У житті практично кожного батька чи матері одного чудового дня виникає думка: «Боже мій! Що ж мені робити з цією дитиною?». Ні для кого з батьків не секрет, що діти здатні викликати просто жахливі за своєю силою й інтенсивністю емоції. Причому як позитивні, так і негативні.
Що стосується позитивних почуттів, тут ніхто не заперечує. Завжди приємно відчувати радість за успіхи улюбленого чада, вдячність за турботу, обопільне почуття любові й чуйності... Ну а як бути з негативними емоціями? Багатьом батькам знайоме почуття злості, агресії, безвиході, коли виховний процес заходить у глухий кут. Особливо в підлітковому віці, коли діти стають практично некерованими.
Такий складний період збігається з першою кризою зростання дітей приблизно в трирічному віці. І вже в цей період часто постає запитання: «Як навчити дитину слухатися?». Чомусь виховання в нас розуміють так: дорослі кажуть дітям, що добре і що погано, як слід чинити, а як не слід. Якщо дитина погоджується з думкою батьків, її вважають розумницею, а якщо протестує — отже, щось у вихованні не так. При цьому батьки не завжди враховують індивідуальні риси особистості та емоційний стан дитини, вважаючи за краще посваритися, але наполягти на своєму. І самі ж після цього караються, розповідаючи про те, що зникло порозуміння, що дитина більше не ділиться секретами, не просить допомоги, зачиняється у своїй кімнаті й не хоче розмовляти.
У такій ситуації страждають усі: і батьки, і діти. І ніхто вже не знає, як налагодити стосунки, адже дитина вам уже не вірить, а ви не знаєте, як до неї достукатися. Можна нескінченно читати нотації, щось пояснювати, але ви помічали, щоб це давало результат? Може, дитина й погоджується з вами, але радше для годиться, аби ви від неї відчепилися. А звідки ви знаєте, що вона при цьому думає? Що відчуває? У вас усередині кипить вулкан. Що в такі моменти відбувається в організмі? Емоції придушуються, тому що вважаються соціально неприйнятними. Особливо якщо вони негативні: агресія, роздратування, неприйняття, невдоволення, образа тощо.
Усім знайомий вираз «остання крапля». Коли чаша терпіння переповнюється, емоції прориваються водоспадом, і часто людина просто не в змозі їх контролювати. Починається скандал, у запалі ви говорите одне одному багато неприємного і не можете зупинитися! У разі, якщо контроль емоцій досить сильний, і вираз «остання крапля» не має до вас жодного стосунку, має місце інший варіант розвитку подій. Енергія негативних переживань переходить у хворобу і починає руйнувати ваше тіло. Сьогодні багато говорять про психосоматичну природу захворювань.
Ще однією з причин, чому ми стримуємо свої почуття, є побоювання визнати в собі те, що вважається поганим і всіляко засуджується, а також є дуже болючим. Це може бути залежність, смуток, заздрість, руйнівна злість чи сильний потяг. А може бути впевненість, гордість, чуйність, ніжність і безмежна любов.
Це може бути будь-яка емоція, на яку здатна людина. Але ж парадокс — нам дуже хочеться отримати від наших близьких теплі й позитивні емоції, а вони не можуть нам їх передати. Вся річ у тім, що, стримуючи себе в прояві негативних емоцій, людина привчається до стриманості взагалі, і вже не в змозі відчути, що в неї є і позитивні емоції теж!
Усе це дуже збіднює наше життя. Але коли ви почнете переживати виниклі емоції свідомо й відкрито, ви відкриєте себе в усьому внутрішньому багатстві. І, що найголовніше, навчитеся ладнати зі своїми дітьми й одне з одним.
Якщо ви ще не впевнені, чи варто йти до психолога з приводу дитини, хочу сказати, що аж ніяк необов’язково у вас мають бути проблеми в стосунках. Але іноді можуть виникати труднощі, пов’язані з психічним розвитком дитини, про які ви можете довго не здогадуватися, а потім час буде згаяно.
Вважається правильним ходити раз на півроку до стоматолога. Так само разом із дитиною можна відвідати психолога — для профілактики, і не треба це робити часто, а в два роки, потім у шість. Просто перевірте розвиток психічних процесів: увага, пам’ять, мислення, інтелект... Якщо психолог помітить явну невідповідність віку, ви зможете своєчасно цьому зарадити. У більш старшому віці для відвідання психолога вже обов’язкова згода самої дитини.
Психолога для дитини вибирайте як для себе, за тими самими принципами. Але є один важливий момент, про який батькам обов’язково потрібно знати: вам теж доведеться ходити на консультації.
Ви, звісно, маєте право вирішити, що в цьому немає потреби, але дитину неможливо вирвати з контексту сім’ї! Найчастіше вона є віддзеркаленням проблем власних батьків. Тож якщо ви справді хочете побачити в ній позитивні зміни, доведеться впритул зайнятися і собою. Причому не треба бути присутнім на консультації разом із вашою дитиною — вона хоч і маленька, але має повне право на конфіденційність. Із цієї ж причини не слід розпитувати в психолога, що робили і що казали йому ваш син чи донька на консультації. Зміни в поведінці дитини ви помітите навіть якщо не знатимете, що відбувається в кабінеті психолога.
А доки дитина зайнята з психологом, ви можете сходити до іншого спеціаліста з метою краще зрозуміти свою роль у конкретній ситуації і в складнощах, які виникли у стосунках із дитиною. Ваша робота над собою є навіть важливішою, ніж заняття з психологом вашої дитини. Адже після цих занять дитина знову повертається до вас, і якщо ваше ставлення до неї не змінилося, то невдовзі все повернеться на круги своя.