Кажуть, що неможливо подобатися абсолютно всім і з усіма ладити. Тому конфліктів і сварок, на жаль, не уникнути, хоч як старайся. А як бути, коли вони набувають затяжного характеру й заладити ситуацію ніяк не вдається? Адже тривала ворожнеча, постійні конфлікти виснажують як фізично, так і морально. Як же вийти з зачарованого кола?
— Поведінка навколишніх прямо залежить від нашої власної. І ви зможете змінити їхнє ставлення до себе, якщо тільки змінитеся самі, — вважає психолог Веста Бондар. — До мене часто приходять на прийом батьки, стурбовані поведінкою дітей: «Допоможіть, у мене некерована дитина!» А ось у мене в кабінеті вона сидить спокійно, розмірковує розумно. Цілком можливо, що батьки чимось провокують нащадка на зухвалу поведінку — зайвою суворістю або, навпаки, надмірним розбещуванням. Адже в конфлікту завжди є дві сторони. Тому я щоразу пропоную пацієнтам не намагатися з ходу переробити інших, а спочатку проаналізувати власні дії. Адже набагато легше помітити чужі вади і покласти провину на когось, аніж тверезо оцінити ситуацію і визнати власні прорахунки. Існує дуже дійовий психологічний прийом, що допомагає розібратися у причинах того або іншого конфлікту. Пригадуючи деталі інциденту, спробуйте стати на бік свого супротивника. Уявіть собі його відчуття, думки, бажання. Погляньте на себе самого з боку. Програйте конфліктну ситуацію наново, з погляду супротивника.
30-річна Галина прийшла до психолога з сімейною проблемою: не ладяться стосунки зі свекрухою, скандал іде за скандалом, а жити доводиться під одним дахом. Спроби з’ясувати взаємини закінчуються або повним нерозумінням, або новим конфліктом. Обидві жінки вважають, що поводяться ідеально, жодна не помічає, що в чомусь не має рації. І ось на сеансі групової терапії, де зібралося 16 учасників з аналогічними проблемами, вирішили розіграти цю ситуацію. Призначили «акторів» на ролі домашніх, а роль свекрухи запропонували зіграти... самій Галині. Копіюючи ненависну родичку, повторюючи її жести, слова, вчинки, жінка раптом зрозуміла, чим вони продиктовані. За причіпками, амбіціями свекрухи ховалися образа на байдужість, неуважність молодих, гаряче бажання бути необхідною, корисною, страх перед самотністю. Можна сказати, що Галина сама провокувала агресивну поведінку своєю холодністю, відсутністю інтересу до життя близької людини. У такий спосіб свекруха намагалася привернути до себе її увагу. Тому відійти від конфронтації в цій сім’ї виявилося досить просто: щойно Галина «потепліла», стала м’якшою й уважнішою — конфлікти звелися нанівець.
А 24-річний Валерій страждав від того, що колеги і суворий шеф його явно недооцінюють. Скупі на похвалу, зате чіпляються до дрібниць, змушують кілька разів переробляти вже виконану роботу. Та коли члени групи докладно відтворили конфліктну ситуацію, а сам Валерій ввійшов в образ свого шефа,— стало ясно, що молода людина надміру драматизує події. Товариші по службі вимогливі саме тому, що вірять у його здібності і багатий потенціал. Він же поводиться неадекватно — болісно реагує навіть на безневинні зауваження, накопичує образи та комплекси. І справді, тільки-но Валерій перестав грати роль «невизнаного генія» і бачити в колегах ворогів — стосунки нормалізувалися.
— Часто під час лицедійства, відтворюючи конфліктну ситуацію, люди бачать, що насправді це вони не мали рації і спровокували супротивника різким словом чи необдуманим учинком. І те, що здавалося їм трагедією, — просто прикре непорозуміння, яке заслуговує лише посмішки, — продовжує Веста Бондар. — Поспостерігайте за дітьми: обігруючи з ляльками чи ровесниками ті або інші ситуації, входячи в образ то суворого лікаря, то хитрої лисиці або злої Баби Яги, вони легко забувають пережите і швидше адаптуються до нових умов. Гра стимулює властивості, які допомагають вийти зі стресової ситуації, знімає напругу. Крім того, уявивши себе на місці супротивника, ми починаємо розуміти його почуття й переживання і поступово позбуваємося ворожнечі. Наше ставлення до нього стає зваженішим та об’єктивнішим. І тим самим ми примушуємо і його скласти зброю.
На думку психологів, у сімейних стосунках така ігрова терапія надзвичайно ефективна. Навіть якщо у вас усе гаразд, корисно було б інколи обмінюватися ролями з домашніми. Нехай чоловік зобразить дружину, діти — батьків. Можливо, непомітно для вас у вашому характері чи поведінці з’явилися не дуже приємні риси — метушливість, нестриманість, нетерпимість тощо. Будьте певні, це не пройшло повз увагу близьких. І вони обов’язково продемонструють те, що їх турбує або дратує. Такий ніби жартівливий показ зазвичай набагато ефективніший, ніж тривалі з’ясовування стосунків, і є чудовою профілактикою сварок та конфліктів.