння, надання чинності тощо.
На жаль, список слів-вірусів, що калічать нашу мову, є настільки ж безмежним, наскільки обмеженою є наша самосвідомість, наша віра в себе як у повноцінну націю, самостійний народ, якому є, що плекати і чим пишатися.