Настав час рятувати киян від самих себе — такого висновку можна дійти, ознайомившись із соціологічними дослідженнями. Схоже, столичні громадяни цінують у своєму місті тільки щось «нерукотворне», на рівні природи та клімату, — те, що не зміниться й не розчарує. На відміну від бездарної міської влади та активних забудовників, які спотворюють стиль Києва.
Центр соціальних і політичних досліджень «СОЦІС» запропонував киянам самостійно визначити, що є символом міста. Виявилося, на перше місце вони поставили київські каштани — за це висловилося 29% опитаних. Хоча з каштанами в центрі міста також ведеться боротьба...
Актуальні проблеми киян
Наявність у столиці історичних пам’яток особливістю міста вважає лише 21% респондентів, відзначили Хрещатик як центральну вулицю — 13%. Назвали Київ великим містом, сучасним мегаполісом — 10%. За те, що Київ гарне зелене місто з парками і фонтанами, і цим він цінний, висловилося лише 7%. Вважають символом столиці Дніпро та мости через нього також усього 7%. Пам’ятники людям і подіям як символ головного міста країни відзначили 6% опитаних. Майдан Незалежності назвали символом Києва 4% респондентів. Розбудову міста, новобудови як прикмету часу оцінили 3%. Центральні органи влади (Верховна Рада України, президент) і державну символіку відзначили також усього 3% опитаних. Церкви та собори Києва вважають обличчям міста 2%. А у 18% респондентів — особлива думка про символи Києва.
Пишаються тим, що є жителями Києва, 81%, тим часом 9% такого відчуття не мають, а 10% вагалися з відповіддю. У 72% респондентів виникає почуття патріотизму, єднання у зв’язку з тим, що вони є жителями Києва. У 12% опитаних такого почуття не виникає, а 16% вагалися з відповіддю. Але, попри позірну втішність таких даних, зрозуміло, що жителі столиці так само роз’єднані, як і жителі будь-якої української провінції, і так само провінційно, зате «всім миром» відстоюють перед тими ж таки забудовниками свої права на двори та сквери. Якщо не працюють законні механізми захисту киян від чийогось свавілля, якщо населення міста збільшується, а інфраструктура не розвивається, якщо цілком розмилися межі особливої столичної культури — який сенс про такий проблемний адміністративний центр говорити, що він — серце та культурний центр України?!
У киян складне й несолодке життя. Так, низький рівень медичного обслуговування відзначають 42% опитаних, велика кількість безпритульних у місті турбує 37%, на високу вартість медпрепаратів нарікають 34%, високі ціни на харчі не дають жити 31% опитаних, таку саму кількість респондентів страшить високий рівень алкоголізму та наркоманії в місті, зростання злочинності непокоїть 26%, низький рівень підтримки малозабезпечених відзначають 24%, недостатньою кількістю місць відпочинку для дітей стурбовані 20% респондентів, стихійна торгівля дратує 18% тих, хто відповідав на питання. Цікаво, що тільки 16% переймаються великою кількістю приїжджих.
Тисняви на дорогах створюють труднощі для 60% киян, а стихійні паркування — для 22%. Високі тарифи на комунальні послуги змушують урізати свій сімейний бюджет 53% респондентів. Висока вартість пропонованого до продажу житла турбує 66%, а знищення історичної частини міста зведенням нових будинків — 63%. Не згодні з хаотичною забудовою міста лише 60% киян.
Соціологи ставили запитання: «Як ви вважаєте, чи потрібен Києву загальний план (стратегія) подальшого розвитку міста, який виконуватиметься незалежно від зміни будь-якої влади та буде підконтрольним вищим органам влади країни?» Питання, звичайно, потрібне, хоча й утопічне. Адже незалежно від того, під чиєю владою перебував Київ, єдиного порядку, якому корилися б і градоначальники, місто не знало ніколи.
Більшість респондентів — 61% — вважають, що такий план місту потрібен, 18% кажуть, що він уже є, але це не допомагає, 4% думають, що такий план не потрібен, а 17% вагалися з відповіддю.
66% киян зауважили, що найбільше потребують стабільності у столиці і в своєму житті, 24% — у поступовому, поетапному розвитку, 5% — у революційних, докорінних змінах, і 5% вагалися з відповіддю.
Про «фірмове» київське дистанціювання з «іншим світом»
Доктор економіки та соціології Юрій САЄНКО досліджував ступінь соціальної контактності киян. Виявилося, що київська громадськість консервативно закрита навіть для інших жителів України — не киян. Це свідчить про переобтяженість мегаполіса, на думку киян. Вони в середньому готові допускати жителів усіх регіонів України на рівні «колег по роботі», не віддаючи переваги жодному з регіонів — від усіх вони дистанційовані однаково. Як «жителі України» кияни готові сприймати людей іншої національності, громадян Росії, Білорусі та інших країн СНД, людей з іншими політичними поглядами, людей із фізичними вадами і слабким здоров’ям, громадян США та ЄС. Тільки як відвідувачів України кияни готові бачити ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, звільнених з місць позбавлення волі та людей із кримінальним минулим. Кияни — за те, щоб не допускати в Україну споживачів наркотиків.
Однак життя є життя, і в Києві є всі категорії громадян, зокрема й небажані для киян.
Про начитаність і технічну «просунутість» киян
За даними компанії InMind, дві третини киян (66%) купують книжки. Інші, напевно, відвідують бібліотеки, читають електронні версії книжок, беруть їх в друзів. Найактивнішими покупцями книжок є кияни у віці від 30 до 44 років. Схоже, що досить високі ціни на книжки впливають на рівень купівлі книжок серед молоді та людей старшого віку. Цікаво, що жінки активніше купують книжки (59% проти 41%). Як і для безлічі інших ринків, для книжкового потенційна цільова аудиторія — «трохи жіноча». Серед покупців трохи більше половини (53%) — люди з вищою освітою; разом зі студентами ця частка становить дві третини всіх покупців. 57% киян вважають за краще купувати книжки на книжковому ринку, а до книгарні ходить кожний п’ятий покупець.
Серед споживачів медіа і новітніх технологій кияни також на першому місці. «Найпросунутіші» користувачі мобільного зв’язку та Інтернету становлять у Києві 39% населення. Це люди у віці до сорока років, переважно студенти та молоді фахівці, більш як половина з них — чоловіки. В Україні загалом таких 11%.
«Відстаючих» у Києві мало — 8%. Це люди у віці після сорока років, основу групи становлять непрацюючі, як правило, пенсіонери. Вони не цікавляться новітніми технологіями та медіа. Майже три чверті з них оцінюють свій дохід як низький та нижчий за середній. В Україні загалом таких людей 37%.
«Зникла неповторна київська стилістика»
Виникає таке враження, що насправді Київ складається не з районів, а з… провінцій. У Куренівському парку люди посеред дня п’ють на лавах, а поруч, в емальованих тазиках, — закуска. Борщагівка стала прихистком для нелегальних мігрантів. Ці «провінції» явно поглинають і знищують культуру Києва. Про це розмірковує кандидат філософських наук, доцент НаУКМА Ігор ЛОСЄВ.
— На що перетворилися спекулятивні проекти різноманітних київських вождів під назвою «Київ без околиць»? Нічого реально не змінюється, депресивних регіонів безліч. Є абсолютно безрадісні райони з величезною кількістю нелегальних мігрантів, фактично це означає, що ми йдемо шляхом створення «чайна-таунів» і «гарлемів».
Тут присутні не тільки мігранти, а й наш люмпен також — це так званий червоний пояс Києва. Так на Заході зазвичай називають глухі занедбані райони, котрі, як правило, легко піддаються комуністичній агітації. У нас наразі не піддаються, оскільки ще надто дається взнаки оскома, набита радянською владою, а згодом це будуть дуже зручні для лівих радикалів райони, причому не для класичних комуністів, завжди готових домовитися та продатися, а саме для ультралівих фанатиків, які вже не в парламент балотуватимуться, а стрілятимуть на вулицях. І депресивні райони будуть їхньою масовою соціальною базою та опорою, не кажучи про те, що вони вже сьогодні є потенційною базою для криміналу.
Київський люмпен — це людина соціально, морально й політично безвідповідальна. Вона часто не бажає брати на себе відповідальність навіть за власне життя. Це соціотип убивці з недбальства. Це людина, спроможна випити літр горілки й сісти за кермо — байдуже, забльованої вантажівки чи «кадилака» — і передавити купу народу.
Соціотип «киянин» як житель столиці, яка повинна пропустити його через свої культурні регістри, аби він відповідав її характерові, у нас надто невиразний. Це лихо багатьох колишніх радянських республік. Киянин — людина, котра має в цьому місті щонайменше три покоління предків. Тим часом таких людей у Києві дуже мало. Переважна більшість киян — це перше, у кращому разі друге покоління. У Києві не сприймають корінних киян. Тому, вважаю, говорити про киянина взагалі не доводиться — ми маємо такий собі конгломерат людей, який ще не оформився.
Але, як на мене, ще два-три некуплених Майдани, і обличчя столиці почне вимальовуватися. Можливо, це буде кампанія громадянської непокори, неприйняття міської влади, що фактично знищує Київ.
У столиці є проблема приїжджого та свого люмпена. Київ і далі заселяється за тією ж схемою, за якою вихідці з країн Азії і Африки їдуть до країн ЄС. Інша річ, що в цих країнах є потужні соціально-культурні механізми, які перетравлюють основну масу мігрантів. А в нас фактично не Київ перетравив приїжджу масу, а вона його. У мене таке відчуття, що все, що почало в Києві формуватися в 60-ті роки, розчинилося й зникло. А тоді формувалася певна київська стилістика цінностей — гуртки, групи, клуби творчої інтелігенції. Під тиском Рад щось цінне таки викристалізувалося. А нині й тиску немає, але немає і суспільних цілей, які охопили б великі маси людей. Кожен окремо кинув усі сили на індивідуальний порятунок... У киян немає відчуття своєї спільної причетності до суспільства, немає того духовного начала, котре всі «піщинки» зв’язує в цілісний соціум.
Лихо сучасного Києва в його безстильності. Містечковість є, я навіть не назвав би це провінційністю, тому що міцна провінційність — це теж непогано. Потрібно пам’ятати, що влада завжди змушена рахуватися із суспільством — ніколи б вона не посміла так поводитися в тій-таки Польщі. Обравши нинішнього мера, кияни виявили найвищий ступінь соціальної безвідповідальності.