Майже 120 років тому, а точніше 1878 року, доведені до краю імперіалістичним гнобленням робітники-залізничники Ланкашира та Йоркшира, що на північ від Манчестера, вирішили створити футбольний клуб. Назвали вони його «Ньютон Хіт». Справа пішла не відразу. Спочатку довелося грати на полі з дуже жорстким покриттям, а роздягальня була майже за кілометр від умовної спортивної арени у відомому в тих краях шинку «Три корони». З отакої колиски й виріс клуб зі світовим ім’ям, який 28 квітня 1902 року дістав свою остаточну назву — «Манчестер Юнайтед». «Маля» росло, як на дріжджах, і вже 1908 року стало переможцем змагань у першому англійському дивізіоні, себто чемпіоном Англії. До другої половини XX століття «Манчестер Юнайтед» не завоював особливої слави ані у внутрішніх, ані в міжнародних змаганнях. Нова ера в історії команди почалася з приходом на посаду головного тренера видатного Матта Басбі. У середині 50-х років йому вдалося створити потужний ансамбль, який потіснив у боротьбі за головні нагороди чемпіонату Англії своїх конкурентів — «Ліверпуль», «Астон Віллу», «Арсенал», «Лідс», «Вест Гем». Усе йшло добре до 6 лютого 1958 року. Цей день став «чорним» в історії «червоних дияволів»: літак, що виконував рейс Мюнхен-Манчестер, впав на злітну смугу і лише завдяки щасливому випадку в живих залишилося кілька людей. Серед них двоє майбутніх лордів — Матт Басбі й Боббі Чарльтон, а також дуже відомий футбольний журналіст Френк Тейлор. Немає особливої потреби розповідати про період становлення провінційного англійського клубу. Обмежимося лише деякими штрихами: 13 перемог у національному чемпіонаті, 10 завоювань кубкового трофея, раз — Кубка ліги. На міжнародній арені манкуніанці двічі ставали клубним чемпіоном Європи — 1968-го й 1999 року, 1991 року вигравали Кубок УЄФА. Та не лише титулами своїх улюбленців пишаються манчестерські фани. Найбільше тим, що кольори «МЮ» захищали такі видатні майстри, як Денніс Лоу, Джордж Бест, Боббі Чарльтон. Це про нього та про його молодшого брата Джеккі з захватом говорила королева Англії 1966 року на фінальному матчі чемпіонату світу Англія—Німеччина. Перебуваючи на трибуні разом із матір’ю братів Чарльтонів і бажаючи своїм співвітчизникам перемоги, королева сказала: «Мадам, як шкода, що у вас лише двоє синів».
...Коли в листопаді 1986 року майже нікому не відомий шотландець Алекс Фергюсон підписав контракт на роботу головним тренером у «Манчестер Юнайтед», він навряд чи думав, що його команда невдовзі стане футбольною величиною світового масштабу, а він сам затримається в ній надовго й за свої заслуги в футболі буде представлений до звання «лорда».
За останнє десятиліття його команда шість разів закінчувала дистанцію першою в національному чемпіонаті і протягом останніх років вважається однією з найкращих не тільки в Європі, а й на всій планеті. Імена Бекхема, Стама, Гіггза, Йорка, Скоулса, Шерінгема, Бартеза, братів Невіллів на слуху в тих, хто хоч трішки цікавиться грою в шкіряний м’яч. Сьогоднішній «МЮ» — це не просто команда, а ціла імперія зі своїм «міністерством фінансів», «управлінням кадрів», «службою безпеки». Мені сподобалася відповідь сера Алекса на моє запитання: «Як довго ви плануєте залишатися біля керма клубу?».
— Кожен день, прожитий із цією командою, це — щастя. Я поки що не зустрічав у своєму житті людину, яка повернулася б спиною до своєї фортуни.
...І проти цього футбольного імператора та його чудово навчених і оснащених «преторіанців» і мали грати футболісти київського «Динамо» минулого вівторка. Матч в Ейндховені, де динамівці прикро програли сіреньким голландцям, добряче вдарив по їхньому самолюбству. З досади вони постриглися «під нулівку». Спочатку така реакція виглядала аж надто дитячою. Але, як показав матч, біло-блакитні присоромили себе, аби довести всім, що київське «Динамо» у змозі битися з відкритим забралом із суперником будь-якого рівня. Потрібно лише добре підготуватись і сконцентруватися на 90 хвилин боротьби без права на поразку.
На передматчовій прес-конференції Алекс Фергюсон докладно відповідав на запитання журналістів. До фаворитів нинішнього розиграшу Ліги чемпіонів він, скромно промовчавши про власні шанси, відніс римський «Лаціо», мадридський «Реал» і мюнхенську «Баварію». Про київське «Динамо» сказав лише те, що не настільки глибоко знайомий з манерою гри вихованців Лобановського, хоча й переглянув кілька останніх матчів за їхньою участю. Цікаво інше: англійський тренер майже цілком повторив слова наставника «ПСВ» Еріка Геретса: «Динамо» — сучасний професійний клуб, а його тренер — чудовий фахівець. Кияни в змозі піднести сюрприз найславетнішій команді. Тож ми не чекаємо завтра легкого життя на полі київського стадіону». Правда, сер Алекс, як з’ясувалося згодом, був не до кінця відвертий. Не підтвердилися його слова про участь у матчі головної дійової особи в обороні «МЮ», майже двометрового голландця Яапа Стама. Саме він цементує оборону англійців. А в його відсутність Фергюсону довелося практично цілком перекроювати лінію захисту. У центрі оборони англійців зіграли Гару Невілл і норвежець Йонсен. Праворуч розмістився Ірвін, а ліворуч — француз Сільвестр. Очевидно, лінія оборони викликала в Фергюсона найбільші побоювання. Інакше він для більшого спокою не обмежив би півзахисників Батта й Кіна чисто захисними функціями. В атаці англійці покладалися на двох суперзірок — Бекхема й Гіггза. На її вістря було висунуто двох «шулік» — Йорка й Коула. Така диспозиція наштовхувала на думку про те, що в першу чергу манкуніанці планували не програти. Якщо ж вийде гра на флангах у Бекхема й Гіггза, то — завантажити роботою в штрафному майданчику «Динамо» своїх форвардів. Не вийшло.
«Динамо»: Шовковський, Хацкевич, Головко, Ващук, Дмитрулін (Боднар, 83), Каладзе, Белькевич, Шацьких, Деметрадзе (Кузьмичов, 68), Гусін (Федоров, 87), Несмачний.
З перших хвилин поєдинку впадало у вічі неоднакове ставлення суперників до подій на полі. Господарі виглядали зібраними, мобілізованими, готовими боротися до кінця. Такий настрій вибив із колії славетних гостей. Спочатку вони спробували діяти в академічній манері, сподіваючись на високу культуру пасу й технічну оснащеність своїх окремих виконавців. Але наштовхнулися на організовану колективну гру, і єдине питання, що витало в повітрі, полягало в тому, чи зможуть біло-блакитні з таким найвищим ступенем концентрації провести всі 90 хвилин. Змогли. Господарям удалося насамперед позбавити «червоних дияволів» їх головної тактичної зброї — кинджальних флангових атак. Несмачний досить швидко «накрив» Бекхема, нібито демонструючи тому, що «світлофор» на його фланзі протягом усієї гри буде того ж кольору, що й майки манкуніанців. Побачивши перед собою знак «проїзд закритий», Девід обмежився банальними навісами в штрафний майданчик «Динамо» або ж зміщувався на малоперспективні позиції в центральну частину поля, де практично не загрожував оборонним конструкціям киян. Гіггз спочатку спробував діяти прудко, але звичного простору, часу для розбігу та свого іскрометного слалому так і не дістав. Зрештою валлієць стушувався й нічого путнього для своїх партнерів так і не створив. Британцям не вдалося за весь матч розіграти характерну для них комбінацію в кілька торкань із виведенням на ударну позицію когось зі своїх «шулік». Правда, кілька разів Йорк і Коул за рахунок індивідуальних дій продиралися крізь частокіл ніг динамівських захисників, але до серйозної загрози справа так і не дійшла.
У другому таймі динамівці помітно перегравали своїх опонентів. На 49-й хвилині Белькевич, мабуть, уперше видав гостру передачу на хід Шацьких. Максим пробив щосили в ближній кут, але пустив м’яч на 10—15 сантиметрів вище, ніж було потрібно. Іншим разом м’яч на 72-й хвилині після удару київського форварда влучив у стійку воріт ван дер Гоува, після того як голкіпер кінчиками пальців відвів загрозу.
Візьму на себе сміливість заявити, що будь цього вечора у складі «Динамо» двоє його перевірених «гвардійців» — Шевченко й Ребров, втікали б англійці з «Олімпійського», вхопивши ноги на плечі. Ці два футбольні «тузи» напевне знайшли б пролом в обороні гостей і принесли б господарям перемогу. Нинішній дует форвардів «Динамо» — Шацьких і Деметрадзе не виглядає настільки переконливо. У першу чергу це стосується грузинського легіонера, чия спортивна зрілість занадто вже затягнулася. У матчі з сильним суперником Георгій нічим себе не проявив, крім того що з восьми «офсайдів», зафіксованих у статистичному протоколі, шість припадає особисто на нього.
У матчі так і не було голів. Але ще довго після закінчення поєдинку почуття гордості за «Динамо» не залишало болільників. Український клуб скоріше заслуговував на перемогу, ніж на нічию. Перед початком поєдинку один із представників тренерського штабу «Динамо» Анатолій Пузач зізнавався в тому, що найбільше побоюється за психологічний стан киян. Успішно проведений матч проти одного з найсильніших клубів світу показав, що з цієї «ями» команда вибралася цілком успішно, а перемоги неодмінно прийдуть, якщо з такою відповідальністю підходитиме до кожного важливого випробування.
У Брюсселі місцевий «Андерлехт» переграв недавнього кривдника киян — «ПСВ» — 1:0. У групі G з чотирма очками лідирує «МЮ», по три — в «Андерлехта» й «ПСВ», одне — у «Динамо». 26 жовтня кияни приймають удома бельгійців.
Минулої середи свій другий поєдинок у Лізі чемпіонів провів донецький «Шахтар». Виступаючи в Лондоні проти місцевого «Арсеналу», гірники поступилися —2:3.