Українсько-білоруські відносини мають давню історичну основу, хоча на різних етапах вони складалися неоднозначно. Багато імен українців назавжди ввійшли в історію Білорусі: це уславлений гетьман і полководець Костянтин Острозький, відомий тим, що 1514 року під Оршею здобув тріумфальну перемогу над військами московського великого князя Василія III; Богдан Хмельницький, визвольну боротьбу котрого підтримували білоруси в Брагіні, Лоєві, на Гомельщині, Берестейщині, у Пінську, Турові; Пилип Орлик, автор першої Конституції України, що народився в селі Косута (тепер — Мінська область) і чиє життя було тісно пов’язане з Білоруссю. Та й демографічна статистика свідчить — у Білорусі завжди був вагомий відсоток українського населення. Сьогодні українці тут посідають третє місце серед національних меншостей — 2,4% (237 тисяч чоловік). Слід також зазначити: 42% із них визнають українську мову рідною. За соціальним становищем 95% українців Білорусі мають вищу, середню й неповну середню освіту, а 2,5 тисячі з них — науковці. Із загальної кількості докторів і кандидатів наук республіки 30% становлять етнічні українці. За місцем проживання чисельність української діаспори розподіляється так: Брестська область — близько 57 тисяч, Вітебська — 21, Гомельська — 50, Гродненська — 21, Мінська — 25, Мінськ — 39, Могилівська — 21 тисяча.
Отож немає нічого дивного в тому, що після розпаду СРСР і зростання національної самосвідомості представників різних народів колишнього Союзу розпочалося формування та реєстрація громадських об’єднань у Республіці Білорусь. Нині Мін’юстом цієї країни та управліннями юстиції облвиконкомів зареєстровано п’ять українських об’єднань, які представляють 10 общин і чотири центри розвитку української самобутності в Білорусі. Це українські організації Брестської області («Берегиня»), міське культурно-освітнє товариство «Барвінок» у Гродно, Центр української культури «Сич», мінське культурно-освітнє товариство «Заповіт» і Всебілоруське громадське об’єднання українців «Ватра». До останнього, крім «Заповіту», входять також центри «Краяни» й «Обрій» у Мінській області, «Верховина» (Гомель), «Дніпро» (Могилів), «Родислав» (Вітебськ). Крім того, існують незареєстровані земляцтва в Слуцьку. Така розвинена мережа українських товариств, природно, дає можливість посольству України в Білорусі проводити активну роботу на території всіх шести областей країни. А тісна співпраця з Міністерством культури й Комітетом у справах релігій і національностей при Раді міністрів РБ, Центром національних культур, органами місцевого самоврядування допомагає якнайширшому використанню організаційних і фінансових можливостей при задоволенні культурних, освітніх та інших потреб білоруських українців.
Треба сказати, українська діаспора в Білорусі досить активна. Здобули популярність щорічні колядні вечори, які відбуваються за її участі в Республіканському театрі білоруської драматургії. Відкриваються виставки білоруських художників українського походження, проходять літературно-художні вечори. Звісно ж, особливо відзначається пам’ять Великого Кобзаря, котрому поставлено пам’ятники в Мінську та Слуцьку, а погруддя — у Бресті, Гомелі й Могилеві. У лютому 2004 року за підтримки Мінського міськвиконкому на одній із центральних вулиць білоруської столиці відкрито меморіальну дошку на честь Лесі Українки.
Окремої розмови варта робота українського дипломатичного відомства з увічнення пам’яті гетьмана Пилипа Орлика. Нині на базі Білоруського об’єднання українців «Ватра» працює громадська комісія, у складі якої — члени президії об’єднання, а також відомі в Білорусі архітектори, учені, інші представники білоруської інтелігенції. Після відповідних переговорів українського посольства з адміністративним керівництвом Мінська облвиконком готовий прийняти відповідне рішення, якщо українська сторона гарантує фінансування проекту.
Досить багато робиться для відродження в Білорусі україномовних груп як у школах, так і в середніх і вищих навчальних закладах. Із допомогою посольства України в РБ студенти українського курсу Білоруського держуніверситету проходять навчальну практику в Львівському національному університеті. Торік вони стажувалися в Київському національному педуніверситеті ім. Драгоманова. 1994 року було підписано угоду між Волинським і Брестським держуніверситетами, згідно з якою відбувається регулярний обмін студентськими групами вузів, спільна участь у семінарах і науково-практичних конференціях. Студенти курсу українського відділення філологічного факультету Брестського університету торік проходили в Луцьку практику в діалектологічній експедиції, а студенти третього курсу — науково-методичну практику в Шацькому районі.
Діє міжвідомча угода «Про співробітництво між філологічним факультетом Львівського національного університету
ім. І.Франка й філологічним факультетом Білоруського держуніверситету на термін до 2008 року». Відповідно до неї відбувається обмін викладачами та студентськими групами, науковою й методичною літературою тощо. За пропозицією посольства львівська обласна адміністрація та Львівський університет беруть шефство над підготовкою навчальних та інших програм для відділення української філології, яке відкрилося в БДУ. А на базі філологічного факультету цього вузу відкрито кабінет української філології, обладнаний із допомогою українського посольства аудіо- та відеоапаратурою, зібрано велику бібліотеку. Національна радіокомпанія України надіслала для фонотеки звукові матеріали: українську сценічну й пісенну класику. Але, на жаль, усе ще необхідна спонсорська допомога з України для комплектування вузівських і шкільних бібліотек Білорусі українською літературою, а також підручниками й посібниками для учнівської та студентської молоді, що вивчає українську мову.
Говорячи про роботу зі створення позитивного іміджу України в Білорусі, не можна не відзначити випуск газети «Украинец в Беларуси», яка висвітлює не лише внутрішні проблеми, а й життя в Україні. А недавно посольство України в РБ разом з об’єднанням українців «Ватра» підготувало рукопис книжки «В боях за синеглазую Беларусь», де наведено 129 коротких оповідань (із фотографіями) про тих синів і доньок української землі, чиї імена увічнено в Білорусі.
Наостанок не можна не згадати і про проблему, розв’язання якої затяглося, на жаль, через вину української сторони. Поза сумнівом, прийнятий 4 березня 2004 року Закон України «Про правовий статус закордонних українців» може відчутно сприяти зміцненню статусу та впливу всіх закордонних українських діаспор. Але в Білорусі справа застопорилася через правову плутанину. Річ у тому, що створена при Кабміні України національна комісія з питань закордонних українців досі не може вирішити питання видачі відповідних посвідчень, а також, у зв’язку з недосконалістю банківської системи РБ, питання оформлення документації. Білорусам, котрі бажають отримати посвідчення, потрібно або їхати для цього в Україну, або відправляти туди валютний переказ. І хоча це лише 10 доларів, але за білоруською таксою ця сума виростає відразу в п’ять-шість разів і для більшості етнічних українців Білорусі вже «кусається». Водночас автор цих рядків, об’їхавши разом із консулом посольства України всі області Білорусі, сам був свідком великого бажання багатьох її жителів одержати таке посвідчення. А треба тільки й усього — дозволити посольствам України приймати цю плату (причому в будь-якій країні).