З низки однакових об'єктів ми хочемо взяти кращий, і згодом він стає улюбленим. Але нам у цьому допомагає безліч охочих попрацювати з нашими мізками, оскільки від нашого рішення залежить їхній успіх.
Є така "шпигунська" істина: "Хто володіє інформацією, той володіє світом". Але сьогодні важливіша нова управлінська істина: "Управляючи комунікацією, ми управляємо світом". Даючи масовій свідомості ті чи інші факти та інтерпретації, відбираючи одні й відкидаючи інші, ми створюємо для неї конкретну модель світу. Отримавши та прийнявши її, масова свідомість легко обійдеться без пропаганди й зовнішньої цензури, оскільки тепер вона зможе сама визначати, що є правда, а що брехня, хоча й відповідно до запровадженої кимось моделі.
Інформація і комунікація мають базовий для структурування світу характер, оскільки між ними є пряма кореляція. Відхилення, звичайно, бувають, коли цензура або пропаганда вимагають говорити одне, а в реальності є або має бути інше. Релігія або ідеологія в історії завжди жорстко захищаються від зазіхань на їх істинність.
Структура світу зазнає́ руйнування, коли ми маємо не один, а кілька домінуючих центрів комунікації, а відтак базова картина світу починає піддаватися сумніву. Революції закликають змінити структуру світу спочатку за допомогою слів, тобто в основі знову-таки лежать комунікації з масовою свідомістю. Правда, відомо, що Троцький був хорошим оратором, а Сталін - поганим. Тому йому довелося застосувати апарат репресій, щоб перемогти комунікації Троцького. І цей інший "інструментарій" Сталіна наздогнав Троцького навіть у Мексиці.
Релігію та ідеологію як суто нематеріальні конструкти захищають за допомогою жорсткого матеріального інструментарію у вигляді обмежень свободи слова сьогодні та репресій учора. Пропаганда й цензура є реалізацією матеріального інструментарію: вони суто фізично розширюють можливості одних текстів і забороняють поширення інших.
Інтернет змінив ці правила гри, давши індивідуальному користувачеві право на власні медіа. Із цієї причини для протидії вигадали правила пропаганди та цензури нового століття. Це, наприклад, інформаційні інтервенції у вибори та референдуми, коли передане індивідуальне повідомлення будувалося на базі вподобайок Фейсбуку, що, у свою чергу, дає державам силу впливу твого власного друга в соцмережі. Якщо державну комунікацію можна відкинути як пропагандистську, то повідомлення друга або знайомого, навпаки, поширюється, оскільки це думка близької за духом людини. Однак в обох випадках вихідне джерело повідомлення - одне й те саме, як і ті наслідки вашої поведінки, які в такий спосіб програмуються.
Перекручування фактів у нинішніх комунікаціях у вигляді фейків і постправди приходять саме за рахунок посилення джерел альтернативних картин світу. Це результат демократизації, яка прийшла з Інтернетом, коли стало можливим породжувати альтернативні картини світу за допомогою соціальних медіа. Цього домінування своєї картини світу домагалися державні або релігійні джерела, роблячи свої цінності обов'язковими для всіх і караючи незгодних.
І це не тільки політично чутливі сфери буття, де відіграють роль якісь вищі цінності, - ментальні картини світу визначають нашу найпростішу побутову поведінку. Можна згадати "всенародне щастя" від появи пляшечок пепсі-коли в Криму або відкриття першого "Макдональдса" в Києві, де відвідувач, який зайняв чергу з ночі, казав, що він прийшов покуштувати смак американської культури. Тобто навіть побутові предмети на кшталт джинсів того ж таки періоду починають діяти не як матеріальні предмети, а як об'єкти зі світу символів, отримуючи навіть політичне навантаження.
Перед нами нескінченний процес великих і малих впливів. Цікавий термін ужито в нещодавньому дослідженні корпорації "Ренд", яка проаналізувала ворожі дії Росії. Вони назвали це терміном м'яка стратегія, вклавши в нього такий зміст. Росія робить безліч кроків, не думаючи, що вони стандартно приведуть до перемоги. Але ці кроки відкривають нові вікна можливостей, які надалі можна використати.
Хто і чому управляє нами? Нам здається, що ми це знаємо, але ми знаємо далеко не все. Вибори й політтехнології привертають багато уваги, але це не основний масив впливу. Могутніші замовники "ментальних операцій" над нами інші.
На першому місці, звичайно, великий бізнес, оскільки програмування нашої поведінки приносить йому мільярди. Це гіганти, які виробляють харчові продукти, алкоголь, сигарети, солодку газовану воду. Ці продукти не тільки несуть у собі багато шкідливих для нашого організму речовин, вони ще й конструюються так, щоб у нас виникала любов/залежність до них, аналогічна наркозалежності.
Десятиліттями вчені-одинаки намагалися пробитися крізь стіну мовчання, розповідаючи про шкоду, наприклад, цукру для дітей і дорослих. Але багатьох з них навіть не пускали на великі конференції, бо спонсорами таких конференцій були продуктові гіганти. У відповідь виробники створюють свої дослідницькі фонди, які продукують у масовій свідомості сумніви в шкідливості своїх продуктів. Наприклад, виробники солодких газованих продуктів доводять, що не цукор веде до ожиріння населення світу, а відсутність фізичних вправ. Породивши сумнів і вибудувавши помилковий причинно-наслідковий ланцюжок для масової свідомості, можна утримувати залежність і до газованих напоїв, і до алкоголю, і до сигарет.
Коли в такій країні, як Чилі, кількість населення, що потерпає від ожиріння, досягла рівня вищого за 60%, тобто понад половина дорослих і дітей стала товстунами, країна заборонила продавати біля шкіл і в школах продукти з перевищенням норм цукру, жирів та ін. Ці продукти мають маркіруватися попереджувальним чорним написом, як на сигаретах. Якщо виробники прибирали ці небезпечні обсяги, попередження знімалося. Так, відома фірма "Нестле", наприклад, пішла цим шляхом, зменшивши дозу небезпечних інгредієнтів. Коли ж Чилі спробувала домогтися поширення свого досвіду на весь американський континент, виробники заблокували цю ініціативу.
До речі, сучасний ліберальний капіталізм прийшов у світ також за допомогою масованої атаки на масову свідомість. Ф.Хаєк залучив людей, які створили перші у світі think tank'и. Їх було кілька сотень. Він же запропонував ланцюжок, по якому слід розмовляти з населенням. Його мав переконувати не сам think tank, а публічні інтелектуали (письменники, журналісти та ін.), яких він вважав аматорами секонд-хенд-ідей. Вони мали агітувати проти державного капіталізму, головного на той момент, на користь ліберального. І титани західного світу - Рейган і Тетчер - поклали свої країни до його ніг, прийнявши його ідеологію. Базою його міркувань було те, що є не тільки загальні знання, а й знання унікального моменту, характерного для даної точки простору і часу. З цієї причини на загальних знаннях не можна побудувати ефективної системи. Негативним прикладом такого невдалого функціонування на базі загальної інформації для нього був СРСР. До речі, і сам Хаєк не програв, він став у результаті лауреатом Нобелівської премії з економіки.
Ще одним проривним напрямом у сфері державного управління стала концепція "підштовхування" Р.Талера й К.Санстейна, яка навіть привела до Нобелівської премії з економіки першого зі співавторів. Вони називають себе ще архітекторами вибору, а саму сферу - архітектурою вибору. При цьому система побудована так, щоб вибір "підштовхував" людину до правильнішої, з погляду здоров'я, поведінки.
Пік інтересу до цього інструментарію виник на тлі економічної кризи 2008 року, коли грошей на медицину стало менше, а треба було виконувати ті самі функції, що й у "жирніші" роки. Тоді виявилося, що на хвороби які виникають від неправильної поведінки, витрачається 50% медичного бюджету, а на розповідь про "неправильність" - лише 0,5%.
Ще однією метою державного управління для Великої Британії стало досягнення... щастя. Британські керівники виявили, що зростання ВВП не додає щастя населенню. Для нас додамо, що це спостерігається тільки після певного рівня ВВП на душу населення, якого ми ще не досягли, а отже, нас поки що має хвилювати ВВП. Британія почала шукати, що саме збільшує щастя. Наприклад, таким інструментом виявилося, серед іншого, просте людське спілкування, якого багатьом бракує. Вони побачили, що закриття маленьких крамничок і перехід на супермаркети зменшив можливості для спілкування, як і відсутність різних гуртків, зібрань за інтересами, і почали все це повертати. Згадаймо також, що в Британії нещодавно навіть з'явився міністр із проблем подолання самотності.
Водночас інформація не тільки породжується, а й так само активно збирається. З одного боку, щоб успішно переконувати, що продемонструвала Cambridge Analytica в американських виборах. З іншого - також і для того, щоб не менш успішно контролювати населення. Люди, поставлені перед штучним у чомусь вибором - мовляв, свобода призводить до тероризму, - вибирають контроль замість свободи.
Усе це важливо, оскільки люди тепер проводять в Інтернеті третину життя. І виходить, що їхнє життя видно, як на долоні. У японців з'явилися "хікікомори". Це молодь, яка взагалі не виходить на вулицю, проводячи весь свій час за відеоіграми. Перед нами сучасний варіант печерника. У декого взагалі немає помешкання, вони 24 години живуть в інтернет-кафе. Деякі такі кафе надають іще їжу, питво і душ. Подібний варіант існування з'явився і в Дубліні. Тобто такий варіант життя будується навколо Інтернету як бази. Є Інтернет - отже можна жити.
Із приводу сучасних систем спостереження за населенням, що робиться сьогодні під гаслом боротьби за безпеку, виник навіть спеціальний термін військово-інформаційний комплекс. Це після термінів військово-промисловий, який відомий нам від часів холодної війни, або нового - військово-розважальний, що відображає роль військових у проникненні в індустрію кіно та телесеріалів, аби підвищувати престиж армії. А оскільки армія контрактна, це й змушує шукати м'які шляхи входу у свідомість населення.
Першість із контролю за допомогою збирання інформації тримає Китай. Але якщо його цікавить уся інформація, оскільки свою систему соціального кредиту він створює на базі відстежування всіх громадян і за всіма параметрами, то західний бізнес бачить в організації контролю і свій майбутній комерційний успіх.
Netflix, як виявилося, записує кожну дію свого глядача під час перегляду телесеріалу. Особливо цікава творцям фільму та точка, після якої людина перестає дивитися або перемикається на інший серіал, щоб зрозуміти, що ж саме глядачеві не сподобалося.
Небезпечне зчеплення техгігантів із медіа позначилося не тільки на Фейсбуці, а й на Netflix, який почав породжувати документальні фільми з опорою на псевдонауку. Це фільми про небезпеку ГМО, про те, що корови несуть більше небезпеки для кліматичних змін, ніж паливо з копалин, про те, що треба відмовитися від яєць, які так само шкідливі, як і паління. Проте це може бути й відображенням того, що глядацька аналітика, яка досить розвинена в Netflix, свідчить про цікавість споживача саме до псевдонауки. Громадськість стурбована зв'язкою Netflix із псевдонауковим фондом у продукуванні серії 30-хвилинних документальних фільмів. Газета "Гардіан" навіть назвала це небезпечною перемогою псевдонауки.
Технологічно світ стрімко йде вперед, людина вже не встигає за цією швидкістю. Розвиток штучного інтелекту та автоматизації призводить до того, що кількість безробітних у світі й у кожній конкретній країні неухильно зростатиме. Звідси ці спроби запровадити мінімальну оплату для непрацюючих. Як експеримент це перевірили в себе Фінляндія, Канада, Швейцарія. Вони шукали, як це працює і як позначається на самопочутті населення, оскільки суми дають не надто великі.
Ми маємо звикнути, що живемо тепер в іншому світі. Усі наші дії більш-менш відкриті для інших, оскільки ми всюди залишаємо свої електронні сліди. А електронні "собаки" легко йдуть слідом...